Десяте Правило Чарівника, або Фантом

Гудкайнд Террі

Не будь Річард так зайнятий своїми проблемами, він від душі порадів би, спостерігаючи, як вони дивляться в очі один одному. Йому були добре знайомі подібні погляди і радість, яку ці погляди можуть принести. Зовсім, як у них з Келен…

Трохи позаду генерала стояв капітан Циммер. Його проста шкіряна броня була немов спеціально створена, щоб підкреслити потужну фігуру свого власника. Інші офіцери, одягнені в менш скромні мундири і обладунки, стояли неподалік, чекаючи, поки під тентом зберуться всі. Поступово розмови стихли. І в тиші всі

обернулися, спрямувавши погляди на лорда Рала, вождя Імперії Д'хара.

Часу для порожніх розмов не було, тому Річард приступив прямо до справи. Присутні стояли навколо і мовчки дивилися на нього.

— Всі підійшли, генерал? — Запитав Річард.

Мейфферт кивнув.

— Так, лорд Рал. В основному всі. Правда, частина людей патрулює дальні підступи до табору. Якби ми знали про ваше прибуття, ми відкликали б і їх. Якщо накажете, я негайно відправлю за ними гінців. Правда, це займе деякий час.

Річард жестом відхилив пропозицію.

— Немає необхідності. Більшість людей зібралися тут, а решта дізнаються про все пізніше.

У таборі було дуже багато людей, щоб Річард міг говорити так, щоб його почули одразу всі. Тому він збирався докладно пояснити все старшим офіцерам, щоб ті, у свою чергу, в точності передали його слова підлеглим. Для виконання цього задуму людей зібралося достатньо.

Навколо тенту теж стояли і спостерігали солдати. Генерал Мейфферт владним жестом наказав їм повернутися до своїх справ. І вони негайно почали розсіюватися, щоб зайнятися повсякденними справами, поки командири будуть обговорювати їх долю.

Генерал Мейфферт жестом запросив Річарда і його ескорт пройти до укриття. Річард глянув у небо: судячи з усього скоро почнеться справжня злива. Під непромокаючим тентом було тісно. Пролунав глухий стукіт — безліч кулаків вдарилося об шкіряні обладунки у військовому салюті. Річард привітав їх, теж притиснувши кулак до серця.

— Сьогодні я тут, — почав Річард, обводячи поглядом присутніх, що мовчки дивилися на нього, — з дуже серйозного приводу. Наближається заключна битва; до нас рухається армія Імперського Ордена.

Не повинно бути ніякого нерозуміння в тому, що я повинен вам сказати. Мені потрібно, щоб кожен з вас зрозумів, що поставлено під загрозу, зрозумів, про що я хочу просити вас, і зрозумів, навіщо це потрібно. Мова йде про життя кожного з нас. Я не буду приховувати від вас нічого, я чесно відповім на всі питання, які ви будете вважати за потрібне поставити. Прошу вас, якщо щось неясно — запитуйте; якщо не згодні з моїм рішенням — висловлюйте заперечення. Я високо ціную ваші знання і навики. Я довіряю вашим здібностям та досвіду.

Але я зважив усе, що мені відомо, склав докупи всі факти і прийняв рішення. Його важко оцінити, не маючи повної інформації, тому я спробую пояснити вам причини свого рішення. Але потім не повинно бути ніяких заперечень.

По голосу було чутно, що Річард прийняв остаточне рішення.

— І ви підкоритеся моєму наказу.

Чоловіки

перезирнулися. Річард ще ніколи не віддавав таких рішучих наказів. У полуденній тиші Річард крокував взад-вперед, ретельно підбираючи слова. Нарешті він змахнув рукою, ніби вказуючи відразу на всіх, що зібралися перед ним.

— Що найбільше хвилює вас? Хвилює як офіцерів, як командирів?

На хвилину повисло збентежене мовчання.

— Гадаю, те саме, про що ви вже згадали, лорд Рал. Останній бій, — нарешті вимовив хтось із офіцерів.

— Вірно. Останній бій. — Річард зупинився і повернувся до офіцерів.

— Для всіх нас ця думка стала звичною. Що настає момент істини, найвища точка наших зусиль, велика битва. Що в цій битві не просто визначиться переможець і переможений — воно визначить, кому жити, а кому померти. Так само вважає і Джеган.

— Інакше він був би поганим полководцем, — зауважив один із старших офіцерів.

У натовпі присутніх почулися рідкісні смішки.

— Що ж… Це, мабуть, вірно. — Урочисто вимовив Річард. — Особливо у відношенні імператора Джегана. Його мета — нести свої переконання, тому він має намір раз і назавжди розтрощити нас в цій битві. Він — вельми розумний і небезпечний супротивник. Він змусив нас повністю зосередитися на майбутній битві, і його задум спрацював!

Сміх вщух. Тепер люди виглядали незадоволеними — надто вже високо оцінив Річард здатності ворога. Військові не люблять подібних оцінок, адже це може змусити їх людей втратити мужність у боротьбі з противником.

Сам Річард зовсім не був зацікавлений применшувати здібності Джегана. Навпаки, він хотів, щоб його армія точно знала, що їм протистоїть, щоб кожен солдат представляв справжні розміри навислої загрози.

— Джеган — великий любитель гри Джа-Лайдін.

Частина його співрозмовників згідно кивнули. Річард зрозумів, що, по крайній мірі, деякі знають, про що йде мова.

— У нього є власна команда Джа-Ла, подібно до того, як у Братства Ордена є власна армія. Джеган хоче, щоб його команда перемагала. Завжди. І тому в свою команду він відібрав самих великих, найздоровіших, найсильніших гравців. Він не сприймає гру, як змагання. Його команда зобов'язана перемагати в будь-якому змаганні, перемагати постійно.

Команда Джегана програла всього один раз. Але замість того, щоб підсилити тренування і досягти успіху, він зрадив гравців смерті. І набрав нових — найсильніших, найросліших, найшвидших. Джа-Лайдін означає «гра життя».

На самому початку, коли Джеган ще тільки починав об'єднувати народи Старого світу в єдину націю, він терпів поразки. І витягав з них уроки. Він зібрав найбільшу і найжорстокішу армію, яку міг, і в результаті йому вдалося об'єднати весь Старий Світ під прапором Ордена. І коли він — з волі Братства Ордена — розпочав цю війну, він подбав, щоб в його розпорядженні опинилися ресурси достатні, щоб успішно виконати свою місію. Будь-який з вас вчинив би так само.