Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Гудкайнд Террі

На перетині коридорів Річард повернув направо в облицьований панелями зал. За ним послідували його охоронці. Вони бігли по анфіладі невеликих кімнат, в яких стояли стільці, кушетки і дивани. Лампи тут не горіли. Напевно, колись тут приймали гостей за теплою дружньою бесідою.

Коли вони повернули в більш широкий коридор, стіни якого були пофарбовані в жовто-коричневий колір і оброблені позолоченими дубовими панелями, стіна попереду них немов вибухнула. Пил і уламки піднялися прямо у них на шляху. Річард заковзав по полірованій підлозі і різко змінив напрямок, оскільки попереду з білої хмари пилу показався темний клубок тіней. Всі інші оточили його так, щоб куди б він не попрямував, в

будь-якому випадку виявився прикритим.

Здавалося, згусток тьми вбирає в себе всю тінь, яка трапляється йому на шляху, з'єднуючи її в один великий туманний сутінок. Тіні постійно рухалися, скручувалися між собою, оберталися, немов вири. Навіть недовге спостереження за ними викликало запаморочення.

І все ж, дивлячись через плече, крізь тінь можна було розгледіти сонячне світло, що лилося у вікна позаду Звіра. При цьому він легко йшов за ними. Поки вони огинали кути на поворотах коридорів, Звір рухався по прямій, однаково легко розбиваючи дерево, штукатурку або камінь, немов бик, що проходить через кущі ожини.

Річард поняття не мав, як зупинити згусток тьми, який легко пробивався через твердий камінь, навіть не сповільнюючи руху.

Він згадав загін Віктора, люто розірваний на шматки в тому лісі. Його мучило питання, що за жахлива доля поставила цих людей на шляху Звіра, коли він прийшов за ним, Річардом.

Два чарівника та дві чарівниці намагалися зупинити створеного Джеганом Звіра, і не добилися успіху. А Ніккі була більше ніж просто чарівниця — в обмін на темні клятви їй дали змогу користуватися Магією Збитку. Річард зі страхом думав про те, що навіть сила Ніккі не зупинила Звіра, хоча, здавалося, він відреагував на її напад.

Ніккі зупинилася і повернулася до скупчення тіней, яке обвивало облицьований дубовими панелями зал позаду них. Схоже, вона вирішила знову застосувати силу. Наздогнавши її, Річард стрімко підхопив її, звалив на плече і побіг, тягнучи її, немов мішок з зерном.

Зали освітив спалах білого світла, коли Ніккі — оговтавшись від несподіванки — вдарила магічним снарядом, поки Річард тягнув її геть з залу. Підлога здригнулася, ледь не втікши з-під ніг Річарда. На мить їх накрив спалах темряви, коли Ніккі випустила страшну силу, вдаривши по переслідувачу. Різкий крик частою луною прокотився по залу. Річарду здалося, що, і на цей раз, Ніккі знову вдалося чогось досягти.

Вона затисла в кулаках його сорочку і спробувала вирватися. — Відпусти мене, Річард! Я піду сама! Я тільки заважаю тобі, і Звір може нас наздогнати! Швидше!

Річард швидко перехопив її правою рукою і поставив на ноги. Він притримував її за талію, поки не переконався, що вона тримається на ногах і може рухатися з тією ж швидкістю, що й інші.

Праворуч від нього біглала Ніккі, поряд з нею знаходилися Том і Кара, Рікка рухалася попереду. Вони бігли по залах, вже не розуміючи куди. Вони без будь-якої системи повертали на перетинах коридорів, іноді повертаючись туди, де вже були, знову повертали і знову бігли. І весь час за спиною лунав гуркіт — це Звір ламав перепони, переслідуючи їх. Іноді він слідував за ними по коридорах, іноді розбивав стіни, пробуючи скоротити відстань, щоб дістатися до нього. Камінь, дерево, метал — для Звіра не було ніякої різниці, через все це він проходив з однаковою легкістю. Річард знав, що Звір, створений Сестрами Тьми, пов'язаний з підземним світом, володіє здібностями, якими не може володіти жодна звичайне істота, тому поняття не мав, які можуть бути межі його можливостей.

На бігу він прокричав двом Морд-Сіт і Тому. — Ви троє біжіть прямо! Спробуйте змусити його слідувати за вами!

Не сповільнюючи ходу, вони обернулися і кивнули у відповідь.

— Він не буде слідувати за ними, — тихенько

сказала Ніккі, нахилившись до нього на бігу.

— Знаю. У мене є ідея. Тримайся поруч — я збираюся піднятися он по тій драбині.

На сходовому майданчику Річард вхопився рукою за чорну кам'яну сферу, яка вінчала перила, і різко повернув праворуч. Ніккі зробила те ж саме. Вони обидва на повній швидкості полетіли вниз по сходах. Звір спробував зрізати кут і розгромив гранітну колону, яка підстрибнула і впала туди, де тільки що знаходився Річард. Кам'яні осколки дощем полетіли в різні боки. Кара, Рікка і Том, які вже подолали сходи, зупинилися, заковзавши по мармуровій підлозі. Зруйнована колона спіймала їх у пастку трохи вище того місця, де знаходився Звір.

Річард і Ніккі кинулися вниз, стрибаючи через три-чотири сходинки зараз. Пекельні крики лунали прямо позаду них. Здавалося, він потилицею відчуває дотик світу мертвих — так близько був Звір.

На нижній площадці сходів Річард повернув праворуч в видовбаний прямо в скелі прохід. Звір, переслідуючи його, перетворював грубо оброблені стіни в поліровану поверхню. З гуркотом звалилася кам'яна плита, але Звір продовжував неухильно рухатися вперед. Коридор закінчувався сходами — Річард помчав униз. Один проліт, другий, третій…

Широкий коридор, що веде від сходів, був вистелений килимом, який утримували кріплення, розташовані через рівні проміжки. На гладких стінах у власниках розташовувалися скляні сфери, які яскраво загоралися, коли Річард пробігав повз них. Він біг з усією швидкістю, на яку тільки був здатний, Ніккі бігла поруч, тінь рухалася за ними, буквально хапаючи їх за п'яти.

Вийшовши на гвинтову залізну драбину, Річард скочив на перила і з запаморочливою швидкістю поїхав по спіралі вниз, в темряву. Ніккі обхопила рукою його шию і зробила те ж саме. Разом вони стрімко полетіли вниз, вигравши невелику відстань у свого переслідувача.

Перила закінчилися, вони звалилися на холодну викладену плитами підлогу і покотилися по гладких зеленим плитках, поступово уповільнюючи швидкість. Річард скочив на ноги і вихопив з скоби палаючу сферу.

— Тікаймо, швидше, — сказав він, поки Ніккі піднімалася з підлоги.

Вони мчали через нескінченні кімнати і коридори, вибираючи якомога більш заплутаний маршрут, намагаючись збити переслідувача з сліду. Іноді вони відривалися досить далеко. Іноді, особливо у великих залах, Звір наздоганяв їх і навіть трохи наближався до них. Деякі приміщення були затишно облицьовані набірними панелями. Здавалося, Звір висмоктує тьму з холодних темних каменів, проходячи повз них. Сфера, яку вони несли, розливала тепле світло на килими зі складними візерунками, і стільці, оббиті дорогою тканиною. У книжкових шафах виднілися шкіряні корінці книг. Річард випадково звалив одну шафу, але втримався на ногах і продовжив біг.

Чим нижче вони спускалися по сходах, які все більше нагадували вузькі шахти, тим більше приміщення втрачали свою велич, стаючи все простішими. Деякі зали були повністю покриті просто різномастими кахельними плитками. Один був абсолютно порожнім, всю його обстановку становили товсті кам'яні колони, рівномірно розподілені по всьому приміщенню. Вогню від їх сфери було недостатньо, щоб освітити далекі куточки приміщення. Іноді коридори представляли собою просто видовбані в скелі проходи.

Кімнати і зали були захищені магічними щитами; Річард спеціально йшов так, щоб пройти їх усі. Він не хотів, щоб Кара, Рікка і Том піддалися небезпеці, яку ніс переслідуючий його Звір. Він не хотів для них тієї долі, яка спіткала загін Віктора. Він знав, що Кара буде в люті, коли його від неї відріжуть непрохідні щити. Він сподівався, що буде живий і ще почує від неї не одну догану.