Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Келен обвела рукою сотні і сотні трупів, що лежать навколо:
— А якщо їх буде багато? Якщо їх будуть от такі тисячі? — Чандален погано уявляв собі кількість людей, що населяють Серединні Землі. — Вони не зупиняться, поки не зметуть вас.
Чандали простежив поглядом за її рукою і спохмурнів. Його самовпевненість випарувалася.
— Духи предків попереджали нас, що не можна нікому говорити про ями з нездоровим повітрям. Ми дозволяємо приходити туди тільки бантакам, і нікому більше.
— Дивіться
— Погано брати те, що тобі не належить, — повчально промовив Чандален, і Келен скрушно зітхнула. — Якщо я зроблю лук для обміну, усі будуть знати, що це моя робота, тому що це буде дуже хороший лук. Якщо хто-небудь відбере його, кожен зрозуміє, де він його взяв. Злодія спіймають і змусять повернути мені лук. А гроші? Хіба можна визначити, кому вони належали раніше?
Келен ламала голову, як пояснити Чандалену такі речі. Втім, це допомагало хоча б не дивитися по сторонам. Вулиця, на якій вони йшли, була буквально усіяна трупами.
— Справді, важко. Тому люди ретельно охороняють свої гроші, і покарання за крадіжку буває досить суворим.
— Що значить — суворим?
— Якщо людина вкрала трохи, його тримають під замком в тісному приміщенні до тих пір, поки його родина не відшкодує вкрадене. І то вважається, що в цьому випадку злодієві пощастило.
— Під замком? А що це?
— Замок — це такий спосіб замикати двері. Кам'яні кімнати, куди садять злодіїв, не можуть відкриватися зсередини, тому що на дверях є замок, і в тебе повинен бути ключ, причому строго певний, щоб його відкрити.
Чандален кинув насторожений погляд у бічну вуличку, де була ювелірна крамниця, але нічого підозрілого не побачив.
— Я б швидше помер, аніж сидіти під замком в кам'яному будинку.
— Якщо злодій вкрав занадто багато і йому не пощастило, саме це з ним і відбувається.
Чандален недовірливо гмикнув. Схоже, такий уклад життя представлявся йому неефективним.
— Наш спосіб краще. Кожен робить те, що йому потрібно, і не треба ніяких ремесел. Ми вимінюємо тільки дуже потрібні речі, їх небагато.
— Насправді ви робите те ж саме, що і ці люди, Чандален, хоча і не усвідомлюєте цього.
— Ні. У нас кожен вміє робити багато речей. І своїх дітей ми вчимо того ж.
— У тебе теж є ремесло, Чандален, — заперечила Келен. — Ти мисливець, вірніше, ти захищаєш плем'я. — Вона знову показала на мертвих солдатів. — Ці люди — солдати. Їх ремесло таке ж, як твоє: захищати свій народ. Ти сильний, умілий воїн, що добре володіє списом і луком, що вміє розкривати та попереджати задуми ворога. Ти присвятив цьому життя. Ти такий же солдат, як вони.
Чандали задумався.
— Але це ж тільки я. — Він зупинився, щоб струсити з снегоступа налиплий сніг. — Тому що я сильний і мудрий.
— Ремесло є у всіх, Чандален. Ніссель — цілителька, і її ремесло допомагати пораненим і хворим. Вони займається тільки цим. Чи є у неї час добувати собі їжу?
— Ті, кого вона лікує, дають їй все, що потрібно, і навіть коли всі здорові, люди приносять їй їжу, щоб вона в будь-який час була готова допомогти кому-небудь.
— Ось бачиш? Ті, кого вона лікує, платять їй коржами та овочами, але це те ж саме, як якщо б їй платили грошима. Вона служить всьому племені, тому кожен жертвує невеликою частиною, щоб вона могла без перешкод займатися своїм ремеслом. У містах це називається податком. Кожен віддає в загальну казну деяку частину грошей, щоб ті, хто трудиться на благо всіх городян, могли спокійно жити і працювати.
— І за твою роботу люди годують тебе так само, як ми, коли ти приходиш з усякими неприємностями в наше плем'я?
— Так, — кивнула Келен, радіючи, що в його голосі не прозвучало звичної ворожості.
Будинки ставали все більше, і Чандален уважно вдивлявся в розбиті вікна верхніх поверхів. Навколо як і раніше не було ні найменшої ознаки життя. Вони минули розкриті подвійні двері готелю «Червона троянда». Біля входу валялися припорошені снігом столи та крісла, білизна і посуд — на кожному предметі красувалося зображення троянди. Крізь двері Келен побачила тіло хлопчика — судячи по одягу, він, мабуть, працював на кухні. Обличчя його було звернено до стелі, в очах застиг передсмертний жах. Хлопчику було не більше дванадцяти.
— Але це ж тільки мисливці і Ніссель, — після недовгого роздуму сказав Чандалов. — А в інших все одно немає ремесел.
— Є, тільки не так сильно виражені. Жінки печуть хліб, чоловіки роблять луки… Те ж саме і в природі. Одні рослини люблять вологість, інші навпаки. Одні тварини їдять траву, інші — листя, треті — комах, а деякі — інших тварин. У кожного своя роль. Жінки народжують дітей, а чоловіки… — Вона зупинилася, дивлячись на трупи людей. Кулаки її стиснулися. А чоловіки, схоже, вміють лише вбивати. Бачиш, Чандален? Жіноче ремесло дарувати життя, а чоловіче — те ж саме життя віднімати.
Келен притиснула стислі кулаки до грудей. Вона була в небезпечній близькості до того, щоб втратити контроль над собою. Ноги підкошувалися, голова паморочилася.
Чандали скоса подивився на неї.
— Птахолов говорив, що не можна судити всіх за вчинки небагатьох.
Крім того, жінки дарують життя не поодинці. Чоловік теж бере участь в цьому.
Келен глибоко вдихнула морозне повітря і прискорила крок. Вони звернули на вулицю, вздовж якої тягнулися вітрини дорогих магазинів. Немов бажаючи змінити тему. Чандален показав луком на одну з них: