Діти капітана Гранта (др. перевод)
Шрифт:
Тут Гленарван мимоволі скрикнув. Мак-Наббс вів далі:
“Тепер негайно піймайте коня, - наказав Бен Джойс.
– За два дні я вже буду на борту “Дункана”, а за шість в Туфолдській затоці. Там ми зустрінемось. Гленарванів загін до того часу ще не вигарбається з болота Снові. Переходьте на той бік річки Кемпльпірським мостом, добирайтесь до узбережжя й чекайте там на мене. Я доберу способу привести вас на борт яхти. А коли ми пошпурляемо в море всю команду, то з таким судном, як “Дункан”, станемо господарями в Індійському океані”.
– “Хай живе Бен Джойс!” - закричали каторжники. Привели коня Мюльреді, і Бен Джойс погнав чвалом дорогою на Люкноу,
– Ось вам пригоди Мюльреді, - сказав Мак-Наббс наостанку.
– Ви тепер розумієте, чому наш відважний матрос так жадав все це мені розповісти.
Гленарван і його друзі слухали майора з невимовним жахом.
– Пірати! Пірати!
– вигукнув Гленарван.
– Вони знищать мою команду! Мій “Дункан” опиниться в руках цих бандитів!
– Саме так і станеться!
– обізвався майор.
– Бен Джойс захопить судно зненацька й тоді...
– То ми повинні добратися до узбережжя раніше, ніж ці негідники!
– мовив Паганель.
– Але як перейти Снові?
– спитав Вільсон.
– Тим способом, що й бандити, - відповів Гленарван.
– Вони перебрались Кемпльпірським мостом, там перейдемо й ми.
– А що робити з Мюльреді?
– спитала Гелена.
– Ми його понесемо! Будемо чергуватися! Не можу ж я покинути напризволяще мою безборонну команду, аби її перебила зграя Бена Джойса!
Спроба перейти Снові Кемпльпірським мостом була цілком здійснима, але означала піти на одчай душі. Каторжники могли зробити біля мосту засідку. Їх змагалося б принаймні тридцятеро проти сімох! Але випадають у житті такі хвилини, коли будь-що треба йти вперед.
– Сер, - звернувся до Гленарвана Джон Манглс, - перга ніж наважуватись на цю останню нашу спробу порятунку й переходити отой міст, слід пильно його обстежити. Я беру це на себе.
– І я піду з вами, Джоне, - сказав Паганель.
Всі пристали на цей план. Джон Манглс і Паганель стали спішно лагодитися в путь. Вони мали спуститися вниз за течією Снові аж до місця, згаданого Беном Джойсом, і стерегтися потрапити на очі каторжникам, що напевно нишпорили на берегах.
Отож, добре озброївшись, узявши з собою харч, двоє мужніх розвідників попрямували берегом і невдовзі зникли за високим комишем.
Їх чекали цілий день. Поночіло, вони не верталися. Тривога пойняла мандрівників.
Нарешті, близько одинадцятої години, Вільсон сповістив, що вони наближаються. Джон Манглс і Паганель знемагали з утоми після десятимильного перегону.
– Ну, як міст? Він справді існує?
– кинувся їм назустріч Гленарван.
– Атож, міст із ліан, - відповів Джон Манглс.
– Каторжники перебрались цим мостом, але...
– Але що?..
– спитав Гленарван, передчуваючи нове лихо.
– Вони перейшли його, а тоді спалили!
– відповів Паганель.
Розділ XXII
ІДЕН
На часі було не вдаватися в розпач, а діяти. Кемпльпірський міст знищено - однаково вони повинні за всяку ціну перейти Снові й добратися до Туфолдської затоки, випередивши банду Бена Джойса. Тому, не марнуючи часу на зайві розмови, Джон Манглс і Гленарван пішли наступного дня, 16 січня, оглянути річку й зміркувати, як організувати переправу.
Каламутна бурхлива вода не спадала. Вона досі бутніла після дощів і вирувала, немов знавісніла. Наважитись позмагатися з нею - означало приректи
– Хочете, я спробую переплисти на той берег?
– спитав його Джон Манглс.
– Ні, Джоне, - відповів Гленарван, затримуючи за руку відважного молодика, - почекаймо ще!
І вони повернулись до табору. День минав у пекучій тривозі. Разів з десять Гленарван повертався до Снові, намагаючись винайти якийсь сміливий спосіб переправи. Але марно. Коли б між берегами мчав потік гарячої лави, перейти його було б не важче, ніж розлючену ріку.
Під час цього вимушеного тривалого дозвілля Гелена, радячись повсякчас з майором, оточила Мюльреді уважним умілим піклуванням. Матрос відчував - він повертається до життя. Мак-Наббс запевняв, що зброя не зачепила в пораненого жодного важливого органа, а кволість спричинена великою втратою крові. Отже тепер, коли кровотечу припинено й рана гоїлась, для повного одужання потрібні тільки час і спокій. Гелена обстояла свою пропозицію залишити пораненого в передньому, вигіднішому відділку фургона. Це дуже бентежило Мюльреді. Та найдужче його турбувала думка, що його недуга затримує весь загін, і тому довелося дати обіцянку залишити його в таборі під наглядом Вільсона, коли стане можлива переправа.
На лихо, перейти річку не вдалося ні того дня, ані наступного, 17 січня. Гленарван був у розпачі. Гелена й Мак-Наббс надаремно заспокоювали його, вмовляючи набратися терпцю. Аякже! Терпляче чекати, коли саме в цю хвилину Бен Джойс, може, сходить на борт яхти! Коли “Дункан” уже знявся з якоря й мчить до рокованого східного узбережжя, наближаючись до нього з кожною годиною!
Джон Манглс усім серцем поділяв Гленарванове занепокоєння. Прагнучи будь-що подолати перешкоду, він змайстрував човна з великих шматків кори камедного дерева, як це роблять австралійці, скріпивши їх дерев’яними поперечками. Випробувати цю легку й дуже тендітну споруду капітан і матрос вирішили вдень 19 січня. Все, що могли вробили спритність, сила, вправність, відвага, було зроблено, але тільки-но човен потрапив у бистрину, його закрутило й перекинуло, і зухвальці мало не офірували життям за свою нерозважливу спробу. Човна затягло у вир, тої ж миті він зник з очей. Джон Манглс і Вільсон не спромоглись пропливти на ньому й десяти брасів цією збутнілою річкою, котра ввібрала в себе води дощів і талих снігів й сягала тепер до милі завширшки.
Наступні дні - 19 і 20 січня - не принесли жодних змін. Майор і Гленарван, ідучи вгору берегом Снові, ретельно обслідували її на відстані п’яти миль, але броду не знайшли. Повсюди - бурхливе й нестерпне повноводдя. До цього єдиного річища вливались гірські струмки й потоки з усього південного схилу Австралійських Альп.
Довелося відмовитись від надії врятувати “Дункан”. Відтоді як Бен Джойс поїхав до Мельбурна, минуло п’ять днів. Яхта, напевно, прибула вже на узбережжя й потрапила до рук каторжників.
Однак таке становище не могло тривати без кінця. Звичайно прибутна вода, саме через свою навальність, швидко спадає. Отож вранці 21 січня Паганель зауважив, що рівень води дещо понижчав. Він сказав про це Гленарванові.
– Що з того?
– відповів Гленарван.
– Тепер уже запізно!
– Але це не підстава, щоб надалі залишатися тут!
– озвався майор.
– Авжеж, - мовив Джон Манглс.
– Можливо, вже завтра пощастить перебратися на той бік.
– Хіба ж це врятує мою нещасну команду?
– вигукнув Гленарван.