Дівчина по сусідству
Шрифт:
Василина зустрілася в цілодобовому кафе з її хлопцем П олом . Це було майже традицією – щоранку вони приходили в одне кафе, снідаючи вівсянкою з шоколадом і бананом, попиваючи каву без кофеїну і обговорюючи плани на день, ділячись новими досягненнями.
П ол був студентом в спортивному коледжі і грав в команді Європейського футболу. Він і його «колеги» прагнули до того, щоб вийти на новий рівень і грати в якості збірної Англії, прагнучи до рівня УЄФА. Співпрацюючи з його коледжем, Британські тренери шукали кращих гравців, щоб сформувати кілька англійських
«Прости, що ми не можемо бачитися частіше» Пол сказав, поклавши його долоню на руку Василини. «У нас посилені тренування. Попереду велика гра».
«Нічого» Василина відмахнулася. «Я розумію, до того ж у мене багато часу займає навчання. І практика…» Вона важко видихнула. «Знаєш, я відчуваю, що з кожним днем я на крок ближче до того, щоб зробити щось полезн е, але час йде так… повільно».
«Час іде правильно» Пол посміхнувся. «Не потрібно поспішати. Ті, хто надто поспішає, пропускає повз цілу життя».
«Так. Як каже моя мати, потрібно насолоджуватися моментом».
«І вона має рацію». П ол відпив його кави. «Ось що… У нас ще є час. Я пропоную провести його з гітарою та співами».
Василина ляснув а в долоні, будучи захопленою. І закінчивши сніданок, вони попрямували в Лінкольн Павук Чикаго . П ол завжди зберігав його акустичну гітару в його спортивному автомобілі для «особливого випадку» як цього ранку. Так вони влаштувалися навпроти ставка, звідки могли бачити надихаючий вид хмарочосів міста. Василина співала, поки П ол захоплено грав їх на гітарі. Ці хвилини пройшли швидко, але це ранок стало черговим теплі м спогадом між Василиною і П олом . Можливо, цей день міг би особливим…
Телефон П ол видав довгий звук. Він перевірив його.
Василина помітила неоднозначні емоції на його обличчі, щось між радістю і настороженістю. «Все в порядку?» Вона запитала.
«Так». Пол відповів, щось друкуючи в телефоні. «Це Ноа, гравець в моїй команді». Він прибрав мобільник в кишеню. «Уже пір а висуватися. Заняття скоро почнуться».
Василина кивнула, погоджуючись. Вони розійшлися по їхніх автомобілів і поступово віддалилися від парку крізь ранковий туман.
***
Час показувало 8:37 ранку, що означало, що через двадцять хвилин розпочнеться один з вирішальних іспитів. Василина провела по її довгим темним волоссям рукою, роблячи глибокі вдихи і повільно видихаючи.
Хтось постукав у двері її автомобіля. Вона подивилася назовні – Анна стояла там, привітно посміхаючись.
Василина вийшла з автомобіля,
«О, так». Анна усміхнулася. «І т ільки два години сну».
«Де Настя?» Василина запитала, озирнувшись.
Анна знизала плечима. «Напевно, вона на шляху сюди». Вона поправила її довгі руді волосся, які були зібрані в хвіст. «До речі, нам варто підр обно обговорити всі плани на літо».
«Але не жени коней». Василина засміялася. «Можливо, дядько Насті не дозволить нам…»
«Гей, дівчата!» Голос Насті пролунав звідкись з боку.
Анна і Василина подивилися на паркувальні місця – Настя стрімко проходила повз припаркованих автомобілів, стискаючи в руках її готичну сумку. Зупинившись навпроти її подруг, вона перевела подих. «Я запізнилася?»
Анна похитала головою. «Ні. У тебе ще багато часу, щоб… освіжитися». Вона оцінила Настю поглядом. «Твої волосся не зачесане, одяг пом'ята. Що з тобою?»
Настя відмахнулася. «Весела ніч була».
Дівчата попрямували до будівлі коледжу.
«Ти сказала, в будинку нікого не було?» Анна запитала Настю, зачепивши її ліктем.
«Ну, немає…» Настя тихо сказала. «Я не бачила нікого».
«Про що мова?» Василина перезирнулася з ними.
«Так…» Настя видихнула. «Вночі двері мого будинку відкрилася, я зателефонувала Анні, думаючи, що хтось увірвався, але нікого не було. Напевно, це був просто сильний вітер».
«До речі, про сильний вітер…» Василина сказала, відкриваючи вхідні двері.
Вони увійшли в просторий хол і, привітавшись з декількома студентами, вони піднялися на третій поверх, де знаходився потрібний їм клас.
«… что насчет літа?» Василина закінчила.
«А». Настя потерла очі. «Після іспитів у нас є лише день на збори». Вона підморгнула.
Василина і Анна радісно заверещали, обіймаючи їх загальну подругу.
«Гаразд-гаразд!» Настя засміялася. «Як щодо кави? Ще одного, гадаю?»
Дівчата зайшли в одне з місцевих кафе, які розташовувалися на кожному поверсі коледжу через великої кількості студентів. Взявши холодну каву, вони попрямували вздовж коридору, чекаючи дзвінка.
«Так наші плани в дії?» Анна запитала Настю, відпивши її напій.
Настя кивнула. «Так. Мій дядько все ще працює в дослідницькому центрі, і майже весь час він проводить там або в його домашньому офісі. У будь-якому випадку, одна частина будинку буде повністю в нашому розпорядженні. Я не хочу приносити їй незручності».
«А як щодо…?» Василини питання було перервано кимось позаду її. Вона обернулася – знову її хлопець Пол .
«Привіт, дівчатка» . Він сказав , махнувши їм рукою.
Настя і Анна кивнули на знак вітання.
«А що ти тут робиш?» Василина запитала його.
«Ну… У мене хороші новини – мене взяли в збірну. Я прийшов сюди, щоб сказати вам».
«Клас!» Василина обняла Паула. «Правда, е то приголомшливо!»
«Вітаю, Пол». Сказала Анна.
«Вітаю, ти заслужив це». Настя підняла її склянку, вітаючи.