Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Ви розумієте, що з ним відбувається?
Той поважно кивнув:
— Його відвідало видіння; видіння, викликане плоттю ворога. Таке трапляється.
Ось чому ми робимо це — щоб проникнути в таємні задуми наших ворогів.
Річард в нетерпінні походжав туди-сюди перед помостом.
— Що з тобою? — Запитала Келен. — Що ти побачив? Він на мить зупинився. Обличчя його було тривожним.
— Небезпека, — лаконічно відповів Річард і знову взявся міряти кроками землю. Келен поцікавилася, яка саме небезпека, але він, схоже, навіть
Нарешті посланець повернувся. За ним йшов Чандален і його люди.
— Навіщо ти покликав мене, Річард-з-характером?
— Спробуй це. — Річард подав йому м'ясо. — Спробуй і скажи, що ти бачиш.
Чандали подивився Річарду в очі і взяв м'ясо. Річард поклав у рот залишки своєї скибочки і знову почав ходити туди-сюди. Нарешті він не витримав:
— Ну? Що ти бачиш?
Чандален підозріло глянув на нього:
— Ворога.
Річард виразно зітхнув:
— Хто була ця людина? З якого він племені?
— Бантак, — відповів Чандалов. — Вони живуть на сході.
— Бантак?! — Келен швидко спустилася до них. — Бантаки мирний народ. Вони ніколи ні на кого не нападали. Це суперечить їх переконанням.
— Це був бантак, — повторив Чандалов. — І він пофарбував собі повіки чорним.
Він напав на мене. — Чандален кинув погляд на Річарда. — Принаймні так казав Річард-з-характером.
Річард знову почав ходити.
— Вони йдуть, — тихо сказав він. Він зупинився і згріб Чандалена за плечі. Вони йдуть! Вони йдуть, щоб напасти на нас!
Чандали нахмурився.
— Бантаки — не воїни, — заперечив він. — Як вірно сказала Мати-сповідниця, це миролюбний народ. Вони вирощують хліб, пасуть кіз і овець. Ми торгуємо з ними. Той, хто хотів мене вбити, мабуть, пошкодився в розумі. Бантаки знають, що люди Тіни сильніші. Вони ніколи не наважаться напасти на нас.
Почувши переклад, Річард закам'янів.
— Збери людей, — жорстко сказав він. — Збери побільше людей. Їх треба зупинити.
— Нам нема чого боятися бантаків, — повчально сказав Чандален. — Вони не стануть на нас нападати.
— Ти відповідаєш за життя своїх одноплемінників, Чандален! — Річард ледь стримував гнів. — Я кажу тобі, що їм загрожує небезпека. Ти не маєш права знехтувати моїми словами. — Він провів рукою по волоссю і вже спокійніше додав:
— Чи не дивно, що одна людина раптом наважилася напасти на багатьох? Ось ти, Чандален, — ти зважився б прийти і майже у відкриту напасти на численного ворога? З одним списом проти луків? Зважився б?
Чандален промовчав. Птахолов спустився з піднесення і став поряд з ним, навпроти Річарда.
— Розкажи, що тобі відкрила плоть нашого ворога? Що ти побачив?
Річард сунув йому під ніс шматок м'яса:
— Цей чоловік був сином вождя!
Старійшини дружно ахнули. Птахолов не зводив з Річарда очей.
— Ти впевнений? Вбивство сина вождя — тяжка образа, Навіть для самозахисту.
У мене немає сина, але якби був… — Птахолов підвів брову. — Цього
— Так, я знаю, — квапливо кивнув Річард. — Так було задумано. Не знаю вже чому, але бантаки уявили, що Плем'я Тіни їм загрожує. Щоб упевнитися, вони послали до нас сина вождя. Вони міркували так: якщо він буде убитий, значить, вони мають рацію. Коли він не повернувся, а голова його опинилася на списі, вони вирішили вдарити першими. — Він знову потряс перед старійшинами шматком м'яса. — Ця людина з якоїсь причини таїла у своєму серці зло. Він хотів, щоб війна почалася. Він напав на нас, знаючи, що буде убитий. Він бажав цього, щоб розпочати війну. Він знав, що потім його одноплемінники почнуть вбивати людей Тіни. Невже вам незрозуміло? Звуки святкування розносяться далеко, вони чують їх і знають, що ми не готові до битви. Вони йдуть! Зараз!
Старійшини боязко відійшли на крок. Птахолов повернувся до Чандалена:
— Річард-з-характером побачив біду, скуштувавши плоть ворога. Будь-який з твоїх воїнів вартий десяти. Не можна дозволити бантакам вбивати наших людей.
Зупиніть їх, поки вони не дійшли до села.
Чандален глянув на Річарда, потім знову на Птахолова.
— Ми перевіримо, чи було істинним його видіння. Я поведу своїх людей на схід. Якщо бантаки йдуть, ми зупинимо їх.
— Ні! — Вигукнув Річард, коли Келен перевела. — Вони прийдуть з півночі.
— З півночі? — Чандален поблажливо глянув на нього. — Бантаки живуть на сході, а не на півночі. Зі сходу вони і прийдуть.
— Вони розуміють, що ми будемо чекати їх зі сходу. Вони вважають, що Плем'я Тіни хоче їх перебити, і вжили заходів. Вони хочуть зробити обманний маневр і вдарити з півночі.
Чандали схрестив на грудях руки:
— Бантаки — не воїни. Вони нічого не знають про тактику. Якщо вони збираються напасти на нас, як ти кажеш, то просто підуть найкоротшою дорогою.
Тим більше що, за твоїм же словами, вони чують наше свято і знають, що ми не готові. У них немає причин заходити в обхід і нападати з півночі. Це зайва трата часу.
Річард глянув на нього:
— Вони прийдуть з півночі.
— Це частина твого видіння? — Запитав Птахолов. — Ти зрозумів це, коли їв м'ясо?
Річард зітхнув і опустив очі.
— Ні. Я бачив тільки ідучих воїнів. — Він провів рукою по волоссю. — Але я знаю, що це правда. Не можу пояснити чому, але я знаю. Вони йдуть з півночі.
Пташиний Людина повернувся до Чандалена:
— Може, нам слід розділити людей? Половину послати на схід, а половину — на північ?
Чандален похитав головою:
— Ні. Якщо видіння говорить правду, нам знадобляться всі воїни. Атакувавши їх несподівано і всіма силами, ми покладемо цьому край. Але якщо нас буде мало, а їх, як стверджує Річард-з-характером, багато, ми можемо зазнати поразки. Наші жінки і діти будуть вбиті, хатини — спалені. Цього не можна допустити.
Птахолов кивнув: