Долина Гнівного потоку

Фелькнер Бенно

Шукачі послухались. Багато з них навіть раділи, що можна лишитись осторонь такої справи.

— Тут нема про що довго радитись, — озвався Гол Слейтер, коли вони зосталися самі. — Одначе треба щось зробити, аби надалі вберегти себе від таких випадків.

Він ще раз перевернув убитого й оглянув рану. Смертельне вістря втрапило між лопатки просто в серце. Гол Слейтер заскреготів зубами. Тоді здавленим голосом сказав:

— Той, хто його заколов, має на своєму сумлінні не перше вбивство.

— Ви думаєте про Кеда? — запитав Джім. Гол Слейтер похитав головою.

— Це сталося пізно ввечері, Джіме,

як ішов дощ. Товаришеві вбитого можна вірити. Я навіть думаю, що йому пощастило. Якби цей Фред не вийшов надвір, то тепер вони обидва вже не дихали б. Кед напевне не зважився б відразу повернутися в долину: хай би но хто побачив його тут! Крім того, вбивство нічого б йому не дало. А вбивати тільки на помсту? Ні… Я швидше думаю на тих чотирьох Кедових спільників, що тут лишилися. От вони з цього злочину мають користь! Більшість тутешніх шукачів тепер залякані, а їм цього й треба. Хто поткнувся в їхнє лігво, той і став першою жертвою.

Людей його слова переконали. Гол звернувся до Жаби:

— Ти був, як ми судили Кеда. А також сходив на своєму віку не одні гори й долини. Ти знаєш кого-небудь з них в обличчя?

Жаба похитав головою.

— Ні, я ніколи ні з ким із них не здибався.

— Тоді нам треба добре взятися до тих шибайголів, Семе, — сказав Гол Слейтер.

— Отак відразу, Голе? Це нічого не дасть. Хіба що виникне небезпечна сутичка! Ми ж не маємо таких повноважень. Та й як ти їх звинуватиш?

— Повноваження Слейтерові можуть дати збори, — заперечив Жаба. — Ми на це маємо право. А потім його офіційно затвердять шерифом.

Гол похитав головою.

— Я мав на думці не те, Семе. Треба стежити за ними. — Слейтер скинув капелюха і помахав ним, як віялом: гнів клекотів у ньому й обсипав лице жаром. Він знав, коли слід було напасти на злочинців і якій біді той напад запобіг би — та ба, не можна так… — Перебити б їх, та й годі! — раптом просичав Гол.

Мур краєчком ока зирнув на приятеля, і йому аж моторошно стало. Шаба добре вкмітив, які шалені думки тлумить у собі Слейтер, і сухо сказав:

— На це є рада. їдьмо туди, спровокуймо їх і постріляймо на місці. Тоді в долині запанує спокій. Навіть як ще хтось залишиться, то неодмінно принишкне і скоро сам ушиється звідси. Про такі речі швидко лине поголоска, і ця наволоч зійде з нашої дороги. — Говорив він з такою байдужою міною, ніби йшлося про склянку води.

Семюел Мур застережно підняв руки, проте не встиг нічого заперечити, бо Гол Слейтер мовив:

— Авжеж, ти маєш рацію, Жабо. Але таке можна було робити на золотих копальнях тридцять років тому. Тепер настали інші часи.

— Інші? Оглянься навколо! — вигукнув Жаба. — Навіть мерзотники такі самі! Невже ми повинні підставляти їм шию, щоб нас порізали?

Семюел Мур насилу заспокоїв його. Решта, молодші, мовчали. В таких справах старші переважали їх досвідом.

— Одначе ми таки можемо вдатися до давніх звичаїв, Жабо, — сказав Мур. — Утворимо в долині комітет добровільної охорони, і він…

— Справді! — перебив Гол Слейтер. — Оце те, що треба: і негідникам буде пересторога, і чесним додамо відваги. Комітет можна буде залишити, коли навіть приїде шериф. — Раптом Гол вилаявся: — На таку сволоту давно вже треба було б шерифа! Влада нас кинула напризволяще!

Вони повернулися до

своїх наметів обмірковувати план на сьогодні. За годину Гол та ще четверо шукачів подалися до другого виходу з долини, відгородженого глибокою і широкою ущелиною, що зяяла, ніби чорна паща. Один із них обережно перехилився через край. Унизу залягла темінь, дна не було видно. Вони кинули камінь і з того, скільки він летів, визначили, що глибина тут метрів з тридцять.

— Як страшно, — мовив котрийсь, — стіни гладенькі й прямовисні! Якби тут було дерево, то не завадило б зробити скраю поруччя. Та хто схоче гаяти на це час? А в нас теж є своя робота.

Товариші погодилися з ним. Тут було так страшно й небезпечно, що кожен обминав це місце.

Семюел Мур догнав їх зі своєю ослицею Лізі. В долині їй добре велося, вона погладшала, покруглішала і стала ще впертіша. Часто вона, мов той пес, тинялася по всьому табору.

Шукачі взяли інструмент і стесали камінь на розі — його треба було обминати, щоб вийти на стежку, якою Семюел уперше втрапив до цієї долини. Незабаром вихід до стежки став трохи просторіший, і Лізі першій довелося ступити на неї, щоб перевірити, чи міцно тримається каміння. За ослицею рушив Мур, позначаючи крейдою місця, де треба було видовбати приступки. То Слейтерові спало таке на думку — влаштувати собі ще один, хоч і не дуже зручний вихід з долини. Він хотів застерегтися від усякої несподіванки. Шукачі поприв’язувалися мотузками й узялись до роботи.

Зразу після обіду забовкало калатало — скликати всіх на похорон. Шукачі пообтрушували своє вбрання і трохи прибралися. Хоч більшість їх мала тільки одну куцину та одні штани, ті, в яких вони працювали, а все ж були трохи чепурніші, ніж звичайно, бо знайшли час хто підстригти бороду, а хто поголитися.

Могилу завбачливо викопано в такому місці, де ніхто не сподівався знайти золота. Земля тут була масна й чорна, навколо росли колись ліщинові кущі, але їх ще в перші дні вирубали на паливо.

Всі прийшли пішки. Молодий Фред за життя ніколи не повірив би, що його проводжатимуть в останню путь сотні людей. Тіло його лежало край могили, загорнене в саван з цупких мішків і обв’язане мотузкою. Там же стояла скриня, з якої промовляв учора Семюел Мур. Тепер на неї вибрався Тед Бол.

Він скинув крислатого капелюха й поклав його біля ніг. Люди навколо й собі поскидали капелюхи. Стало тихо. Шум потоку позад них бринів, немов далекий приглушений спів. Високо в небі пливли срібні хмарини.

Тед Бол вимовно пересунув наперед кобуру, і люди побачили, що там немає револьвера. Та все ж він сягнув у неї рукою і витяг старого, пошарпаного псалтиря. Тоді заходився надсадно співати рипучим голосом. Люди слухали його мовчки, з повагою. Нарешті Тод Бол сховав псалтиря назад у кобуру й почав казання,

Він так закричав над юрбою, що дехто аж здригнувся.

— Прокляте золото, жадоба, брутальне насильство, порок — ось що звело цього молодого хлопця в могилу! Я бачу звідси цілу долину і всіх вас, отже, бачу і вбивцю! Горе його грішній руці! Бо є господь на небі, що на все дивиться згори…