Декамерон Самуїла Окса
Шрифт:
Внизу, під пагорбком, звивалася сіра дорога вздовж платанових і тополиних гаїв. Пекло сонце…
Низенький, опасистий подорожній, мабуть що, надаремно нишпорив в порожній шкіряній торбі, і ніздрі його роздувалися надаремно.
— Зараз не завадило б, — сказав він, — кілька бокадільо з добрячим шматком вареної шинки і гарним куснем манчезького сиру…
Його супутник, певне, був байдужим до гастрономічних втіх. Він просто сказав;
— Блаженні часи і блаженний той вік, який стародавні називали золотим, і не тому, що золото, яке в наш залізний вік являє собою таку цінність, діставалось тоді людям задарма, а тому, що люди тоді не знали двох слів: твоє
Але йому не вдалося закінчити фразу. Наче з-під землі виринула перед подорожніми фігура в шкіряній шапці, у мундирі, з карабіном за плечима. Фігура ревнула:
— Documentos, senoros! [1]
Низенький, опасистий якось відразу зробився ще нижчим і відразу ж опинився в тіні. Зате його супутник став на рівні ноги і тепер дивився на поліцая ніби з другого поверху.
— Йдіть своєю дорогою, сеньйор, — похмуро сказав він, — немає у нас ніяких документів, та й не потрібні вони нам. Нас знає весь світ і без документів.
1
Документи, панове! (Ісп).
— А-а-а, комуністичні агітатори! — вереснув поліцай, знімаючи з плеча карабін. — Значить, у вас немає документів? Я так і думав. Зараз ви підете зі мною. Я чув, які розмови ви тут вели. Я чув ваші комуністичні розмови про «твоє-моє» та про те, що колись все було спільним. Коли це колись? Це ще до того, як владу взяв у свої міцні руки наш
— Слухайте, сеньйор, — уже не приховуючи свого роздратування, продовжував високий, — ви мені набридли. Було б великою честю для вас, коли б я в інший спосіб розтлумачив вам, хто ми такі. Таких, як ви, належить бити кийком, яким поганяють дурних і ледащих мулів. До того ж це мусять робити люди нижчого звання. Мандрівному рицареві належить битися тільки з рицарем, а не з такою брудною свинею, як ви. Невже ви досі не впізнали мандрівного рицаря Дон-Кіхота Ламанчського і його вірного зброєносця Санчо Панса? Що ж до слів, які ви назвали комуністичною пропагандою, то ви можете їх прочитати на сторінках одинадцятого розділу моєї біографії, написаної сеньйором Сервантесом…
— А-а… цей… комуніст, — перебив мандрівного рицаря поліцай, — у всякому разі їх превосходйтельство Ернесто Хіменес Кавальєро [2] назвав вашого Сервантеса «предтечею комунізму» і зажадав вигнання «Дон-Кіхота» як твору, що підриває віру в справжню Іспанію, бога і кесаря.
І тут, може, вперше за багато століть Дон-Кіхот забув, що він рицар Печального образу, і розсміявся. Розсміявся весело, дзвінко, щиро:
— Ха-ха-ха! Ти чуєш, Санчо! Віру в справжню Іспанію… Він говорить про віру і про Іспанію! Що знаєш ти про Іспанію, син свині і слимака? Геть, з дороги!
2
Ернесто Хіменес Кавальєро — один з ідеологів іспанського фашизму.
І Дон-Кіхот дістав з піхов свій меч. Поліцай схопився за карабін. Але Дон-Кіхот, стиснувши обома руками меч, з такою люттю вдарив ним поліцая по голові, що, не дивлячись на шкіряну шапку, тому здалося, ніби на нього впала гора. Кров полилася в нього з рота, з носа, з вух, він похитнувся і впав на дорогу.
…Коли вони від’їхали від того місця добру милю, Санчо Панса сказав:
— Ось що я вам
Помовч, — сказав Дон-Кіхот. — Де ти бачив або читав, щоб мандрівного рицаря притягали до суду за кровопролиття, та ще й за таке кровопролиття?
Якийсь час вони їхали мовчки. Тишу порушив сам Дон-Кіхот:
— А втім, може, ти й маєш рацію, Санчо. Хіба вони, теперішні правителі Іспанії, мають хоч найменшу уяву про те, що таке рицарство, совість, честь? Колись я воював з вітряками… А зараз я б з такою насолодою проткнув би оцей герб злого духа! — І Дон-Кіхот вказав своїм списом на велетенську рекламу «Вева Соса-Соlа» [3] , що іржаво-оранжевою плямою виділялася на фоні соковитої зелені фігових садів.
3
«Пийте кока-кола» (ісп.).
Санчо Панса тільки головою похитав:
— Оливкову олію, сеньйор, бони вже нас відівчили їсти. Вся Іспанія їсть їхню соєву олію, а наша оливкова олія пливе за океан. Тепер вони хочуть відівчити нас пити добрий каталонський сидр. Недарма зараз вся Іспанія сумно жартує, що скоро вони чавитимуть для нас вино із своєї сої. Ні-і, що б там не говорили, а я б не відмовився зараз від доброго кусня манчезького сиру і добрячого кухля каталонського сидру.
— Потерпи, потерпи, Санчо…
— Що робити, сеньйор, коли терпець вривається…
— Де ж взяти зараз сиру, вина, коли наступила ніч. Дивись, над Іспанією ніч…
І справді, поки вони їхали і розмовляли, на землю впала ніч. Але так пустинно і дико було кругом, що вони їхали і їхали вперед.
— Пам’ятаєте, сеньйор, ви обіцяли подарувати мені острів.
— Ти хочеш сказати, що я не дотримав свого слова, Санчо?
— Ні, я не до того веду. Я хочу сказати, що немає зараз на іспанській землі жодного острівця, де іспанець був би господарем. Ви бачили, сеньйор, сьогодні, коли ми їхали повз оливковий гайок… Там… там стояли чужі солдати. А за гаєм, просто в небо, стирчали їхні велетенські списи. Вони кололи іспанське небо.
— Я бачив, Санчо. Недовго їм колоти іспанське небо. Прийде час, почекаймо до ранку. Прийде час… І мій старий меч на що-небудь згодиться. Недарма вони так бояться сеньйора Сервантеса, недарма вони хочуть нас з тобою вигнати з Іспанії. Але прийде час, і не один острівець — вся Іспанія буде твоєю. Ти віриш мені, Санчо?
— Я вірю вам, сеньйор…
ГОЛОВИ Б ВАМ ПОЗНІМАТИ…
«У Голлівуді знято фільм «Тарас Бульба», в якому спотворено образ Тараса»
(З газет)
«… Відшукався слід Тарасів…»
М. В. Гоголь «Тарас Бульба», розділ XII
І Голлівуд звик до того, що всім він все може показати, і в Голлівуді нікого нічим не здивуєш. Приходили сюди генії і саме через це виходили звідси старцями, приходили сюди розмальовані бездушні ляльки і ставали тут мільйонерами. Скільки мов, скільки народів, скільки костюмів, скільки вдач, скільки доль, скільки… доларів для того, хто зуміє поцупити, фортуну за хвіст.
До воріт Голлівуду плазують прохачі. Вони сподіваються, що по той бік воріт хлюпочеться ціле море доларів, а їм… їм хоч би ноги вмочити.