Добло і зло
Шрифт:
— Ну, і як мені їм про це сказати? — кисну я. — По телефону якось тупо.
— Головне, — каже Ведмідь, — правильно сформулювати.
— І не казати, що твій муж — пісатєль, бо це асоціюється з поетами, а поети асоціюються з бідністю і смертю під сходами від туберкульозу і недоїдання, — авторитетно каже Вася.
Цікаво, скількох вона знала поетів і скільки з них померло під сходами в неї на очах. Мабуть, кашляли, бідолаги, і просили хлібчика, а Вася гордо їм відказувала, що ніякого хлібчика вона не їсть, бо ж на дієті.
— Скажи їм так, — пропонує
— Нє! — придумала щось Вася. — Скажи їм: "Я зробила операцію зі зміни статі…"
— Та ну! Тоді про те, шо вона виходить заміж, вже нікому буде сказати.
— Угу… — погоджуюся я, на секунду, правда, сумніваючись: тато ж так завжди хотів мати сина.
— Скажи їм, Карпа, що виходиш заміж за мільйонерку-лесбіянку з Амстердама. Потім: шутка, мій чоловік — письменник.
— І на тому кінці проводу постріл.
Коротше, так нічого путнього і не придумали. Зате моя сестриця Гапочка, свиня така, развєдчік із неї ніякий, уже встигла по секрету сказати нашій мамі: "Ірка заміж виходить…" Мама: "За кого?!" Гапа: "Та за одного там Антона…"
Ахуєть. Мама собі зразу уявила, певно, одного там Антона, що курить бичий ел-ем десь там на площадці третього поверху спального району, де він живе разом із мамою, що готує йому гороховий суп на сніданок, а тепер іще до них підселюся я і буду битися з його мамою за телевізор, бо вона дивиться серіали, а я мультики, і тільки на політичних ток-шоу в нас буде наставати тимчасове перемир’я, поки я не скажу про когось із політиків "От підар гнойний, шестьорка срана мусорська, жирний уйобок з напиждженим добром і пластиковою тьолкою", а мама його мені на те: "В нашем доме так нє виражаюцца!"
…Дату весілля було попередньо призначено на 19 травня.
— Так це ж понеділок! — закричав Ведмідь, попоравшись зі своїм календарем.
— Н-да. Треба переносити. Хоча би на день. Тобі принципово? — питає наречений.
— Мені ніщо на світі не принципово, — відповідає наречена. Ой, це ж я. Блін, не вийшло нагрузити про те, яка вона кучерява, русява і прекрасна.
— Тоді в неділю, — вирішують рози і Мущіна Маєй Жизні. Блін, його ж Антон звати.
— Нє! — раптом доходить до мене. — Хрєново в неділю. Гостям же в понеділок на роботу!
— І яким же це гостям в понеділок на роботу? — в'їдливо натякає на богемність буржуазної тусовки Ведмідь.
— Ну, мені… — похнюплююся я, бо вйобую на Корпорацію. Години по дві на день і за тричі вищу зарплатню, ніж нормальні люди, але ж, сука, В ПОНЕДІЛОК МЕНІ НА РОБОТУ!!!
Не ясно, чому при цих словах по хаті не пробігають привиди моєї трудової книжки і щасливих представників пенсійного фонду — мої дідо з бабцьою з Черкас пораділи би.
— О!!! — заревів Ведмідь. — Я собі вже це уявляю! Виходить Карпа в понеділок в ефір з пластмасовим червоним тазіком в руках перед собою. "Дарагіє тєлєзрітєлі… бу-е-е-е-е-е-е!!!! — я вчора вийшла заміж".
—
— Нє, Карпа, хай ліпше в понеділок твоя мама новини веде.
— Да! — верещить Ведмідь. — Скажеш їй, тіпа: мама, я всьо зробила, як ти казала, я вийшла заміж!!!
— І знову ригнеш у червоний тазік, — добиває "маму" Вася.
— І тоді мама бере хусточку, зав’язує в неї пожитки на палочці і йде з дому… — Медвідь. Майстер хепі-ендів.
— Е, та почекайте ви з понеділком, чуваки! — протестую я. — Ми ше реально з платтям не визначилися. А часу вже не так і завалісь. Давай показуй свій ескіз.
Антон вагається, певний час робить вигляд, що не знає, де він (і це синхронно з моїм: "У твому зошиті на столі десь рівно посередині!"), нарешті знаходить і показує розам. На картинці в мене нема голови, зате присутні доста пристойні цицьки в такій собі класичній упаковці на тонких бретельках. Гарно, як у Голлівуді чи журналі "Вог" у рубриці: "Ніколи не модно, значить — класика". Коротше, верхня половина мальованої мене — просто нєвєста МЄЧЬТИ: безголова, цицьката і в понятній сукні. Але нижче пояса починався калавур. Те, що там починалася піська і всяке таке, — це ясно. Ба навіть, все таке і піська на картинці були прикритими. Тільки от саме це прикриття здатне було викликати культурний шок західноукраїнських родичів і факсову анафему комітету по моральності.
Нижче пояса починалася безсовісна, жорстка, дика, нагла, порнографічна, вбивча, неполіткоректна, расистська, кудлата ПАЧКА (хвора на коров’ячий сказ).
— Як гадаєте, варто додавати туди стразів?! — жадібно вдивляюся в беземоційні лиця роз.
— Нє-е-е… — тягне Вася. — Ліпше цього, як його, стєкляруса!
— Кого?
— Стєкляруса. Він ліпше виглядає, ніж стрази.
— Або вже зразу — стєкловати! — придумує Ведмідь. — І ми з Васо в костюмах тролів і в будівельних рукавицях несемо твій шлейф!
— І в масках зварщиків!
— Да! І в масках… Нє, Карпа, почекай. Нашо нам маски зварщиків?!
— Ну бо ж я ще крутитися в тому платті буду. Як ви мене вчили. Крутильний сексі-елемент — дупа під кубинський хіп-хоп. Або наші танці борців сумо — однаково небезпечно.
— Та да. Куски ж літати будуть, в очі попадатимуть… — думає Вася.
— Махнула правим рукавом — вбила батьків ресторанного менеджера (нє фіг на шару в нас на весіллі хавати), махнула лівим — прикінчила рештки гостей.
— Да, Карпа-разрушитєль. Це більше схоже на твій День народження, — помічає Ведмідь.
— Причому, на традиційний, — каже Вася. — Фу, попсовичка. Попсовичка в пачці без стєкляруса.
СУСІДИ В НОВІЙ ХАТЦІ
ПОДІЛЕНИЙ ТАМБУР
Наші з Рибочкою сусіди — класичні женщіна с рєбьонком. Тобто така собі енергійна тітонька-художниця і її син, двадцятирічний дебіл з гітарою.