Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)

Ячейкин Юрий Дмитриевич

– Ага!
– з гостиннiстю людожера прохрипiв вiн.
– З'явилися!

Вiн втупив у мене пронизливий палаючий погляд. Та хоч якi були несприятливi для грунтовних дослiджень умови, я помiтив, що одне око у нього було штучного походження.

Тим часом ця академiчна сумiш жердини з мумiсю зважила у руцi свiй страхiтливий келих i знову, трiумфуючи, захрипiла, мов поганий гучномовець на святi:

– Ще хвилина... Так, ще хвилина, i ви б навiки втратили найурочистiшу в iсторiу нашого диска мить...

–

Диска?
– не зрозумiв я,

– Так, вiн плавас в безмежному океанi i давно пiшов би на дно, якби не тримався на трьох велетенських китах... Атож, ще хвилина, i я перехилив би свiй магiчний келих. Оце тiльки чекав, коли прохолоне елiксир...

Магiстр сунув келих менi пiд нiс. Рiдина була на диво смердюча.

– О, це був нелегкий шлях до перемоги!
– невгавав маг. Вiн довiрливо викладав усi своу тасмницi: - Спочатку я й гадки не мав про елiксир, бо намагався знайти рецептуру фiлософського каменя.

– Для чого?
– запитав я, аби щось сказати.

Вiн вирячився на мене, нiби я бовкнув найбiльшу у свiтi дурницю. Та обмежився лише зневажливим поглядом, але пояснити пояснив:

– Ясно для чого: щоб заволодiти усiм свiтом.

У нього це звучало так природно, нiби вiн збирався пiти у лавку по хлiб.

– Еге ж, я б тодi купив на золото всiх мирських володарiв i князiв церкви... Та, одверто кажучи, справа посувалася кепсько. У мене вже борода вiдросла до пояса, а я не зрушив навiть з мертвоу точки! Отут i постало питання про елiксир.

– Чому?
– не второпав одразу я.

Моу запитання почали його дратувати.

– "Чому", "чому"?
– пробурчав Кiмiхла.
– Ясно чому: щоб помолодшати. Адже це - елiксир молодостi. Якби я помолодшав, я мiг би розпочати дослiди знову. Я ж не вiдмовився вiд величного намiру запанувати над усiм свiтом вiд берега до берега! Аж тут на мене чигала нова халепа. У мене не було й шеляга на експерименти. Виходило зачароване коло: щоб знайти рецептуру фiлософського каменя, слiд було винайти елiксир молодостi, а щоб виготовити елiксир, треба було мати фiлософський камiнь! Що було робити? Та я знайшов вихiд - узяв i, незважаючи на сувору заборону, викарбував сдиний у свiтi нерозмiнний карбованець. Ось вiн!

Магiстр Кiмiхла сягнув рукою у дiрку в мантiу i з радiсним зойком видобув з надр пiдкладки блискучу монету.

– А навiщо ви утасмничили цей казковий винахiд?
– поцiкавився я.

Магiстр захвилювався.

– Ясно навiщо: якби я не тримав його у секретi, грошi швидко впали б до цiни битих черепкiв. А яким побитом я придбав би тодi необхiднi речовини для елiксиру? I кому б тодi був потрiбен фiлософський камiнь?

– А навiщо вам фiлософський камiнь, коли ви масте нерозмiнний карбованець?
– з'ясовував я.

– Боже мiй, ви як мала дитина - "навiщо" та "навiщо"! Ясно навiщо: я б до самоу смертi не встиг би намiняти таку

купу грошей, щоб купити усiх можновладцiв. Отже, знову ж таки, щоб з успiхом провести цю грандiозну фiнансову операцiю, необхiдно зварити елiксир!

Вiн недбало кинув нерозмiнний карбованець на стiл i обома руками пiдняв келих.

Химернi логiчнi вправи магiстра Кiмiхли навели мене на тривожнi роздуми. Чи не божевiльний вiн? Певно, божевiльний! З'ухав з глузду на iдеу свiтового панування. Iнакше навiщо супер-кiберовi було посилати мене сюди? Тiльки божевiльний може опинитися у категорiу сущого, що насправдi не iснус. Адже, хоч його й оточус реальний свiт, сам вiн живе у дивовижному вигаданому свiтi.

Але, на жаль, цього дивака кинули напризволяще. Жодного санiтара! Нiякого нагляду! Повна свобода дiй, хоч i обмежена кордонами лiтаючого острiвця. За таких умов вiн здатен накуховарити бозна-що. Хто його знас, можливо, Кiмiхла оце тримас череп не з молодiжним напосм, а з страшною отрутою? Жах! Ще сконас, i мене ж звинуватять, що я був тут присутнiй i не запобiг безглуздому самогубству. Вiд цих думок у смердючiй атмосферi лабораторiу менi почали вчуватися пахощi гiркого мигдалю, якi, як вiдомо, властивi смертоносному цiанiстому калiю.

Я вирiшив будь-що запобiгти страшнiй трагедiу.

– Слухайте, магiстре, - почав жахати його, - а раптом у вас у руках не елiксир, а звичайна отрута? Звiдки ви знасте, що ви наварили? Чи не краще поставити дослiд на тваринi? Дайте спочатку напитися хоча б козi. Тодi побачимо...

– А це iдея!
– пожвавiшав Кiмiхла.
– Але не думайте, що ви мене налякали. Це справжнiй алхiмiчно чистий непiдробний елiксир. Я варив його не навмання, як ви гадасте, а за формулою безсмертя, яку шукав десять довгих рокiв...

– Де ж вона - оця формула?
– вигукнув я, радiючи, що зараз усе з'ясусться.

– Хе-хе-хе, де формула, питасте?
– схидно захихотiв магiстр.
– Формулу вам не побачити, як власнi вуха! Рукопис з божественним рецептом елiксиру молодостi я здав до надiйноу схованки з сдиною умовою, щоб уу вiддали тiльки у моу власнi руки. Але ходiмте до кози. Хай живе стара, бо менi ще до бiса роботи, а я над усе люблю козяче молоко.

Кiмiхла хлюпнув у миску омолоджувального напою, i ми вийшли надвiр.

Пронизливий холодний вiтер хилив дерева. Чорна безодня велетенськоу хмари час вiд часу спалахувала слiпучим мереживом. блискавок. Коза жалiбно мекала.

Кiмiхла поставив перед нею миску i з несподiваною лагiднiстю погладив по уу збитiй у бруднi ковтуни шерстi. Коза нахилилася до миски i почала жадiбно сьорбати алхiмiчну рiдину. Все висмоктала!

I тут сталося диво. За кiлька секунд перед нами жваво стрибало бiленьке прудке козеня! Тiльки обiрвана мотузка ще телiпалася на його тонкiй шиу, як речовий доказ неймовiрноу подiу...