Діти капітана Гранта

Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль

У вересні 1864 року я вирушив до ірландської ферми й найнявся туди батраком під своїм справжнім іменем – Айртон. На цій фермі я вичікував щасливого випадку, аби заволодіти якимсь судном. Це була моя заповітна мрія. А через два місяці з’явився «Дункан». Під час вашого перебування на фермі ви виклали всю історію Гаррі Гранта. Саме тут я дізнався про стоянку «Британії» в порту Кальяо, про останні вісті з неї, датовані червнем 1862 року (а це було через два місяці після моєї висадки), про історію з документами, про те, що судно зазнало аварії на тридцять сьомій паралелі. Нарешті, дізнався про важливі причини, які спонукали вас шукати

Гаррі Гранта на Австралійському материку. Без зайвих вагань я вирішив захопити «Дункан», чудове судно, здатне випередити найбільш швидкісні судна британського флоту. Однак яхта була пошкоджена й потребувала ремонту. Тому-то я й дав їй відплисти до Мельбурна. Назвавшись боцманом «Британії», що було насправді, я запропонував вам послуги провідника до вигаданого місця її аварії біля східного узбережжя Австралії. Я спрямував вашу експедицію через провінцію Вікторія, а моя банда йшла назирці. Біля Кедменського мосту мої хлопці скоїли абсолютно безглуздий злочин тільки для того, щоб, якби «Дункан» підійшов до східного узбережжя, то неодмінно потрапив до моїх рук, а з такою яхтою я став би господарем океану. Таким чином, не викликаючи зайвих підозр, я довів ваш загін до річки Снові. Бики й коні падали один по одному, отруєні гастролобіумом. Я завів фургон у мочарі Снові. На мої наполягання… Та все решта вам відомо, мілорде. Можете бути певні, що лише неуважність месьє Паганеля завадила мені зараз командувати «Дунканом». Ось і вся моя історія, панове. На жаль, моя сповідь не наведе вас на слід Гаррі Гранта, а відтак угода зі мною для вас не дуже вигідна.

Боцман замовк і, схрестивши руки на грудях, чекав. Гленарван із друзями мовчали. Вони розуміли, що оповідь цього лиходія правдива.

«Дункан» не вдалося захопити через обставини, що від нього не залежали. Його спільники прибули до затоки Туфолда, свідченням чого була куртка каторжника, що її знайшов Гленарван. Тут, за наказом ватажка, вони чигали на яхту. Звісно, їхній терпець урвався, вони знову зайнялись грабунком і підпалами в поселеннях Південного Уельса.

Першим поновив допит майор – він хотів уточнити певні дати, що стосувалися «Британії»

– Отже, – почав він, – вас висадили на західному узбережжі Австралії 8 квітня 1862 року?

– Саме так.

– А чи не знаєте ви, якими були подальші плани Гаррі Гранта?

– Приблизно.

– І все ж, прошу повідомити про все, що знаєте. Навіть найменша дрібниця може наштовхнути нас на правильний шлях.

– Я тільки можу вам повідомити, сер, – відповів боцман, – що капітан Грант збирався відвідати Нову Зеландію, та під час мого перебування на облавку «Британії» він не здійснив цього. Отже, не виключено, що із Кальяо капітан Грант попрямував до Нової Зеландії. Що може збігатись із датою аварії судна, вказаній у документі: 27 червня 1862 року.

– Цілком можливо, – згодився Паганель.

– Але ж із вцілілих фрагментів записок ніщо не вказує на Нову Зеландію, – заперечив Гленарван.

– Нічого не можу відповісти вам на те, – промовив боцман.

– Гаразд, Айртоне, – сказав Гленарван, – ви дотримали слова, дотримаю і я свого. Обговорімо питання, на якому з островів Тихого океану вас висадити.

– Мені байдуже, – відповів Айртон.

– Тоді йдіть до своєї каюти й чекайте на наше рішення.

Боцмана відвели двоє матросів.

– Цей негідник міг би бути нормальною людиною, –

промовив майор.

– І справді, – погодився Гленарван. – Це розумна людина із сильним характером. Шкода, що його здібності спрямовані не в той бік.

– А Гаррі Грант?

– Боюся, нам його ніколи не знайти. Бідолашні діти! Хто може сказати, де їхній батько?

– Я! – відгукнувся Паганель. – Так, я!

Читач помітив, що завжди охочий до розмов географ під час допиту не зронив жодного слова. Він мовчки слухав. Та фраза, яку вів промовив, змусила Гленарвана підскочити з місця:

– Паганелю, ви знаєте, де капітан Грант? – вигукнув він.

– Так, наскільки це можливо знати, – відповів географ.

– А звідки ви про це довідались?

– Та з того ж таки документа.

– А-а-а, – скептично протягнув майор.

– Мак-Наббсе, ви спершу вислухайте, а вже потім іронізуйте, – за уважив географ. – Досі я мовчав, бо знав: ви все одно мені не повірите. Тоді й говорити не було сенсу, та зараз я зважуюсь це казати тільки тому, що Айртонові слова потвердили мої здогади.

– То ви гадаєте, що в Новій Зеландії… – почав Гленарван.

– Спершу вислухайте, а потім міркуйте самі, – відповів Паганель. – Бо помилка, якої я припустився, була зовсім не випадкова. У той час, як я писав листа від вашого імені, слово «Зеландія» не давало мені спокою. Поясню, чому.

Згадайте лишень, коли ми їхали у фургоні, Мак-Наббс розповідав леді Гленарван про каторжників, про аварію біля Кедменського мосту? Він ще дав їй число «Австралійської і Новозеландської газети», де описана ця катастрофа. Коли я дописував листа, газета лежала на землі так, що в її заголовку можна було прочитати «ландія». І раптом мені сяйнула думка, що «ландія» в документі є частиною слова «Зеландія».

– Он воно як! – вихопилось у Гленарвана.

– Ось так, – провадив Паганель тоном глибокого переконання, – доти це тлумачення мені геть не спадало на думку. І знаєте, чому? Та тому, що я вивчав французький варіант документа, який зберігся у кращому вигляді за інші, а в ньому саме це слово й відсутнє.

– Ну ви й вигадник, Паганелю! – вигукнув майор. – Як же ви швидко забуваєте свої попередні висновки!

– Прошу, майоре, ставте свої питання – готовий дати на них свою відповідь.

– Тоді скажіть, що означає слово «austral»?

– Те, що й раніше: «Південні країни».

– Ну гаразд, а частина слова «indi», яку спершу ви вважали частиною «indiens» – «індіанці», затим частиною «indigenes» – «туземці»? Як зараз ви його тлумачите?

– Третє й остаточне тлумачення таке: воно є коренем слова «indigence» – «злигодні».

– А «contin»? І досі означає «континент»? – вигукнув Мак-Наббс.

– Ні, оскільки Нова Зеландія – це лише острови.

– Тоді що ж воно означає? – запитав Гленарван.

– Зараз я зачитаю вам документ у моєму новому, третьому тлумаченні, а ви міркуйте самі. Але спершу дуже попрошу: спробуйте забути попередні тлумачення й відкиньте всякі упередження. І майте на увазі: деякі місця ви можете сприйняти за досить вільне тлумачення – наприклад, слово «agorae», яке я ніяк не можу інакше пояснити, та ці місця й неважливі. До того ж моє тлумачення ґрунтується на французькому тексті документа, якого писав англієць, а він міг бути далекий від певних особливостей французької мови. Я вас попередив, а тому починаю: