Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Рука Річарда метнулася до її горла. Сестра не рушила з місця, вона просто стояла і дивилася на нього. Рука його наткнулися на невидимий бар'єр, і, як він не намагався його знищити, у нього нічого не виходило. А сестра Верна продовжувала дивитися йому в очі.
Тільки тепер Келен зрозуміла, хто такі сестри Світу. Розслабивши руку Річард перестав докладати зусилля. Він опустив руку і помітно розслабився. Обличчя його прийняло спокійний вираз. А потім його рука м'яко рушила вперед, і в наступну мить пальці зімкнулися на її горлі. В очах сестри Вірні майнув переляк, змішаний
— Річард, — сердито прошепотіла вона. — Забери руку.
— Як ти сама сказала, це не іграшки. Чому ти вбила її?
Раптово він відчув, що втрачає вагу. Як і раніше тримаючи сестру за горло, він повис над підлогою на висоті в кілька дюймів. Коли вона зрозуміла, що він не збирається підкорятися, в повітрі спалахнуло полум'я і охопило їх обох ревучим кільцем.
— Я сказала, прибери руку.
Здавалося, ще мить — і вогонь пожере Річарда. Не встигнувши навіть зрозуміти, що вона робить, Келен простягла руку по напрямку до сестри Світла. З пальців вирвалася блакитна блискавка і з тріском розсипалася по стінах, а Келен докладала відчайдушні зусилля, щоб утримати міць блискавок, що рвалися на свободу.
Напівтемна кімната освітилося блакитним сполохом.
— Досить! — Блакитні нитки всмоктали в себе ревуче полум'я. — На сьогодні досить вбивств! — Блискавки погасли.
У будинку духів знову запанувала тиша. Сестра Верна глянула на Келен. В очах її танцювала лють. Річард опустився на підлогу і відпустив її горло.
— Я не заподіяла йому шкоди. Я тільки хотіла його налякати і змусити слухатися. — Вона повернулася до Річарда. — Хто навчив тебе розбивати мережу?
— Ніхто. Я сам навчився. Чому ти вбила сестру Елізабет?
— Сам навчився! — Передражнила вона. — Я говорила тобі. Це не гра. Ми дотримуємося правил. — Голос її припинився. — Я знала сестру Елізабет багато років. Якщо ти коли-небудь бачив свій меч білим, то, можливо, зрозумієш, чого мені коштувало зробити те, що я зробила.
Річард нічого не казав їй щодо меча.
— І ти уявляєш, що після цього я тобі повірю?
— Твій час спливає, Річард. Після того, що я побачила сьогодні, я буду здивована, якщо біль не вб'є тебе, і дуже скоро. Не розумію, як тобі досі вдається залишатися хоча б у свідомості. Але що б не захищало тебе, цього захисту надовго не вистачить. Я розумію, що тобі огидно бачити чиюсь смерть. Повір, мені теж, але все, що робиться, робиться для тебе, для порятунку твого життя. — Вона повернулася до Келен. — Будь вкрай обачна із застосуванням сили, якою ти володієш, Мати-сповідниця.
Сумніваюся, що ти хоча б частково уявляєш собі, наскільки вона небезпечна. — Погляд її карих очей знову перемістився на Річарда. — Ти почув першу і другу підставу і відкинув їх. Я ще повернуся. — Вона нахилилася до нього. — У тебе залишилася остання можливість. Якщо ти відмовишся від нашої допомоги в третій раз, ти помреш. Подумай про це гарненько, Річард.
Як тільки двері за сестрою Вірною закрилися, Річард схилився над тілом убитої.
— Вона намагалася щось зробити зі мною. Магією. Я відчув її.
— І на що це було схоже? Річард невпевнено похитав головою.
— Коли
Руки Келен як і раніше були оповиті голубим сяйвом.
— Так. Ці сестри — чаклунки. Річард піднявся на ноги:
— Чаклунки? — Він подивився їй в очі. — А чому вони вбивають себе, якщо я кажу «ні»?
— Я думаю, для того, щоб передати свою силу наступній сестрі. А та, ставши сильнішою, пробує знову.
Річард глянув на тіло вбитої.
— Невже я їм так потрібен, що заради того, щоб заволодіти мною, вони готові розлучитися з життям?
— Може, вони говорять правду і справді бажають тобі допомогти?
Він кинув на неї косий погляд.
— Для того, щоб зберегти життя чужій людині, вони готові віддати своє? Хіба це розумно?
— Не знаю я, Річард. Але мене турбують твої головні болі. Я боюся, що сестри мають рацію, і в тебе залишається мало часу, поки ці болі не вб'ють тебе.
Я боюся, що ти більше не зможеш з ними справитися. — Голос її затремтів.
— Я не хочу тебе втратити.
Річард обійняв її.
— Все буде добре. Я її поховаю. Через кілька годин почнеться рада.
А завтра ми вже будемо в Ейдіндрілі, а там мені нічого не загрожує. Зедд що-небудь придумає.
Келен мовчки уткнулась йому в плече.
16
Вісім оголених чоловіків і Келен, теж оголена, сиділи на підлозі, утворюючи кільце. Річард сидів ліворуч від Келен, і його тіло, як і у всіх інших, все було вкрите чорною і білою глиною, крім невеликого кружка на грудях.
У тьмяному світлі вогнища Келен бачила химерні візерунки у нього на обличчі: така маска була у кожного і призначалася для того, щоб духи предків могли їх побачити. Келен подумала, що вона представляється Річарду дикункою, так само, як і він їй. Від їдкого диму в неї засвербів ніс. Келен не сумнівалася, що старші відчувають те ж саме, але ніхто з них не поворухнувся: вони відчужено дивилися прямо перед собою і бурмотіли заклинання і молитви, звернені до духів.
Раптово самі собою зачинилися двері, і Келен здригнулася від несподіванки.
Птахолов підняв голову і втупився в простір відсутнім поглядом.
— З цієї миті і до закінчення ради ніхто не зможе ні ввійти, ні вийти. Двері замкнули духи.
Згадавши слова Річарда про те, що рада може виявитися пасткою, Келен міцніше стиснула пальці Річарда і відчула у відповідь його потиск. «Принаймні, — подумала вона, — ми разом». Вона сподівалася, що зуміє захистити його. Сподівалася, що зможе у разі потреби знову закликати блискавку.