Діти капітана Гранта (др. перевод)
Шрифт:
– Мабуть, ні, - відповів Айртон.
– Сьогодні вранці я шукав, де б його перейти, але шукав марно. О цій порі року лише зрідка зустрічаються такі повноводі бурхливі річки, це просто нещасливий збіг обставин, і тому я нічим не можу зарадити.
– А вона дуже широка, ця Снові?
– втрутилась до розмови Гелена.
– Широка й глибока, пані, - відповів Айртон.
– Завширшки сягає до милі, і течія дуже бистра. Навіть досвідченому плавцеві небезпечно її перепливати.
– То дарма! Змайструємо човна!
– вигукнув
– Зрубаємо дерево, видовбаємо його та й спустимо на воду!
– Правильно, син капітана Гранта!
– похвалив хлопчину Паганель.
– Він має рацію, - додав Джон Манглс.
– Так і зробимо. Гадаю, немає чого гаяти далі дорогий час у марних суперечках.
– А ваша думка, Айртоне?
– спитав Гленарван.
– Я вважаю, пане, - коли не дістанемо вчасно допомоги, то й через місяць сидітимемо ще на берегах Снові.
– Себто ви маєте інший, ліпший план?
– дещо роздратовано спитав Джон Манглс.
– Авжеж, коли “Дункан” покине Мельбурн і прибуде до східного узбережжя.
– Знову “Дункан”! І в який це спосіб, хотів би я знати, яхта, прибувши до Туфолдської затоки, допоможе нам туди дістатися?
Айртон поміркував хвилину й ухильно відповів:
– Я не налягаю на своїй пропозиції, і те, що раджу, роблю в загальних інтересах. Я ладен вирушати в дорогу, коли накажете.
І він схрестив руки на грудях.
– Але ж це не відповідь, Айртоне, - зауважив Гленарван.
– Відкрийте нам ваші плани, й ми їх обміркуємо. Що ви пропонуєте?
– У тій скруті, в якій ми опинились, - заговорив Айртон спокійним упевненим голосом, - я вважаю за найрозумніше не ризикувати, переправляючись через Снові, а ждати допомоги тут. Цю допомогу може нам подати тільки “Дункан”. Станемо тут табором, харчів нам не бракує, а хтось із нас хай одвезе Томові Остіну наказа вирушити до Туфолдської затоки.
Така несподівана пропозиція дещо всіх спантеличила, а Джон Манглс зустрів її з неприхованою ворожістю.
– За цей час, - вів далі Айртон, - або вода снаде в Снові й ми перейдемо її бродом, або ж доведеться спорудити човна. Ось план, сер, котрий я подаю на ваш розсуд.
– Гаразд, Айртоне, - промовив Гленарван.
– Ваша пропозиція варта того, аби її всебічно обміркувати. Найбільша вада її полягає у зволіканні, але зате ми збережемо сили і, можливо, уникнемо серйозної небезпеки. Що ви гадаєте, друзі?
– Кажіть ви, любий Мак-Наббсе, - звернулась Гелена до майора.
– Досі ви лише слухали і не промовили жодного слова.
– Скоро вас цікавить моя думка, я скажу відверто: мені видається, що Айртон говорив, як людина розумна й обачна, і я підтримую його план.
Ніхто не сподівався на таку відповідь, бо дотепер Мак-Наббс повсякчас переч.ив Айртонові. Боцман, також здивований, кинув швидкий погляд на майора. Паганель, Гелена, матроси, котрі й перш схилялись
Гленарван оголосив - Айртонів план, у принципі, схвалено.
– А тепер, Джоне, - звернувся він до молодого капітана, - ви теж, напевно, погоджуєтесь, що найобачніше буде стати табором на березі річки й очікувати тут засобів переправи.
– Так, - відповів Джон Манглс, - коли наш посланець спроможеться переплисти Снові, чого ми зробити нe можемо!
Всі глянули на боцмана, котрий посміхнувся, як людина, певна себе.
– Нашому посланцеві не доведеться переправлятися через річку, - сказав він.
– Тобто як?
– здивувався Джон Манглс.
– Дуже просто: він повернеться на Люкновську дорогу, і вона приведе його прямісінько до Мельбурна.
– Двісті п’ятдесят миль - пішака!
– скрикнув молодий капітан.
– Верхи, - відказав Айртон.
– Адже ми маємо одного цілком здорового коня. Він здолає цю відстань за чотири дні. Додайте два дні на перехід “Дункана” до затоки і ще добу, аби дістатися до нашого табору. Отже, за тиждень наш посланець повернеться сюди разом з матросами.
Майор схвально кивав головою на Айртонові слова, що аж надто здивувало Джона Манглса. Проте геть усі підтримали боцмана, і тепер ішлося тільки про здійснення цього справді добре обґрунтованого плану.
– Тепер, друзі, - сказав Гленарван, - нам залишається обрати гінця. Я не приховую - завдання його важке й небезпечне. Хто ладен піти на пожертву заради своїх товаришів? Хто відвезе нашого наказа до Мельбурна?
Вільсон, Мюльреді, Джон Манглс, Паганель і навіть Роберт зголосилися тої ж хвилини. Джон Манглс особливо наполягав, аби саме йому дали це доручення. Але тут підняв голос Айртон, котрий досі не зронив ані слова.
– Якщо ви зволите, сер, то поїду я, - сказав він.
– До цих країв я призвичаївся.
Мені доводилось частенько блукати і не такими пустелями. Я виборсаюсь із скрути там, де інший загине. Тому я прошу, в спільних інтересах, послати до Мельбурна мене. Одного слова, написаного вашою рукою, досить, щоб помічник капітана мені повірив, і за шість днів, ручуся вам, я приведу яхту до Туфолдської затоки.
– Добре сказано, - мовив Гленарван.
– Ви розумна й смілива людина, Айртоне, і ви доможетесь свого.
Справді, було ясно - боцман спроможеться виконати це складне завдання краще, ніж хто інший. Кожний із претендентів це розумів і відступився. Лише Джон Манглс востаннє заперечив, зауваживши, що Айртон конче знадобиться, коли розшукуватимуть сліди “Британії” й капітана Гранта. Але майор відповів, що експедиція не зрушиться з місця, поки Айртон не повернеться, і що не варто навіть говорити про поновлення без нього цих важливих розшуків. Отже, боцманова відсутність анітрохи не зашкодить справі капітана Гранта.