Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Гудкайнд Террі

— Послухай, Чейз, мені треба надати допомогу пораненим, і я не хочу, щоб Рейчел на це дивилася. Ви могли б з нею влаштуватися на он тій лавці? Зедд вирішив схитрувати, адже інакше би не вдалося змусити Чейза спокійно посидіти, щоб Зедд міг оглянути його рани. Але схоже, це спрацювало Чейз покірно кивнув і попрямував з Рейчел туди, куди вказав йому чарівник.

Командувач і вцілілі солдати — всього лише сім чи вісім чоловік, закривавлені, в порваних кольчугах, — поспішили до Зедда, боязко позираючи на скрійлінга в

льоду.

— Хороша робота, чарівник Зорандер. — У голосі командира тепер звучала непідробна повага. — От тільки постраждалих дуже багато. Деякі ще живі. Не могли б ви якось допомогти?

— Так, звісно. Я зроблю все, що в моїх силах. А ти тим часом накажи своїм людям зайнятися цією твариною. Не можна втрачати часу. Нехай візьмуть сокири і порубають скрійлінга на шматки, а то як би він не збагнув, що можна розтопити лід.

— А він що, все ще живий? Зедд пирхнув.

— Чим швидше ви це зробите, тим краще. Солдати вже тримали в руках бойові сокири з серповидними лезами і чекали тільки наказу командира.

Той дав знак, і вони побігли до скрійлінга, ковзаючи по льоду. Переконавшись, що наказ виконується, командувач запитав:

— Що це було, чарівник Зорандер? Зедд глянув на Чейза: той уважно прислухався до розмови.

— Це був скрійлінг.

Як завжди, Чейз ніяк не проявив своїх почуттів. Зате командувач був явно вражений.

— Скрійлінги вирвалися на свободу? Цього не може бути, чарівник Зорандер!

Зедд пильно подивився на бувалого воїна: шрами на обличчі свідчили про багато битв, де він бився, не шкодуючи життя, як і личить солдатові Д'хари. Те, що може налякати таку людину, повинно бути гірше смерті.

Чарівник зітхнув. Він уже забув, коли востаннє спав, і відчував себе препогано. Та власне, він ні разу і не відпочивав з того дня, коли два Кводи спробували схопити Келен. Сповідниця, думаючи, що Річард мертвий, закликала магію Кон Дар і сама знищила убивць. Потім Зедд з Чейзом три доби безупинно слідували за Матір'ю-сповідники, охопленої магією Кривавої люті, щоб їй помститися. Сповідниця, захоплена силою двох стародавніх магій, не зупиниться, поки не здійсниться помста. Потім виявилося, що Річард живий, а самі вони потрапили в полон. Це сталося тільки вчора, хоча Зедду здавалося, що пройшла ціла вічність.

А потім була нескінченно довга ніч. І вони стояли і безпорадно дивилися, як Даркен Рал намагається одержати могутність, вкладену в скриньки Одена.

Аж над ранок Магістр Рал зник, бо відкрив не ту шкатулку. Він був знищений Річардом за допомогою Першого Правила Чарівника. Це доводило, що Річард і сам чарівник, хоче він того чи ні, адже тільки той, хто наділений великим даром, міг обдурити такого могутнього чародія, як Даркен Рал.

Зедд задумливо дивився, як солдати орудують сокирами.

— Як твоє ім'я, командувач?

— Командир Внутрішньої гвардії, капітан Трімак, — чітко відрапортував

він, вставши по стійці «струнко».

— Внутрішньої гвардії? Що це означає?

— Це особиста охорона Магістра Рала, чарівник Зорандер. Добірна гвардія.

Дві тисячі чоловік. Поки хоч один з нас живий, Магістрові нічого не загрожує.

— Зрозуміло. Сподіваюся, капітан Трімак, тобі відомо, що високе звання зобов'язує. Тяжко нести тягар небезпечного знання. Важко зберігати його в таємниці.

— Мені це відомо.

— Так от. Те, що на нас напав скрійлінг, — небезпечне знання і повинно бути збережено у таємниці. Принаймні деякий час.

Трімак зітхнув:

— Зрозуміло. Так ви допоможете пораненим, чарівник Зорандер?

— Так, я зараз цим займуся.

Зедд з повагою зазначив, що командувача, мабуть, дуже турбує доля поранених — будь то солдати або просто люди.

Чарівник попрямував до поранених, Трімак послідував за ним.

— Ти знаєш, що Даркен Рал мертвий? — Запитав Зедд.

— Так. Я був там сьогодні вранці і встиг побачити нового Магістра перш, ніж він відлетів на червоному драконі.

— І ти будеш служити Річарду так само віддано, як і його попередникові?

— Адже він з Ралів?

— Так, з Ралів.

— У нього є дар?

— Так.

— Я буду служити йому до останньої краплі крові, — сказав Трімак. — Поки хоч один з нас живий, нічия тінь не впаде на його обличчя.

— Вас чекає чимало труднощів. Він дуже впертий.

— Він — Рал, і цим все сказано. Вони всі такі.

Хоча обстановка не підходила для веселощів, Зедд не зміг стримати посмішки.

— До того ж він мій онук, хоч сам ще про це не знає. Та що там говорити, він не знає навіть, що він Рал і новий Магістр. І майже напевно, коли дізнається, це його не потішить. Але прийде день, коли ви йому знадобитеся. Я буду дуже вдячний, капітане Трімак, якщо ти спробуєш при нагоді пояснити це Річарду.

— Я готовий віддати життя за нього, — відповів Трімак. Зедд не міг не помітити, що капітан ні на секунду не дозволяє собі розслабитися, він весь час напоготові і готовий у будь-який момент відбивати раптовий напад.

— Для початку було б непогано допомогти Річарду усвідомити, ким він став. А то він звик вважати себе лісовим провідником. Річард народжений бути вождем, він покликаний вести за собою людей, ось тільки ніяк не хоче цього зрозуміти.

Але подобається йому чи ні, нікуди йому від цього не дітися.

Трімак посміхнувся.

— Буде виконано. — Він зупинився і подивився на Зедда. — Я солдат Д'хари. Я служив Магістрові Ралу. Але й Магістр Рал служив нам. Я — сталь проти сталі, а Магістр — магія проти магії. Можливо, він би і обійшовся без нашої сталі, але народ Д'хари не може обійтися без його магії. Річард дізнається про це. Капітан трохи помовчав і додав: