Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Через тиждень після від'їзду з Ейдіндріла Зедд, Еді, Аерн, Джебр, Чандален, Орск і Келен наткнулися на загін принца Гарольда. Зі жменькою людей він зумів уникнути бійні, влаштованої в Ейдіндрілі, і якийсь час сидів тихо, вичікуючи. Коли королеву Ціріллу везли на страту, він зробив відчайдушну вилазку і, скориставшись плутаниною в натовпі цікавих, вирвав сестру з лап ката.
А через чотири дні після зустрічі з принцом Гарольдом вони знайшли капітана Райана з дев'ятьма сотнями солдатів — всім, що залишилося від його війська. Райан зі своїми людьми знищили
Втім, навіть ця звістка не поліпшила настрою Келен…
Змочивши в раковині рушник, вона присіла на краєчок ліжка, де лежала її єдинокровна сестра. Цірілла то приходила до тями, то знову впадала в прострацію. І тоді вона мовчки лежала, не чуючи і не промовляючи ні слова. Просто лежала, безглуздо дивлячись у стелю незрячими очима.
При вигляді сліз, текучих по її щоках, у Келен болісно стислося серце.
Сльози означали, що Цірілла прийшла в себе. У такі хвилини розмовляти з нею могла тільки Келен. Варто було Ціріллі почути чоловічий голос, як вона тут же починала відчайдушно плакати і кричати.
Келен промокнула лоб сестри вологим рушником, і Цірілла схопила її за руку.
— Келен, ти подумала про мої слова? Келен відклала рушник.
— Я не хочу бути королевою Галеї. Королева — ти, сестра.
— Келен, будь ласка! Нашому народу потрібен вождь. А я… Я більше не годжуся на цю роль. — Цірілла ще міцніше стиснула її руку. Сльози потекли сильніше. Келен, ти повинна. Заради мене. Заради них.
Келен витерла рушником біжать по обличчю сестри сльози.
— Цірілла, все налагодиться, все буде як раніше, от побачиш.
Цірілла стиснула руку в кулак.
— Я не можу тепер бути вождем.
— Я все розумію, Цірілла. Правда, розумію. Хоч їм і не вдалося зробити зі мною те, що вони зробили з тобою, але я теж була в тому колодязі. Я все розумію.
Ти одужаєш. Обов'язково одужаєш, обіцяю тобі.
— А ти станеш королевою? Заради нашого народу?
— Якщо я і погоджуся, то тільки на деякий час. До тих пір, поки ти не видужаєш.
— Ні, — простогнала Цірілла і, схлипуючи, зарилася обличчям у подушку. — Не треба… Будь ласка… Добрі духи, допоможіть!.. Ні…
І вона знову впала в прострацію. Пішла в світ видінь. Тіло її обм'якло, як у мертвої, погляд спрямувався в стелю. Келен ніжно поцілувала сестру в щоку.
За дверима в темряві її чекав принц Гарольд.
— Як моя сестра?
— Боюся, все так же. Але не впадайте у відчай. Вона одужає.
— Келен, ти повинна виконати її прохання. Вона королева.
— А чому б тобі не стати королем? У цьому набагато більше сенсу.
— Я повинен битися за наш народ, за всі Серединні Землі. Якщо я покладу на себе тягар короля, я не зможу повністю присвятити себе своїй країні. Я солдат і хочу просто виконувати свій обов'язок. Мене для цього і виховували. Ти — Келен Амнелл, дочка короля Вайборна. Ти повинна стати королевою Галеї.
Келен машинально потяглася поправити волосся, але рука її спинилась.
Старі звички помирають повільно…
— Я
Келен знову сіла біля каміна — єдиного джерела світла в обідньому залі, і втупилася у вогонь, спостерігаючи, як вуглинки перетворюються на попіл. Ніхто не турбував сповідницю, залишивши її наодинці зі своїми думками.
Через деякий час Келен відчула, що в неї за спиною стоїть Зедд.
Вона тільки-тільки починала звикати до його модного одягу.
Зедд простягнув їй чашку.
— Не хочеш випити запашного чаю?
— Ні, дякую, — відмовилася вона, не відриваючи очей від полум'я.
Зедд покатав чашку в долонях.
— Келен, ти не повинна звинувачувати себе. Ти тут ні при чому.
— З тебе поганий брехун, чарівник. Я бачила твої очі, коли розповіла тобі про те, що накоїла. Пригадуєш?
— Я ж тобі вже пояснював. Ти ж знаєш, що ті три чаклунки наклали на мене потужне закляття, і зняти його могло тільки сильне емоційне потрясіння. Наприклад, нестримна лють. Тільки так можна було зняти закляття.
Я ж казав, я дуже шкодую про те, що змушений був з тобою зробити.
— Я бачила твої очі. Ти хотів вбити мене. Зедд глянув на неї спідлоба.
— Я зробив те, що повинен був зробити, Мати-сповідниця…
— Келен. Я вже говорила тобі, я більше не Мати-сповідниця.
— Можеш називати себе, як тобі завгодно, але ти є те, що ти є.
Заперечення нічого не змінює. Я адже пояснював тобі: щоб чари вдаваної смерті спрацювали, людина, на яку накладають ці чари, повинна бути переконаною, що помре. Інакше нічого не вийде. Як тільки гнів повернув мені пам'ять, я відразу зрозумів, що доведеться накласти на тебе чари вдаваної смерті. Я просто скористався ситуацією, що склалася. Це був жест відчаю. Поступи я інакше, люди не повірили б, що тобі дійсно відрубали голову.
Згадавши ці чари, Келен здригнулася. Поки жива, вона ніколи не забуде крижаний подих чар уявної смерті.
— Ти б міг просто-напросто скористатися магією і знищити цю мерзенну Раду. Ти міг би врятувати мене, убивши цих людей.
— Щоб усі дізналися, що ти жива? В Ейдіндрілі всі були охоплені божевіллям ненависті. Якби я вчинив так, як ти кажеш, зараз за нами полювала б вся армія і десятки тисяч жителів Серединних Земель на додачу. А так нас взагалі ніхто не шукає. Тепер ми можемо приступити до того, що повинні зробити.
— Можеш приступати. А я не бажаю більше мати з добрими духами нічого спільного.
— Келен, ти прекрасно знаєш, що станеться, якщо ми будемо сидіти склавши руки. Адже ти сама минулої осені прийшла в Вестланд, щоб знайти мене і розповісти мені, що коїться. Це ти переконала мене, що якщо ми змінимо магії, змінимо Істині, відмовимо в допомозі людям, то ворог отримає перемогу.
— Духи не вважали за потрібне допомогти мені. Вони не захотіли втрутитися, коли я віддала Річарда в руки сестер Світла. Вони дозволили мені заподіяти йому біль, дозволили забрати його в мене назавжди. Добрі духи свій вибір зробили, і мені з ними не по дорозі.