Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Так, сестра. — Паша з посмішкою вклонилася і пішла до дверей, але раптово зупинилася і обернулася до сестри. — Сестра… Боюся, я не знаю вашого імені…
— Іди!
Паша здригнулася.
— Так, сестра.
Паша квапливо вийшла, поправивши по дорозі збитий килим. Сестра дивилася їй услід, із задоволенням відзначивши про себе, які стрункі у дівчини ніжки і як плавно погойдуються при ходьбі її стегна.
«Виріс і став чоловіком».
Зібравшись з думками, вона продовжила свій шлях по Палацу, спускаючись все нижче і нижче з поверху на поверх.
Тут, на нижньому рівні Палацу, було холодно і повно пилу. Дійшовши до потрібного приміщення, вона запалила факел, що висів біля входу, і відчинила важкі двері. У маленькій кімнаті не було нічого, за винятком ще одного факела, купи соломи та двох чарівників на ній. В повітрі стояв неприємний запах цвілі.
Коли вона увійшла, чарівники, похитуючись, піднялися на ноги. Обидва були в довгих балахонах, що вказували на їх високий ранг. Чарівники нерозумно посміхалися і, судячи з усього, були в устілку п'яні. Вирішили відсвяткувати свою останню ніч у Палаці, з роздратуванням подумала вона. Останню ніч в товаристві сестер Світу. Останню ніч з Рада-Хань на шиї.
Ці двоє потрапили до Палацу ще хлопчиськами і майже в один і той же час. З тих пір вони стали друзями. Сем Вебер був невисокий, у нього було просте відкрите обличчя, світле кучеряве волосся і м'який спокійний погляд. У порівнянні з іншими рисами обличчя його підборіддя здавався надмірно великим. Другий, Невілл Ренсон, був вищим, волосся мав чорне, завжди стриг його коротко і намагався стежити за зачіскою. Він носив коротку, акуратну борідку, в якій вже почала пробиватися сивина. Очі у нього були майже такі ж темні, як волосся, а риси обличчя — більш жорсткі, ніж у товариша.
«Я завжди говорила, що він буде гарним чоловіком», — дивлячись на Ренсона, подумала сестра. Колись, дуже давно, його, ще дитину, довірили виховувати саме їй, тоді ще послушниці. Це було її останнє випробування перед тим, як стати сестрою.
Чарівник Ренсон змахнув рукою і спробував відважити уклін, але ледь не впав. Відновивши рівновагу, він широко усміхнувся, від чого відразу став схожим на хлопчиська, незважаючи на вік і сивину в бороді.
— Доброго вам вечора, сестра… — Почав він, але договорити не встиг: вона з усіх сил вдарила його батогом по підборіддю. Хряснула кістка. Невілл з криком повалився на підлогу.
— Я ж казала, — прошипіла вона крізь зціплені зуби, — ніколи не говори вголос моє ім'я, якщо ми не одні. Те, що ти п'яний, нічого не змінює.
Вебер закам'янів. Його обличчя зблідло, усмішка пропала. Ренсон корчився на підлозі, закриваючи руками обличчя. Кров текла між пальцями і капала на одяг.
До щік Вебера прилила кров.
— Як ви смієте?! Ми пройшли всі випробування! Ми — чарівники!
Вона звільнила силу, укладену в Рада-Хань. Заклинання
— Пройшли випробування! — Зойкнула сестра. — Пройшли випробування! Вам належить ще одне головне випробування — моє! — Вона збільшувала біль, завданий Рада-Хань, до тих пір, поки Вебер не почав корчитися в агонії. — Так-то ви звертаєтеся до сестри! Так показуєте своє шанування!
Вона послабила хватку, і Вебер повалився на підлогу. Скрикнувши від болю, він із зусиллям підвівся на коліна.
— Вибачте, сестра, — забурмотів він хрипким голосом. — Я не хотів бути нешанобливим. Це лише тому, що я випив зайвого. Вибачте, сестра! Будь ласка!
Уперши кулаки в боки, вона дивилася на нього. Потім кінчиком хлиста вказала на Ренсона:
— Зціли його. І швидше. Я прийшла запропонувати вам останнє випробування, а не дивитися, як він скиглить, отримавши єдиний легкий ляпас.
Вебер схилився над одним і обережно перевернув його на спину.
— Все добре. Невілл, — примовляв він. — Я допоможу тобі. Лежи спокійно.
Сем м'яко розвів руки товариша і торкнувся пальцями розбитого підборіддя.
Не перестаючи бурмотіти заклинання, він взявся за зцілення. Це тривало недовго: Вебер був талановитим цілителем. Потім він допоміг Ренсону сісти і витер йому обличчя пучком соломи.
Невілл піднявся на ноги. Очі його горіли, але говорити він намагався спокійно:
— Прошу вибачення, сестра. Що ви від нас хочете?
Вебер став поряд з ним:
— Ми виконали всі вимоги сестер. Ми вільні.
— Вільні? Вільні? Ні, я так не думаю. Ви забули наші бесіди?
Забули те, що говорила вам я? А може, ви сподівалися, що я забуду?
Думали просто злетіти з Палацу? Вільні, як пташки! Як би не так!
Ніхто ще не покидав Палац, не побачивши спочатку мене. Або когось із моїх людей. Ви знаєте, що тут вся справа в присязі.
Відступивши на півкроку, чоловіки переглянулися.
— Якщо ви дозволите нам піти, — чемно сказав Вебер, — ми принесемо вам будь-яку присягу.
— Мені присягу? — Несподівано голос її став дуже спокійним. — Ні, хлопці, це присяга не мені. Це присяга володарю, і ви це знаєте. Чарівники зблідли. — І її принесе той, хто пройде випробування. Тільки один з вас принесе цю присягу.
— Один з нас? — Заковтнувши, перепитав Ренсон. — Але чому? Чому тільки один?
— Тому що, — майже пошепки відповіла вона, — інший помре. Йому не буде як присягати.
Чарівники здригнулися і присунулися ближче один до одного.
— І що це за випробування? — Запитав Вебер.
— Знімайте балахони, і ми почнемо. Вони перезирнулися.
— Балахони? — Перепитав Ренсон, мимоволі піднявши перед собою руку. Зараз? Тут? Вона по черзі оглянула їх:
— Не соромтеся, хлопчики. Я безліч разів купала вас в ставку.
— Але тоді ми були ще дітьми, — спробував заперечити Ренсон, — а тепер ми дорослі чоловіки. Її очі злобно блиснули.
— Не змушуйте мене повторювати двічі! Інакше я спалю їх прямо на вас!