Дівчина по сусідству
Шрифт:
Анна фиркнула. «Я ніколи не ненавиділа тебе, Софія».
«Навіть після всього, що я зробила?»
Це було дитинство. Анна подивилася на годинник форми Фіолетової Місяця з силуетом Сейлор Мун, що подарувала їй Настя на Різдво три роки тому в знак їх загального інтересу, який у кожної з них був в дитинстві. «Мені потрібно з'їздити в супермаркет за додатковими речами для поїздки, ми виїжджаємо пізно вночі…» Вона перевела погляд на Софію. «Хочеш поїхати зі мною?»
Софія посміхнулася. «Звичайно».
Анна кивнула і, взявши
Вони вийшли з будинку, який був огороджений високим парканом. Анна завмерла, побачивши невідомої людини, що біжить з заднього двору до виходу. Вона рефлекторно штовхнула Софію назад в будинок і, закривши двері, вона дивилася за невідомим крізь вікно, поки незнайомець вибіг за огорожу і зник десь уздовж вулиці. Ця людина була одягнена в широкі джинси, камуфляжну куртку і чорну кепку. Незважаючи на такий вид, Анна не могла з точністю сказати , чи був це чоловік або жінка.
«Що це було?» Софія сказала з легкої тремтінням в голосі. «Грабіжник?»
«Може бути». Анна оглянула двір – все здавалося спокійним.
«Ми скажемо про це батькам?»
Анна обернулася і подивилася на сестру. «Ми повинні. Якщо хтось…» Вона згадала про випадок в будинку Насті. «Якщо з'явився «сталкер», який грабує чиїсь будинки, нам потрібно залишатися пильними, але при цьому зберігати спокій. Зрештою, в будинку є сигналізація. Зараз йдемо. Ми в безпеці».
Сестри вийшли з дому і сівши в червоний автомобіль Анни, вони поїхали крізь вулиці Чикаго.
Анна не помітила, як білий джип слідував за ними…
***
Поки пісня «Smells Like Teen Spirit» групи Nirvana голосно звучала з магнітоли, Настя займалася чищенням її чорного автомобіля, також перенісши весь її багаж. Їй хотілося зробити все ідеальним – адже це було майже «літо мрії», яке вона і її подруги чекали ще в шкільні часи.
Все почалося з її поїздки в будинок її дядька Євгена, який знаходився в майже восьми годинах дороги і досить далеко від цивілізації, хоча маючи в своєму будинку всім комунікабельні е зручності. Євген був професором в напрямку вивчення Космосу, присвячуючи його життя космічним винаходів на зразок супутників і передавачів. Його творча і в той же час математична діяльність надихала Настю на створення чого -то нового, не боячись ризикувати.
Немов за традицією, вона відвідувала будинок його дядька щоліта, і, описавши її літні канікули Анні і Василині кілька років тому, в їхніх очах промайнув вогонь, і вона пообіцяла їм одного разу взяти їх з тобою. Євген був не проти, і хоча він знав, що його племінниця любить самітність і самотність, він розумів, що все ж вона сумує без «живого» спілкування з її подругами.
« арне буде час?» Дімітрі, брат Насті сказав, спершись на дверний отвір, схрестивши руки.
Різниця між ним і Настею була дев'ять років, але це не заважало їм бути, як вони думали, найкращими братом і сестрою в світі. Вони були опорою один для одного, навіть вважаючи за краще ділити їх секрети , і переживання один з одним, ніж з їх батьками. Дімітрі був поліцейським, при цьому закінчивши
«Ми давно планували це, так що я д Гадаю, так». Настя відповіла і радісно сплеснула в долоні.
«Але ти…» Дімітрі ступив до сестри. «Я знаю, ви будете далеко від інших людей, але будь обережна там. І не забувай дзвонити».
Настя злегка посміхнулася. «Я не забуду. І до того ж, ти знаєш, що дядько Євген добре подбав про безпеку його будинку. Там навіть є камери спостереження, сигналізація…»
Дімітрі перебив ее . «Теплові датчики і датчики руху в нічний час в той час, коли будинок пустує. Я знаю. До речі, ти не чула про Меттью?»
Настя знизала плечима. «Він нічого мені не казав».
« Гаразд » . Дімітрі потер долоні. « Я повинен зустрітися з моїм босом зараз. Але ми ще побачимося » . Він підморгнув їй, йдучи до його спорткару.
«Звичайно». Настя посміхнулася брату і продовжила упорядковувати її автомобіль, думаючи про день, який майже здавався сном. На згадку про день, коли її мрія і її подруг збудеться.
Нарешті, цей день настав. Всього кілька годин залишилося до того, як вони попрямують в шлях.
Глава 2
Ближче до Півночі, Настя, обнявши її брата, попрямувала в центр міста, де вона планувала зустрітися з Анною і Василиною. Зупинившись навпроти червоного світла світлофора, вона відволіклася на її рингтон . Потягнувшись за мобільник м, вона не встигла відповісти – той, хто телефонує скинув дзвінок. Настя перевірила його – це був номер з 29-и цифр. Вона спантеличено дивилася на дисплей і, вирішивши, що це було лише технічні неполадки її телефонного оператора, вона стала зацикливать на цьому увагу.
Проїхавши близько милі, вона побачила її подруг стоять навпроти місцевого супермаркету. Настя припаркувала її автомобіль навпроти і вийшла.
« Ви готові, леді? » Вона жартівливо сказала їм.
Анна і Василина хитро перезирнулися.
«Я купила воду і їжу сьогодні вдень. Пізніше ми вирішили, що…» Анна говорила, переглядаючи з Василиною. «Ми подумали, що буде неввічливо просто приїхати ось так. Загалом, це тобі».
Анна і Василина протягнули два пакети Насті і обняли її, тихо сміючись. Настя обняла їх у відповідь, зворушений а їх увагою.
І з порожніми деякий час, їх а втомобилем їхав по трасі між дерев, які заступали перші промені Сонця. Анна, Настя і Василина порядком втомилися від дороги за ці кілька годин поїздки і зупинилися на узбіччі. Вони були абсолютно одні – навколо не було ні людей, ні інших автомобілів, і найближчий будинок знаходився в майже десяти милях.
«Знаєте, це виглядає навіть трохи моторошно». Василина сказала, дивлячись навколо.
Настя вийшла з автомобіл іля, залишивши ключі в запалюванні, і перевірила її мобільник. «Але зв'язок тут відмінна».