Дияволи з "Веселого пекла"
Шрифт:
Сергій на мить заплющив очі. Чи зможе він колись забути той день? Лискучий плащ, по якому стікають дощові краплі, опецькуватий комендант і його посмішка… Можливо, він зробив тоді помилку: адже міг дотягнутися до горлянки… Кивнув ствердно.
— Я упізнав би його серед тисячі.
Комісар дивився на Сергія задумливо. Запропонував раптом, наче йшлося про поїздку в Нансі чи Руан:
— Чи не могли б ви злітати з інспектором в Танжер? Ми владнаємо всі формальності і…
Дубровський не роздумував ані хвилини.
— Я повинен зв'язатися
Анрі, який не втручався в розмову і сидів з таким виглядом, наче дивувався, як можна цікавитися дрібницями, коли мова йде про його наречену, раптом сказав:
— Я полечу також!
Фошар здивовано стенув плечима.
— Ми не можемо заборонити вам, — почав ухильно, — летіти в будь-яке місто, та врахуйте, мсьє Савіль, інтереси слідства. Це не прогулянка — переслідування злочинців часто пов'язане з ускладненнями.
— Розумію ваше становище, комісаре, — одказав Савіль, — та йдеться про мою наречену. Я полечу в Танжер як приватна особа, та, — кивнув на Бонне, — поліція у будь-яку хвилину може розраховувати на мене. — Нараз закінчив зовсім іншим, прохальним тоном: — Не суперечте, комісаре, прошу вас. Я помру тут від туги й невизначеності!
— Аргумент, що й казати… переконливий… — пробуркотів Фошар. — Втім, повторюю, це ваша справа. Я хотів би тільки застерегти, аби ви не вдалися до приватного розшуку. Це лише нашкодить. Зрештою, ви, можливо, й станете у пригоді комісарові. — Фошар підвівся, закінчуючи розмову. — Мсьє Бонне, сподіваюсь, знайде з вами спільну мову, панове…
У приймальні Анрі запитав Бонне:
— Коли вирушатимемо?
— Два дні на підготовку мені вистачить.
— Два дні! — розпачливо взявся за голову Савіль. — Ви жартуєте, мсьє!
— Танжерську поліцію ми проінструктуємо вже сьогодні, — заспокоїв його Бонне. — А мені треба ознайомитись з архівами. Не виключено, що цей Ангель залишив якісь сліди і в нас. До речі, панове, якщо маєте час… Вам, певно, буде цікаво… — Відчинив двері, табличка на яких попереджала, що стороннім вхід суворо заборонено. — Зробимо для вас як журналістів виняток.
Анрі й Дубровський зайшли разом з комісаром. Довга темнувата кімната, заставлена стелажами, особливої конструкції столами, шухлядами.
— Мсьє Колонн, панове… — вказав Бонне на миршавого лисого чоловічка, — лорд-охоронець наших архівів і найбільший знавець злочинного світу. А це, Леон, — журналісти й мої друзі. — Він вимовив останні слова без іронії і без неприродного наголосу, як буває, коли людина або фальшивить, або сама не впевнена у сказаному. Дубровському сподобались слова комісара, і він з вдячністю глянув на Бонне.
Комісар продовжував, вказуючи на Колонна:
— Мсьє Леон, панове, зберігає у своїй картотеці відомості про сто п'ятдесят тисяч міжнародних злодіїв. Найоригінальніше те, що він ніколи не зустрічався зі своїми підопічними. За
— Ви перебільшуєте, Люсьєн, — зашарівся чоловічок, та видно було, що слова комісара припали йому до душі.
— Скромність прикрашає людину, хоча й не завжди! — відрубав Бонне. — Покажіть журналістам своє господарство, Леоне, і вони самі зрозуміють, хто з нас має рацію.
Колонн поплескав рукою по звичайному дерев'яному ящику, в якому стояли, пронизані тонким сталевим прутом, картонні картки.
— Не один гангстер світу, — почав трохи театрально і, Сергієві здалося, піднявся навшпиньки, щоб хоч трохи зробитися вищим, — так, не один гангстер заплатив би великі гроші, аби вилучити звідси свою картку. Тут — всі дані про нього: особливі прикмети, фотографії, якщо його вже затримували — відбитки пальців. За кілька хвилин я або мій помічник можемо встановити аутентичність тої чи іншої особи.
— За кілька хвилин? — не повірив Дубровський.
— Так, — ствердив Колонн. — Але ж іноді злочинці намагаються перехитрити наших агентів. Дивіться, панове… — спритно витяг дві фотографії. — Чи не правда: зовсім різні люди?
— Точно, — ствердив Сергій.
— Ви помилилися, — наче зрадів Колонн. — Отут, — поплескав долонею по звичайній шафі, — маємо особливі пристосування для розпізнавання злочинців по фотографіях, зроблених у різні роки життя і навіть під гримом. Оце — загримований злочинець, — тицьнув пальцем у фото літньої людини у поношеному одязі. — Відомий грабіжник Енріко Фелліні. На його рахунку не один сейф у Мілані, Римі, Флоренції. Затриманий позаторік після пограбування банку в Сіракузах. В такому вигляді намагався втекти.
Колони нахилився над довгим столом, скоріше бюро, в якому були вмонтовані металеві пластини з фотографіями злочинців.
— Тут, — почав рухати пластини, — бачите, яка неприваблива компанія. Ось гляньте, навіть на обличчі в нього написано — карний злочинець… А цей, — швидко прочитав підпис під фото, — ніколи в житті не скажеш, що він — американський гангстер Білл Сауерс. — Пальці швидко гортали пластини. — Грабіжники, вбивці, гангстери, шахраї, фальшивомонетники, торговці наркотиками… Паскудна сімейка…
Анрі звернув увагу на картки з різнокольоровими правими верхніми кутами. Бонне пояснив:
— Коли до нас звертаються судові чи поліцейські власті якоїсь країни, що входить у систему Інтерполу, з проханням розшукати злочинця, в усі дев'яносто п'ять країн терміново надсилаються оці картки з установочними даними. Зверніть увагу на колір кутів. Фактично, це наказ. Якщо, наприклад, колір червоний, злочинця повинні негайно заарештувати. Зелений колір означає — «взяти під нагляд». Після арешту злочинця він видається тій країні, яка звернулася з проханням про розшук.