Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
Річард ступав дуже тихо, він немов відчував вагу тиші, яка покрила ліс. Не було чути жодного крику птиці, чи гудіння жука, чи шарудіння білки. Важке похмуре небо і дощ тільки додавали густоти і щільності цій страшній тиші.
Кров стікала з гілок і листя, покривала траву. Кров'ю були оббризкані стовбури дерев, вона стікала по корі, немов самі дерева повільно спливали кров'ю. Беззбройні руки, пальці, відкриті і слабкі, лежали на схилі пагорба, упереміш з великими кленовими листками.
Річард впізнав їх власні сліди, ось тут він, Ніккі, Кара і Віктор пройшли ще зовсім недавно. Багато останків
Придивившись уважно, Річард зрозумів, що глибокі рани на землі були місцями, де люди були розірвані з такою силою, що це зашкодило місцю, де вони стояли. У деяких місцях на кінцях розколотих коренів ще залишалися частинки плоті.
Кара вхопила його за одяг на плечі, намагаючись повернути його назад.
— Лорд Рал, я хочу, щоб ви пішли звідси. — Річард вивільнив плече з її пальців.
— Тихо.
Він тихо ступав серед останків, в його свідомості звучали незліченні голоси тих, хто володів мечем в минулому.
Не зосереджуйся на тому, що ти бачиш, що вже зроблено. Стеж за тим, чому це сталося, і що ще може трапитися. Зараз час для пильності.
Річард навряд чи потребував такого попередження. Він стиснув руків'я меча з такою силою, що відчував напис «Істина», викладений тонкою золотою ниткою. Слово немов вп'ялося в його долоню і кінчики пальців.
Біля своїх ніг він побачив голову, що дивилася на нього з-під куща сумаха. На обличчі застиг вираз німого крику. Річард знав його. Його звали Нурі. Все, чого навчилася ця молода людина, все, що він пережив, все, що планував, світ, який він почав створювати для себе, було закінчено. Для всіх цих людей світ скінчився. Єдине життя, яке було у них, відійшло назавжди.
Агонія цієї жахливої втрати, безвихідна остаточність, загрожували затопити його горем, заглушивши навіть гнів меча. Усіх цих чоловіків хтось любив, турбувався про них, чекав їх повернення. Кожного з них хтось буде оплакувати, страждання назавжди отруїть чиєсь життя.
Річард змушував себе йти далі. Тепер не було часу для засмучення. Зараз необхідно знайти винуватця і вчинити правосуддя і відплату перш, ніж у негідників буде можливість виконати це ще раз з кимось ще.
Річард оглядав ліс навколо, але як не шукав, він не зміг знайти ні єдиного цілого людського тіла — вся місцевість, де чекав загін, була засипана останками тіл. У найближчому лісі теж були останки тіл, як ніби деякі з людей намагалися втекти. Але жоден з них не зміг відбігти далеко. Поки Річард рухався між деревами, шукаючи будь-які сліди, які могли б допомогти йому зрозуміти, хто ж убив цих людей, краєм ока він стежив за тінями на віддалі. Він бачив сліди людей, які намагалися втекти, але він не бачив ніяких слідів тих, хто переслідував їх.
Він обійшов кругом стару сосну, на розколотій гілці якої вниз головою висіла верхня половина тіла людини. Вона була якраз над головою Річарда. Те, що залишилося від роздертого надвоє тулуба зачепилося за зламану гілку, немов м'ясо за гак. На обличчі застиг вираз непередаваного жаху. Оскільки тіло висіло вниз головою, було відчуття,
— Добрі духи, — прошепотів Віктор. Гнів знову спотворив його обличчя. — Це Ферран.
Річард оглядівся, але в тіні не було ніякого руху. — Що б тут не сталося, я не думаю, щоб хтось зміг втекти. — Він помітив, що на землі, куди ще капала кров Феррана, знову не було ніяких слідів.
Так само, як не було слідів Келен.
Біль, жах, припущення, що таке саме могло трапитися з Келен, змусила затремтіти його коліна. Навіть гніву меча було недостатньо, щоб захистити його від такого болю.
Ззаду до нього нахилилася Ніккі. — Річард, — вимовила вона тихим шепотом, — ми повинні піти звідси.
Кара нахилилася поруч з Ніккі. — Я згодна.
Віктор взявся за свою булаву. — Мені потрібні ті, хто це зробив. — Його рука стискала руків'я так, що суглоби побіліли. — Ти можеш вистежити їх? — Запитав він Річарда.
— Не думаю, що це гарна ідея, — сказала Ніккі.
— Хороша чи ні, — відповів їм обом Річард, — але я не бачу ніяких слідів. Він подивився в сині очі Ніккі. — Може, спробуєш переконати мене, що це мені теж здалося.
Вона не відвела очей, але і на виклик теж не відповіла.
Віктор пильно дивився на Феррана. — Я обіцяв його матері, що догляну за ним. Що я тепер скажу його родині? Сльози безсилля і гніву блищали в його очах, коли він вказав булавою назад на інші останки. — Що я скажу їх матерям, дружинам та дітям?
— Що їх убило Зло — відповів Річард. — Що ти не будеш знати відпочинку, поки не здійсниться правосуддя. Поки вони не будуть відомщені.
Віктор кивав, його гнів слабшав, тепер його голос заповнювало страждання. — Ми повинні поховати їх.
— Ні, — сказала Ніккі з похмурою силою. — Я розумію, що ви хотіли б подбати про них. Але ваші друзі більше не тут, серед цих частин розтерзаних тіл. Ваші друзі — тепер з добрими духами. Що до нас — наше завдання не приєднатися до них.
Гнів Віктора спалахнув знову. — Але ми повинні…
— Ні, — відрізала Ніккі. — Озирніться. Це було криваве безумство. Ми не повинні потрапити в пастку. Ми не можемо нічим допомогти цим людям. Ми повинні звідси забратися.
Перш ніж Віктор почав сперечатися, Річард нахилився до чаклунки. — Що ти знаєш про це?
— Я вже попереджала, Річард, що нам потрібно поговорити. Але зараз не час і не місце.
— Згодна, — рикнула Кара. — Давайте відійдемо кудись убік.
Перевівши погляд від останків Феррана на кривавий безлад біля клена, Річард раптово відчув відчуття жахливої самотності. Келен була потрібна йому до болю. Він хотів її підтримки, її надійності. Було нестерпною мукою не знати, жива вона чи ні.
— Кара права. — Ніккі наполегливо захопила руку Річарда. — Ми мало знаємо про те, що нам протистоїть. Але що б це не було, ти зі твоїм мечем так само не зможеш захистити нас від цього, як і я. Якщо воно все ще знаходиться поблизу, тут, в цьому лісі, зараз не час битися з ним. Ми повинні помститися, повинні здійснити правосуддя. А для цього ми повинні залишитися живими.
Тильною стороною руки Віктор стер з щоки сльози горя і гніву. — Дуже не хочеться визнавати це, але, думаю, Ніккі права.