Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
— Ніяку. Я поняття не маю, чого він добивається.
— Яка непоінформованість! Це на тебе не схоже.
Її щоки спалахнули.
— Ти й половини всього не знаєш.
Нарешті вона відвернулася від нього і зібралася попрямувати східцями вверх.
— Я вже сказала: нам багато про що треба поговорити.
Річард спіймав її за руку і змусив розвернутися.
— Ти маєш якесь відношення до того, що Самуель зміг підкрастися до Чейза або до Тові, і вкрасти у неї скриньку? Я маю на увазі, крім того, що це ти забезпечила його зброєю. Не сумніваюся, ти розповіла йому все
Деякий час вона вдивлялася в його очі.
— Ти хочеш убити мене, Річард?
— Убити? Шота, я кращий друг, який у тебе коли-небудь був.
— Якщо так, то відкинь свій гнів і вислухай те, заради чого я сюди приїхала. — Шота вивільнила руку і попрямувала до сходів. — Давайте пройдемо всередину і сховаємося від цієї похмурої погоди.
Річард подивився на синє небо.
— Про що це ти? Погода прекрасна. — Промовив він, спостерігаючи, як вона піднімається сходами.
Нагорі вона зупинилася, щоб обмінятися короткими поглядами з Ніккі. Потім подивилася вниз, на Річарда. Це був глибокий, позачасовий, викликаючий тривогу погляд. Так могла дивитися тільки відьма.
— Не в моєму світі, — майже пошепки вимовила вона. — У моєму світі йде дощ.
Шота плавно спустилася сходами вниз, до фонтану. Сукня з напівпрозорої тканини, що облягала її величну постать, злегка коливалася, немов від подиху слабкого вітерця. Пружні струмені, грайливо танцюючи, падали в басейн. Яскраве денне світло, яке падало через скляний дах, змушуючи воду весело виблискувати, створювало в приміщенні атмосферу радості. Деякий час Шота неуважно дивилася на воду, глибоко занурившись у свої думки, а потім повернулася до невеликої компанії, що сторпилася біля дверей. Всі стояли мовчки, спостерігаючи за нею, немов очікуючи на тронну промову королеви.
Струмені води за спиною Шоти раптом злетіли високо в повітря, і настільки ж раптово бурхливий плескіт припинився. Останні краплі, що летіли вгору, коли вичерпався потік, досягли верхньої точки і крутими дугами, немов вмираючи, впали вниз. Дюжини однакових тонких струмочків стекли по зігнутих донизу краях кам'яних ярусів в басейн, ніби засоромившись своєї легкої грайливості, сповільнили біг і, нарешті, затихли.
Зедд з загрозливим виглядом ступив до краю сходів і зупинився; складки балахона зібралися навколо його ніг. Річарда вразило, наскільки зовнішність діда відповідає його званню Першого Чарівника. Хоча Річард і вважав, що Ніккі та Шота виглядають небезпечними, він розумів, що Зедд небезпечний не менше. У той момент він нагадував грозову хмару, яка приховує блискавку.
— Я не дозволю тобі розпоряджатися в цьому будинку! І терплю тебе лише тому, що причини твоєї появи можуть виявитися важливими для всіх нас. Але твого втручання в події тут я не допущу.
Шота махнула рукою, відкидаючи попередження.
— Я передбачала, що ти не пустиш мене далі цієї кімнати. Від фонтану занадто багато шуму, а я хочу, щоб Річард як слід розчув кожне слово, сказане мною або Джебр.
Вона підняла руку, вказуючи на Енн, вартуючу позаду Натана,
— Це питання можливо буде близьке твоєму серцю, аббатиса.
— Я більше не аббатиса, — відповіла Енн спокійним владним голосом, який однак пролунав так, ніби вона досі залишалася нею.
— Навіщо ти вистежуєш Самуеля? — Привернула увагу відьми Кара.
— Тому що він не смів покидати Землю Агада. Особливо без мого дозволу, вираженого ясно і недвозначно.
— Однак він це зробив, — зауважив Річард.
— Ось я і відправилася на його пошуки, — кивнула Шота.
Річард зчепив долоні за спиною.
— Як же так вийшло, Шота? Чому ти навіть не підозрювала, що Самуель збирається втекти? Особливо, враховуючи твою могутність, обширні знання і всі твої розмови про те, як відьма може побачити шлях подій в потоці часу. Виходячи з усього цього, яким чином йому вдалося сховатися без твоєї згоди?
Шота не стала ухилятися від відповіді.
— Є тільки одне пояснення.
Річард притримав саркастичне зауваження, яке першим прийшло йому в голову, і запитав:
— І яке ж?
— Самуель був зачарований.
Річард не був упевнений, чи правильно розчув.
— Зачарований? Але ж відьма — ти. Це ти зачаровуєш людей.
Шота склала руки, і деякий час дивилася в підлогу.
— Його зачарувала інша.
Річард спустився на п'ять сходинок.
— Інша відьма?
— Так.
Річард глибоко зітхнув і оглянув решту. Всі обмінялися стривоженими поглядами. Було не схоже, що хтось збирається задавати питання, і він вирішив запитати сам:
— Ти хочеш сказати, що поблизу бродить ще одна відьма? І вона зачарувала і забрала у тебе Самуеля?
— Мені здалося, що я висловилася гранично ясно.
— Хм… І де ж вона?
— Поняття не маю. Загальний потік подій мені видно, я перевірила. Але в цьому потоці з'явилися прогалини, я не бачу деяких подій. І цьому може бути тільки одне пояснення — інша відьма навмисне приховала їх від мене.
Річард засунув руки в задні кишені і зробив кілька кроків, намагаючись обміркувати сказане. Потім він знову повернувся до Шоти.
— Може, це зовсім і не відьма? Можливо, це була Сестра Тьми або хто-небудь ще? Хтось, хто володіє даром. Наприклад, чарівник. Вони теж служать Джегану.
— Навіть незначний вплив на відьму — завдання зовсім не з легких. — Шота кинула погляд на Зедда. — Запитай свого діда.
Вона обвела рукою присутніх і знову перевела погляд на Річарда.
— Наділені даром, навіть такі, як вони — неважливо, наскільки великий їх талант — не здатні задумати настільки витончену хитрість. Тільки інша відьма могла непомітно проникнути в мої володіння. Тільки інша відьма могла затуманити моє бачення, а потім зачарувати Самуеля.
— Раз твоє бачення затемнили, — запитала Кара, — чому ти так впевнена, що Самуель був зачарований? Можливо, він діє по своїй волі. З того, що я бачила, можна зрозуміти, що навряд чи потрібні якісь загадкові чаклунки, щоб підштовхнути його на імпульсивний вчинок. Він і без того достатньо віроломний.