Дияволи з "Веселого пекла"

Самбук Ростислав Феодосьевич

І знову бог наморщив лоба. Він перехилився через стіл і поманив пальцем Грейта.

Полковник, ледь переставляючи неслухняні ноги, наблизився і тепер стояв за два кроки од бога, дивився просто в його пронизливі очі і думав: чому це бог, розмовляючи, так смішно, зовсім по-старечому плямкає губами?

— Що вам потрібно було в житті? — запитав бог.

Полковник відповів, не роздумуючи, — надто часто мріяв про це:

— Три мільйони!

— Але для чого вам вони? — бог запитав так, наче міг одразу викласти таку суму на стіл і відпустити Грейта на землю.

Полковник переступив з ноги на ногу.

— Ну,

щоб гарно жити… — відповів не зовсім упевнено. — Щоб бути багатим…

— Скільки ви витрачали на землі щомісяця?

Грейт відчув підводний риф у цьому запитанні й запротестував:

— Але я хотів більшого. Кожна людина прагне більшого і завжди сподівається на краще!

— Добре, — махнув рукою бог, — скільки було потрібно для задоволення всіх ваших примх? Я сам відповім: дві тисячі доларів на місяць. Якщо б ви поклали три мільйони в банк за п'ять процентів річних, то мали б, — бог на секунду замислився й поворушив пальцями, як звичайний банківський бухгалтер, — мали б дванадцять з половиною тисяч на місяць. Для чого вам стільки?

Грейт не розгубився, пояснив так, наче перед ним сидів не Владика, а пришелепуватий невдаха-учень:

— Але ж три мільйони — тьху!.. — плюнув на вичовгану до блиску паркетну підлогу, та одразу схаменувся і зробив спробу загладити свою нетактовність: — У нас в Штатах люди мають мільярди. Це знає кожний, і кожний хоче стати таким.

— Будь-якими засобами?

В цьому запитанні також був якийсь підтекст, та Грейтові вже було не до дипломатії.

— Так, у більшості випадків.

— Ну, і ви не є винятком! — не запитав, а ствердив бог. — Власне, ми все знаємо про вас, і мені хотілось би, щоб ви самі відповіли, для чого вам потрібно було все це? — Бог повторив своє перше запитання. — Тепер вам ясно, чого ми хочемо від вас?

Полковнику це було зрозуміло з самого початку, та не міг зібратися з думками, і зараз голова була порожня, стояв і кліпав очима, не в силі вимовити ані слова. Та раптом одна думка осінила його. Вона була настільки простою, що Грейт розсердився і стукнув себе кулаком по чолу: чому ця елементарна думка не прийшла раніше? Він сперся грудьми на стіл і, дивлячись богові просто у вічі, мовив з натиском:

— А для чого ви, створюючи людину, зробили її заздрісною? Ви почали вираховувати, скільки мені потрібно доларів. Сьогодні я маю триста і орієнтуюсь на сусіда, що заробляє п'ятсот. Моя мрія, моя заздрість — сусід із жалюгідними п'ятсотма доларами. Але ж коли я переплюну його, мені одразу стане мало п'ятисот, у мене з'явиться новий сусід, і я не спатиму ночами, заздрячи йому. І ця заздрість може привести мене до вбивства і до чорт його зна чого!.. — Нараз схаменувся, озирнувся на чорта, чи не образив його, але той посміхався самовдоволено: завжди приємно, коли ще раз дізнаєшся про свою популярність. — У нас у Штатах гроші є мірилом усього: честі, розуму, впливовості… А людина завжди хоче бути і впливовою, і розумною. Ви ніколи не переконаєте мене, що я — дурніший за ближнього мого, я ніколи не визнаю таланту чи генія в людині, з якою обідаю; я — талановитіший, я — розумніший! А коли мене починають мучити сумніви і заздрість ятрить серце, я завжди, навіть не бажаючи цього, підставлю йому ніжку. На могилі його виголошу палку промову, а вдома полегшено зітхну: померла людина, котра, здається, була розумнішою за мене. Бо його смерть розчистила шлях мені, і

тепер я купаюся в променях слави. І після цього ви кажете про жалюгідні три мільйони! За ці копійки я не зможу купити ані десятої частини тої слави і шани, які мені потрібні!

Бог замислився.

— Але ж славу й шану можна здобути, наполегливо вдосконалюючи самого себе.

— Слова! — вигукнув Грейт і сам здивувався своєму нахабству. — Красиві слова, пробачте мене, пане Владика. Я можу стати найбільшим розумом світу, а мене купить за малу частку свого капіталу якийсь пройдисвіт з Техасу!

Бог розсердився:

— Все те, що ви тут наговорили, не давало вам права на обман, вбивство і зраду. І зараз ви намагаєтесь обманути нас, видаючи свої ниці почуття за типові. Але більшість з ваших колег з огидою відкинули б пропозицію Ангеля — ви ж пішли за ним і, хоча вас іноді мучили сумніви, були задоволені своєю долею. — Звернувся до апостолів: — Винен?

Ті, як по команді, підняли руки.

— Визнаємо вас винним, полковнику Грейт, але не. покараємо такою дрібницею, як двісті тисяч років одиночного ув'язнення. Ви заслуговуєте найвищої кари для людини — усвідомлення в кінці існування свого марності прожитих днів, болю від того, що відходиш у вічну пітьму, не залишивши нічого, про що б могли згадати, я не кажу далекі нащадки, хоча б діти. Цей біль в останню секунду життя, — бог підвівся і наче розчинився в повітрі, залишився тільки його голос, подібний до далекого грому, — розриває людину на шматки, цей біль залишається навічно — не буде кінця йому і краю!..

Грейт упав навколішки, вимолюючи помилування, та нараз замість бога перед ним з'явився дід — чорний сурдут на ньому був заляпаний багном, черевики й штани брудні, краватка з'їхала і нерозчесане волосся прилипло до спітнілого чола. Видно, дід поспішав, він став на коліна поруч з Грейтом, обняв його за шию і зашепотів тоскно:

— Що ти наробив, що наробив ти?.. Ганьба впала на всю нашу родину, я молив бога змилостивитись, та злочини твої страшні…

Грейтові стало важко дихати, і сльози потекли з очей, зробилося знову боляче під серцем — він відчув його удари.

— Але ж я ще не вмер, — заперечив дідові. — Я тільки лежу в могилі, задихаюсь, але ще живу.

Дід тужно похитав головою і щез. Грейт поворухнувся і справді відчув, що стоїть навколішках у могилі, його засипали вже зовсім, він задихався і не міг поворухнутися від болю. Але ж це означало смерть — ще кілька секунд, і він помре. І справдиться присуд бога — туга і біль навічно залишаться з ним.

Полковник поворухнувся і, перемагаючи біль, зробив спробу підвестися. Земля піддалася, і він випростав руки. Сперся на них і, напруживши всі сили, почав підводитись. Зрадів — земля посипалася, і він глибоко вдихнув свіже повітря — воно було таке солодке, наче не дихав ніколи в житті — затхле, вологе повітря закинутої штольні…

… Ангель ще раз роздивився довкола, чи не залишили чого, взяв під пахву ящик і потягнувся за кайлом. Та нараз відступив і впустив ящик.

— А-а!.. — злякано заверещав Хетель.

Земля на могилі спучилась, розсипалась, і в тьмяному світлі з'явилася маківка Грейта.

— А-а!.. — закричав голосніше Хетель.

— Та замовкніть же! — гримнув на Хетеля Ангель.

Витяг пістолет, спокійно зняв. його з запобіжника, нахилився над потилицею Грейта і вистрілив у неї двічі.