Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)
Шрифт:
– Я!
– знову на тiй же дражливiй нотi, як зiпсована грампластинка, заволав Азимут.
– Я зайвий!
– Нi, Азимуте, - змушений був засмутити його, - зайвий на борту я! На це с два докази, жоден з яких ти не в силах спростувати. По-перше, я, нiвроку, важчий за тебе. А це зараз мас вирiшальне значення. По-друге, ти собаку з'ув у штурманськiй науцi. Думасш, я забув твою пригоду у сузiр'у Псiв?
Але, мабуть, мiй вiрний штурман i досi пручався б десь на кордонах Сонячноу системи (хлопець вiн впертий!), якби я власноручно не нашкрябав вiдповiдний наказ по коробцi. У параграфi першому я безжально
Авжеж, залишивсь я в чорнiй безоднi на самотi. Тiльки й побачив, з якою скаженою швидкiстю чкурнула дбайливо випотрошена коробка до найближчоу планети.
А загалом я влаштувався непогано. Розвалився на колодi, люльку посмоктую, щоб на випадок метеоритного бомбардування утворити навколо себе стiйку тютюнову атмосферу. Знасте, завбачливiсть нiколи не завадить, а вiдомо ж, що це найбiльш надiйний захист, бо в атмосферi метеорити моментально згоряють.
А навкруги, куди не кинь оком, казкова картина. Жовтi, оранжевi, червонi, блакитнi i бiлi зiрки водять невпинний космiчний танок. Кудлатi комети влаштували пустотливi перегони.
Одна незручнiсть: з правого боку сонечко пiдсмажус, а з лiвого одвiчний мороз пече. Як бiля вогнища взимку. Та й це скоро минулося, бо моу боки незабаром припорошило пристойним шаром космiчного пилу. А пил, самi знасте, поганий теплопровiдник.
Натоптав я люльку свiженьким тютюном, старанно розпалив уу та й, сам не знаю як, задрiмав.
Так от. Довго спав чи мало, коли чую, хтось човпеться на менi. Розплющив я очi - нiчого не бачу. Страхiтлива темрява поглинула весь Всесвiт! Жодноу зiрки. Жодноу комети. Жодного променя свiтла. Тiльки похмура зловiсна темрява. Спробував було протерти очi, та з жахом пересвiдчився, що не можу й пальцем ворухнути. Лежу безпорадний, як немовля у пелюшках.
Сили небеснi!!! Невже я отак акуратно проспав досi не бачену страшну всесвiтню катастрофу?!
Добре, хоч люлька ще курилася!
Я нервово затягнувся i знову заплющив очi, щоб не бачити цього кошмарного поховального мороку. I раптом почув слабенький, наче крiзь вату, голос Азимута.
– Капiтане, ау!
– ледь чутно волав мiй вiрний штурман.
Це мене ще бiльше вразило. Я ж добре вивчив усi регiстри Азимутового голосочка. Коли загорлас на повну потужнiсть, то вiд радiоперешкод хриплять приймачi на всiх планетах.
А тут - ледь чути!
"Що ж трапилося?
– тривожно розмiрковував я.
– Якщо Азимут живий i здоровий (а це факт, який кричить сам за себе!), то, мабуть, всесвiтньоу катастрофи не було. Але чому ж тодi я нiчого не бачу? Хто обхопив мене так щiльно, що я не годен i ворухнутися? I, нарештi, хто отак нахабно човпеться на менi?"
Аж раптом страшна думка блискавкою пронизала мiй мозок.
Невже, поки я спав, мене вiд бушприта до клотикiв, по всьому рангоуту, припорошило грубезним шаром космiчного пилу? Невже я опинився у ядрi новонародженоу планети? Невже оце мiй штурман Азимут блукас по планетi Небресi i шукас свого капiтана?
Атож, то було моторошне прозрiння!
Мiй тренований мозок послужливо нагадав, що навiть земноу поверхнi, незважаючи на багатокiлометрову
Мушу ще раз нагадати: якби я за тих обставин розгубився хоч на хвилину, ви б зараз не слухали теревенi старого капiтана. Згодом Азимут визнав, що саме тiсу вирiшальноу хвилини вiн ладнався стартувати з невiдомоу планети i облетiти усю навколосонячну орбiту, на яуiй я мав його чекати. Зрозумiло, у цьому прикрому випадку я б навiки захряс у надрах новоутвореного небесного тiла.
Я лихоманкове шукав порятунку з цiсу пастки.
Та порятунку не було. "Нiчого, каштане, - як можу, втiшаю сам себе, бувас гiрше. У тебе с хоч остання розрада - люлька..."
I тут мене наче осяяло.
Люлька!
Ось що мене порятус!
Адже коли вона куриться, значить, уу кратер ще виглядас на поверхню планети!
Кожен бачив, як курцi з досвiдом умiють випускати дим на замовлення - i струмочком, i кiльцями. А я в цiй галузi мав неабиякий стаж. Складнiсть полягала лише у тому, що я мусив жонглювати димом не з рота, а безпосередньо з люльки. Та все буде гаразд, якщо Азимут не заплющуватиме очi в отруйнiй тютюновiй атмосферi планети.
Ну, зосередив увагу i почав: випустив три струмочки, потiм три кiльця, а тодi ще три струмочки. Зачекав трохи i знову повторив у такiй же послiдовностi. А хто ж з мiжзоряних мандрiвникiв не знас цього умовного сигналу бiди? Його запровадили ще у добу вiдважних мореплавцiв. От тiльки непокоуло, чи не ловить Азимут гав i чи вистачить у люльцi тютюну на сигналiзацiю?
Та, на щастя, пiд час спiльних мандрiв я таки привчив Азимута спостерiгати i самостiйно мислити. Ледве вiн побачив димову перiодику, як спiвставив усю сукупнiсть фактiв i дiйшов логiчного умовиводу, що це його винахiдливий капiтан у такий свосрiдний спосiб передас з надр планети тривожний сигнал 805.
А далi все вже було дуже просто. Не довелося навiть викликати рятувальноу команди. Азимут з його ненормальною силою прекрасно впорався сам один.
Хоч якою небезпечною була для мене ця пригода, та я залишився надзвичайно задоволений. Адже разом з планетою Небрехою було розвiяно головну тасмницю космологiу - секрет народження планет! А - я ж навiть не збирався розгризати цей горiшок!
Вiдкриття було таке видатне, що мене заочно обрали почесним членом усiх наявних академiй ще до трiумфального повернення на Землю. От тiльки дипломи я кудись заткнув, а тепер сам не знайду...
Та, якщо подумати, навiщо вам дипломи? Хiба бракус iнших переконливих доказiв? Ось я перед вами, живий i здоровий. Ось моя рятiвниця-люлька. А планети Небрехи нема, хоч шукайте уу на небi з найпотужнiшим телескопом. Коли не вiрите, запитайте першого-лiпшого астронома. Кожен охоче пiдтвердить моу слова! Справа в тiм, що розгнiваний Азимут розвiяв планетупастку по всiй периферiу Сонячноу системи. уу навiть не встигли сфотографувати...
...Капiтан делекого мiжзоряного плавання Небреха замовк. Вiн неквапливо постукав кратером люльки по бильцю крiсла i знову потягнувся до капшука.