Дияволи з "Веселого пекла"

Самбук Ростислав Феодосьевич

Певно, Сергій торжествував перемогу, не міг не торжествувати, але раніше ця подія уявлялася йому більш вагомою і значною, мабуть, тому, що колись комендант концтабору був для

нього уособленням найчорнішого в світі, а побачив жалюгідну постать у наручниках з блідим обличчям мерця.

Сергієві зробилося бридко, навіть трохи занудило — так буває, коли звідкілясь повіє трупним запахом. Та раптом щось схоже на свідомість пробудилося на Ангелевому обличчі, він зустрівся з Дубровським поглядом — повіки в нього затремтіли, і він підняв руки, затуливши обличчя долонями. Але дивився крізь пальці — з відстані в кілька кроків Сергій побачив, як розширились в Ангеля зіниці, і зрозумів, що Ангель упізнав його.

Так, Ангель упізнав. Всі ці роки намагався не згадувати тих — тисячі й тисячі в смугастому одязі, — та все ж вони іноді виринали в пам'яті і чомусь уособлювались у постатях двох чоловіків, яких він колись зустрів біля табірної вбиральні. І ось один із них зараз

насувається на нього — а може, це вже галюцинація? — та ні, руки сковані, поруч поліцейські з пістолетами, і той насувається, як насувалися на нього у снах тисячі напівтрупів з кістлявими руками: зараз учепиться в горло й почне душити — перехопило дихання, і серце зупинилося.

Ангель затулився долонями, та не міг відвести погляду, дивився, як зачарований, і не дихав. Нарешті втягнув у себе повітря, та зробилося боляче, наче легені заповнив масний дим від крематоріїв, відступив і закричав тонко й жалібно, ніби його вже підвели до шибениці, задихнувся і все ж кричав. Знав, що нікого не розчулить і відплата неминуча, та впав на коліна, бився обличчям об землю, кусав до крові пальці — навіть біль від укусів здавався приємним і солодким порівняно з тим, що насувалося на нього, затьмарювало мозок жахом, судомило і трусило його і якому ім'я було — смерть.

Кінець першої книги