Дивовижна історія Мері Стенз
Шрифт:
Аманда Белл спитала:
— А ви з’ясували, відколи міс Смайт зв’язана з Дарком?
— Атож, — жваво озвався Віллербі, видимо задоволений собою. — Від самого початку досліду, а може, й раніш.
— Ви дістали ці відомості від самої міс Смайт?
— Ні, і не від містера Дарка. Вчора, коли дівчина була в Стенморі, а Дарк, за моїми розрахунками, в редакції, я взяв на себе сміливість залізти до нього в квартиру. — Він вибачливо усміхнувся. — Я маю неабиякий досвід. Для мого фаху це корисна навичка. Ви, звісно, розумієте, що я вдався до цього з чисто пізнавальною метою і залишив там усе, як було.
— Так, так, —
— Камери, освітлювальні лампи, тобто всіляке фотоприладдя. А також великий письмовий стіл із замкненою шухлядою. Замок був незвичного зразка, а я не мав при собі ключів або інструментів, що підійшли б до нього. Але зрештою я все-таки його відімкнув.
— Ну, і що ж?
— У шухляді була тека з повним і детальним викладом плану “Врододій”, а до того ж десятки фотографій та кольорових плівок із зображенням Лори Смайт на всіх стадіях її, сказати б, метаморфози. Я прочитав усе, що там було. В цілому це складає дуже ретельно розроблене й безжальне викриття всього досліду з “Врододієм”. Доктор Рафф постає в дуже непривабливому освітленні — навряд чи це йому сподобається. Та й про вас, містере Фасберже, там говориться чимало невтішного, а також про рекламних агентів. Зважте, що весь звіт досить об’єктивний і виглядає цілком обгрунтовано, хоч надто вже гострий. Він може відчутно похитнути авторитет вашої фірми і знищити “Врододій” як косметичний засіб ще до того, як його пустять у продаж.
— Це дуже схоже на звичайні методи “Очевидця”, — зауважила Аманда Белл. — Але яким чином Пол Дарк дізнався про те, що міс Смайт і є та сама дівчина, над якою провадили дослід?
— Йому не треба було про це дізнаватися, — відказав Віллербі, заглядаючи в свої нотатки. — Дарк сам доручив Лорі Смайт зайняти це місце, як тільки в “Гардіані” з’явилося оголошення фірми “Черіл”. У звіті про все це детально говориться. Він, можна сказати, робив точнісінько те саме, що й ви: шукав просту дівчину, яка могла б підійти для вашого досліду. Через театральне агентство познайомився з кількома статистками і зупинив свій вибір на міс Смайт, чи, краще сказати, міс Стенз. А тоді вона звернулася з листом до фірми “Черіл”, як і всі інші. З примхи долі вийшло так, що саме вона дістала це місце, і “Очевидець” мав свого агента у вашому стані. Дівчина; яку_ви найняли, насправді працювала на їхній журнал, та й досі працює.
— Де цей звіт? — сердито запитав Фасберже.
— У шухляді письмового столу в Дарковій квартирі, — спокійно відповів Віллербі.
Фасберже роздратовано грюкнув кулаком по столі.
— Ви повинні були його знищити, містере Віллербі! Або принаймні забрати й віддати мені.
Віллербі рішуче похитав головою.
— Крадіжка не входить у мої обов’язки, містере Фасберже. Якби звіт про “Врододій” зник з шухляди. Пол Дарк негайно запідозрив би нас. Втрутилася б поліція, і ви мали б дуже неприємний розголос у газетах. Краще діяти обережно.
— Згодна з вами, — сказала місіс Белл, пильно розглядаючи свої рожеві нігті. — Мені здається, нам треба вирішити, що робити з цим звітом і з самою дівчиною.
— Тепер ми нічого не можемо вдіяти, — розлючено мовив Фасберже. — Ми вже вгатили в це кругленьку суму, й тому не можемо дозволити собі залишити його й почати все спочатку, та навіть коли б зробили, так, це все одно нічого б не змінило — адже “Очевидець” міг би заявити,
— Позбудетесь? — зачудовано перепитав Віллербі.
— Відішлемо кудись, де вона не зможе нам зашкодити, і нехай собі робить кар’єру на своїй зовнішності. Зрештою, ми дали їй те, чого не дав “Очевидець”, — красу. Вона повинна зрозуміти, де лежить більш ласий шматок.
— Може, мені поговорити з нею? — запропонувала місіс Белл.
— Ні, — рішуче заперечив Фасберже, — Коли й дійде до розмови, я зроблю це сам. А тим часом, мабуть, краще взагалі нічого не казати. Вони й не підозрюють, що ми про все знаємо, а це дає нам ініціативу. Що ж до того звіту…
— Чи не можна його знищити в такий спосіб, який ні в кого не збудив би підозри? — спитала місіс Белл, звівши очі на Віллербі. — Скажімо, пожежа в квартирі Пола Дарка. Адже пожежа — це чиста випадковість…
Віллербі неспокійно засовався на стільці.
— Боюся, що підпали — це не мій фах.
— Але ж такі речі можна влаштувати інакше. Зовсім не обов’язково встрявати в це особисто. Припустімо…
— Забудьмо про пожежі й насильство, — різко перервав її Фасберже. — Є простіші засоби полагоджувати подібні справи. Скажіть мені, хто видає “Очевидець”, чи не концерн “Стайн — Хеннінгер”?
— Так;— потвердила місіс Белл, — і ми вміщуємо чимало оголошень у різних виданнях цього концерну, в тому числі й в “Очевидці”. Можна пристрашити їх скасуванням…
— Оголошень не чіпайте. Ми не станемо вдаватися до погроз. Зрештою, це вдарило б по нас самих.
— Що ж тоді робити? Фасберже замислився.
— Поки що нічого. Річ у тім, що Чарлз Хеннінгер і я належимо до одного клубу — “Ділового клубу” на Пел-Мелі. Можливо, буде найкраще, коли я спокійно побалакаю з ним за добрим сніданком. Я певен, що Чарлз зрозуміє ті проблеми, з якими нам доводиться стикатись у промисловості й торгівлі, так само як я розумію його труднощі в керівництві видавничим концерном.
— І ви справді гадаєте, що вам пощастить вплинути на нього?..
Фасберже заперечливо підніс руку.
— Йдеться зовсім не про якийсь вплив. Усі ми конкуруємо один з одним у своїх галузях діяльності — ми мусимо це робити, щоб лишатися сильними й життєздатними. Іноді трапляється, що між нами виникають конфлікти з тих чи тих питань, Та керівні особи завжди можуть знайти спільну мову. Чарлз — голова концерну “Стайн — Хеннінгер”, і я певен, що він так само, як і я, схоче уникнути дріб’язкового конфлікту. Я зараз же подзвоню йому й запрошу поснідати зі мною в “Діловому клубі”. А тим часом… — Він швидко перевів погляд з місіс Белл на Віллербі. — Тим часом нічого не робіть.
Фасберже взявся за телефонну трубку.
— Дякую вам, містере Віллербі, за вашу пильність, — додав він. — Сподіваюся, ви й надалі доповідатиме мені про все, що визнаєте за потрібне.
— Звичайно, — озвався Віллербі.
Тон Фасберже раптом став офіційний.
— Бажаю вам успіхів, — мовив він, усім своїм виглядом показуючи, що розмову закінчено.
Віллербі зрозумів натяк і рушив з кабінету, слідом за ним вийшла й Аманда Белл.
Фасберже почекав відповіді чергової на комутаторі й сказав: