Дума про невмирущого
Шрифт:
– Брже! Брже! Брже! [швидше! (сербське) - ред.] - нервово закричав згори Бранко.
– Не хвилюйся, Андре, спокiйно, - порадив Ервiн.
А Коваленко обливався потом над клятим зривачем i не мiг навiть зрушити його з мiсця.
Поль першим зрозумiв, у чому справа. Адже вiн бачив, якi худi руки в цього руського юнака. I мовчки, нiчого нiкому не кажучи, вiн пiдбiг до ями й стрибнув до Андрiя.
– Ти чого?
– здивувався Коваленко.
– Допоможу тобi, - сказав Поль.
– Тут треба добрячої сили, а я, бачиш, займався до вiйни штангою. Отак - раз, два! Раз, два!
Вiн
– Дай-но ключ.
Вибуховий механiзм не вiддавсь i йому.
– Берiмось удвох, - сказав Сампiк.
– Раз, два!
Ключ пiд їхнiм натиском легко подався вперед, i вони обидва попадали на землю. Попадали i так лежали, боячись поворухнутись, ждучи, що ось зараз щось клацне всерединi бомби - i буде кiнець усьому. Але бомба стояла непорушна, мовчазна, байдужа, їм пощастило. Мабуть, зривач у нiй був зiпсований.
Вони вигвинтили механiзм i передали його нагору, прив'язавши до кiнця вiрьовки. Тодi ще цiлий день обкопували бомбу, щоб звiльнити її вiд цупких обiймiв землi, i лише пiсля того витягли її на поверхню з допомогою цiлої команди полякiв.
– Ми можемо втiшатися самими собою бiля цiєї бомби, як кажуть англiйцi, - засмiявся Поль.
– Чому ти весь час згадуєш англiйцiв?
– поцiкавився Андрiй.
– Чи ти їх так любиш? Чи, може, жив у Англiї?
– Я був пiд Дюнкерком, - сказав француз, - I я бачив, як англiйськi транспорти везли на туманний Альбiон своїх бравих солдатiв. Вони втiкали, залишивши нас, своїх союзникiв, битися з танками Гудерiана. Вони стояли на палубах транспортiв i милувалися чудовим видовиськом, яке вiдбувалося на землi. Танки йшли на нас звiдусiль. Ми стрiляли в них з гвинтiвок. Вони били по нас з гармат. Англiйцi втекли за свiй Ла-Манш. Нас посадили за колючий дрiт. З того часу я й полюбив англiйцiв.
– Я теж колись бився з танками Гудерiана, - сказав Андрiй, - Бився разом з товаришами, не думаючи нi про чию допомогу.
– А я не мiг не думати, - гаряче промовив француз, - Бо вони ж союзники! Хiба союзниками стають лише для того, щоб пити французькi вина?
– Тепер нам нi на кого сподiватися, - зауважив Андрiй, - треба дбати про визволення самим. Нiякi союзники нам не допоможуть.
– Ти гадаєш, що ми можемо втекти звiдси?
– не повiрив Поль.
– Я переконаний у цьому.
– Ми використаємо для цього першу ж нагоду, - втрутився в їхню розмову Бранко.
– А я хоч i старий, але не вiдстану од вас, - сказав Ервiн.
– Боже милий, - зiтхнув француз, - Що б я зараз оддав за мiсяць, за тиждень, за один день свободи!
Тiєї ночi на Марбург знову налетiли англiйськi лiтаки. Кiлька годин гримiли на станцiї й у Сусiднiх од неї кварталах мiста вибухи бомб, палало небо, здригалася земля. Вранцi есесiвцi заявили, що сьогоднi полоненим доведеться працювати у великому будинку, в який влучила важка бомба. Бомба пройшла крiзь шiсть поверхiв будинку i застряла десь у пiдвалi. Поки вони не знешкодять її, в будинок не зможе повернутися жоден мешканець, отже, працювати треба швидко, без зволiкання.
Вiз зупинився в одному з уцiлiлих кварталiв, есесiвцi провели своїх бранцiв вузькими звивистими вуличками,
– Он там. I не валандатись довго.
Есесiвцi стали в рiзних мiсцях, так щоб не спускати очей з будинку, але й не наближаючись до нього, а "бомба-генерали" пiшли до центрального пiд'їзду. Троє з них вже кiлька рокiв були в Нiмеччинi, але ще жодного разу не ступали в нiмецький будинок. Четвертий був нiмець, але вiн теж одинадцять рокiв знав тiльки дерев'янi бараки, нари або ящики-дiжка i колючий дрiт. Важкi рiзьбленi дверi з великою бронзовою ручкою грюкнули за ними, вони ступили на кам'янi сходи.
I от вони самi на весь будинок, на всi його шiсть поверхiв. Десь у пiдвалi, зарившись глибоко в землю, лежить кругла й товста, мов вiдгодована свиня, бомба, яка може от-от вибухнути, лежить їхня загроза, їхня доля, їхнiй ворог. Але що один ворог поряд з тисячами ворогiв, що оточують цей будинок, який тимчасово потрапив у руки чотирьох побратимiв-смертникiв! I тому Поль, щойно вони лишилися самi, мрiйливо пустив очi пiд лоб i промуркотiв, вдаючи з себе маминого синочка:
– Передовсiм ми повиннi добре поснiдати. I обов'язково з випивкою.
Всi були такi голоднi, що нi в кого не вистачило мужностi й сили заперечувати проти такої спокусливої пропозицiї.
– Тодi, - захоплюючись, вiв далi Поль, - тепла ванна, чиста бiлизна i спати, спати, спати аж до вечора.
– А коли нас застукають вартовi?
– висловив побоювання Ервiн.
– Швидше в цьому будинку з'явиться маршал Петен, нiж нашi хоробрi есесiвцi - засмiявся Поль.
– Ну, я пiшов на розшуки снiданку й вина.
– Стривай, - зупинив його Андрiй.
– Треба домовитися.
– Про що ж домовлятися?
– розвiв руками Поль i виразно подивився на Бранко, сподiваючись на його пiдтримку.
Але серб мовчав.
– Ага, розумiю!
– ляснув себе по стегнах француз.
– Нашi брати слов'яни вже утворили свiй альянс i виробили спiльну програму дiй, яку зараз запропонують неорганiзованiй масi в особi француза Сампiка й нiмця Гронеманна.
– Не плети дурниць, Поль, - буркнув Бранко.
– Хiба ми не домовлялися втекти, як тiльки трапиться нагода?
– Де ж ця нагода?
– здивувався Поль i навiть озирнувся навкруги, так нiби нагода була якоюсь зримою рiччю i її можна було побачити.
– Тут, - твердо сказав Андрiй.
– В цьому будинку.
– Ну, ну, - пробурмотiв француз, - не думайте, що я противник свободи й iнших прекрасних речей. Але не станете ж ви заперечувати проти снiданку?
– Нi, - сказав Бранко,
– I проти ванни й чистої бiлизни.
– А чи не буде це мародерством?
– обережно запитав Ервiн.
– Закони вiйни безжальнi...
– О милий Ервiн, - поляскав його по плечу Поль, - коли банда Штюльпнагеля грабувала Францiю, вона не задумувалася над такими високими моральними категорiями, як чеснiсть i добропоряднiсть. Я ж хочу взяти в Нiмеччинi всього-на-всього одну пару чистої бiлизни. I хай буде тому соромно, хто подумає щось погане, як кажуть англiйцi. Чи не так, Андре?