Доля 'Оракула' (на украинском языке)
Шрифт:
– Ур-р...
– захарчав у безсилiй лютi, упав навзнак, ударившись потилицею об асфальт, i вже не ворушився.
Машина позадкувала, все ще заслiплюючи таксi, розвернулася i фуркнула геть.
Дайана знесилено упала на сидiння i ледве чутно прошепотiла:
– Поїхали... до Колверта.
Хайман поклав їй руку на плече:
– Слухай, як це сталося?
– А так... Треба мати силу волi... Вiрити...
– Я подумав: розiрвало пiстолет. Але чому?
– Скривилося дуло.
–
Мовчазний таксист зупинив машину i поглянув на чорноволосу пасажирку зi страхом та побожнiстю.
2
Пiсля тiєї пам'ятної ночi Дайана злягла. Тяжке нервове напруження так виснажило дiвчину, що батьки викликали лiкаря, а про заняття нiчого було й думати. Хайман хотiв провiдати, але вони попросили дати їй спокiй хоч на кiлька днiв.
– Давай позустрiчаємось на екранi вiдеофону, добре?
– говорила Дайана тихим, слабим голосом, i коли б вiн не бачив її обличчя з тiнями пiд очима, то не повiрив би, що цей голос належить їй.
– Гаразд, люба, набирайся сили.
– А як з Колвертом?
– Досi нiбито нiчого, з дому не витикається, найняв охорону.
– А що каже твiй "Оракул"?
– Поки що загроза iснує. Ще не минув рокований термiн.
– А коли минає?
– Днiв через три.
– Хайман усмiхнувся.
– Ти так хвилюєшся за Колверта, нiби вiн твiй родич.
– Вiн людина, громадянин, - обличчя Дайани спохмурнiло, - як же нам не хвилюватись?
– Заспокойся, все буде о'кей, вiн же не маленька дитина.
– А ти все-таки примусь ще свого "Оракула"...
– Само собою, - запевнив Хайман, - комп'ютер увесь час одержує данi про ситуацiю i кожного дня викидає прогноз.
Нарештi настав день, коли Хайман бадьоро повiдомив:
– "Оракул" вважає, що небезпека для Колверта минула. I, за всiма ознаками, вiн здобуде перемогу на виборах.
Дайана зрадiла, обличчя її звеселiло, i вже на Хаймана дивилися з екрана очi, повнi свiтла i тепла. Того ж вечора вони зустрiлися, i тiльки й розмов було, що про Колверта.
– От буде справедливо, якщо вiн переможе на виборах!
– сказала Дайана, прихиляючись до Хайманового плеча.
– Ти чув, як вiн виступав за права жiнок?
– Так, це прогресивний дiяч, вiн, певна рiч, переможе того мурмила з волосатими руками.
Хайман тримався спокiйнiше, анiж тодi, але часом непомiтно позирав назад: чи не тягнеться за ними "хвiст"? Нiчого пiдозрiлого не помiчав. Скидалося на те, що гангстери залишили його в спокої, навiть за "Карткою фатуму" не з'являлися. Хоч... Може, дiзналися, що тепер "Оракула" пильнують агенти полiцiї? Як би там не було, Хайман i
Але в день виборiв спокiй вибухнув. I саме тодi, коли вони, забувши про все на свiтi, шугали на скутерi по синьому шовку Озера Молодостi. З екрана, вмонтованого на панелi керування, прилизаний диктор повiдомив про зникнення Колверта i про зрослi шанси огидного Дайанi мурмила.
Хайман одразу ж зупинив скугера. Хвилi вляглися, розгладились, небо з'єдналося iз своїм вiдображенням, i вони повисли в порожнечi.
– Як же це так?
– розпачливо скрикнула Дайана.
– Де ж справедливiсть?
Хайман пробував заспокоїти її, але марно. Довелося вiдвезти додому. Дiвчина страждала, i вiн побоювався, що зляже. Але нi. Дайана витримала, навiть погодилася зустрiтися наступного вечора. Тiльки була сердита, сповнена якоїсь негативної енергiї, що могло штовхнути її на безрозсуднi вчинки.
– Чого ж вартий твiй "Оракул"?
– кепкувала вона, кривлячи свої гарнi соковитi губи в iронiчну посмiшку.
– "Небезпека минула..." Дельфiйська Пiфiя, хоч i без електронiки, а й то пророкувала краще.
Хайман захищав свого iдола, доводячи, що це екстраординарний випадок, що не могли ж вони одержати iнформацiю про замiри i тактику гангстерiв, але Дайана висмiювала цi аргументи усе завзятiше, бо ненавидiла "Оракула" ще й за те, що той забирає в неї нареченого.
– Слухай, а про себе i своє становище цей електронний бевзь має повну iнформацiю?
– Авжеж.
– I зможе наклацати свою "Картку фатум"?
– Звичайно, - знизав плечима Хайман.
– Але навiщо це?
Дайана примружила очi, трохи помовчала, а тодi стиха промовила:
– Просто цiкаво.
– Якщо тобi так цiкаво, то приїжджай, познайомишся з "Оракулом" i поспитаєш його сама. Переконаєшся, що вiн зовсiм не бевзь, ще й пофiлософствуєш з ним.
Знайомство вiдбулося через кiлька днiв - Дайана заїхала до Хаймана пiсля занять у коледжi.
– Ну, де твiй електронний фiлософ?
В її чорних очах зблиснула iронiя. Хайман поблажливо усмiхнувся:
– Ходiмо до центрального пульта.
Величезний округлий зал нагадував якийсь новiтнiй храм. Його увiнчує купол з голубого пластика, пiдсвiче-ний люмiнесцентними лампами, а внизу три чвертi периметра охоплює велетенський сегмент самого пульта, схожого на модерний iконостас. Прозорими переборками пульт подiлений на численнi кабiнки, в яких сидять, схилившись до мiкрофонiв, чоловiки й жiнки, сповiдаються електронному боговi.
У залi тихо, чути лише приглушений шепiт чи шелестiння.
– А де ж вiн сам?
– спитала Дайана, роззираючись навколо.