Екологи, або Копроконська історія
Шрифт:
Тихо відчинились звичайні обшарпані, з облізлою фарбою двері, і виявились вони сталевими, броньованими, товщиною сантиметрів із п'ятдесят. За дверима білий тунель, у кінці тунелю — ліфтовий майданчик. Тихо, гарно, по-військовому вичищено. Все блищить, відполіроване, пахне залізом, пахне кліткою. Рол стурбовано подивився на Гела:
— Коли ти перестанеш так панічно реагувати на замкнутий простір, нікуди ж не дінешся від підземних баз і тісних ліфтів.
Варко покосився на калтокійця, паніки навіть у погляді не побачив, тільки той погляд став злим і безжалісним до мурашок по спині.
Ліфт йшов під «землю» швидко і майже невідчутно.
— Все нормально, я переживу, — відповів Гел, — ніколи не звикну до подібних вузьких нір.
Варко тільки крутнув головою, центр був, як на його думку, навіть дуже просторим, та хто зрозуміє цього інопланетянина, коли невідомо з якого світу він прибув.
Рол окинув поглядом «маленьку» кабіну ліфту, розраховану на п'ять-шість копроконців:
— Нормальний ліфт…
Ліфт зупинився, відчинився, Рол, Гел і Варко увійшли до великого просторого приміщення — військового командного центру планети Копроконе.
Варко сподівався, що це приміщення вразить розмірами його непрошених гостей. Та вражень не дочекався.
І тут солдатики вишикувались рівною лінією, а черговий взагалі стояв, як після зустрічі з кам'яною горгоною. Всі мовчки чекали наказів, і помітно хвилювались, бо на орбіті планети знаходились загрозливі кораблі чужинців.
Рол підійшов до велико"i карти на стіні, вивчав "i"i декілька секунд, а за тим звернувся до Варко:
— Попередьте сво"iх людей на тих таємних базах-сховищах. Їм ні в якому разі не можна чинити опору.
Черговий не розумів що відбувається? І хто ці хлопчаки, що поводять себе, наче хазя"i у найпотаємнішому місці планети. Чужинці на орбіті, чужинці тут, невже це вторгнення!? Та поки тут був Варко, черговий мовчав, і навіть не припускав, що пан Варко зрадник.
Гел, неначе господар, сів у м'яке крісло, відкинувся на широку спинку.
Варко наказав операторам підготуватися до прямого ефіру.
Рол слідкував за повідомленнями, які надходили з таємних сховищ.
Варко до цього дня і помислити не міг, що Такароне і Корде вта"iли від нього присутність інопланетних сховищ на його ж військових базах, це ж наскільки він був сліпий останній рік!
— Ти впевнений, що ми мусимо дозволити "iм забрати всю зброю і обладнання? — тихо запитав Гел у Рола.
— Якби був час і можливість, я би вивіз те все раніше, та не хочу підставляти цю планету під удар. Тим більше, я попередив Мела, і він прослідкує за тими трьома транспортами, які оце зараз підлетіли за вантажем, — Рол показав на радар.
Гел скочив з місця, підійшов до Рола і прошепотів:
— Хай Мел домовиться з Джарком, знімуть всі ідентифікаційні позначення і розгромлять цю флотилію к бісу десь у тихому місці, подалі від населених планет, але зразки мусять бути у мене.
— Даремно ти вже не пірат… — мовив Рол.
— Коли мене виженуть з Ради, знову повернуся до цього романтичного ремесла, — відповів Гел, — не в опері ж мені співати?..
— А ти тоді мав успіх, про тебе довго згадували, і в опері також.
— От
— Ти ж один раз виступив.
— От я і кажу, що своєчасно піти…
— А мені здається, ти лише назву змінив, тво"i найманці мало чим відрізняються від зєйдів, — вколов Гела Рол.
Гел лише посміхнувся у відповідь.
Варко здивовано роздивлявся спочатку того, хто назвав себе піратським королем: юнака у білій, середньовічного покрою, сорочці, довгому шкіряному плащі, у шкіряних штанях і високих та широких чоботях, у які зазвичай взувались мешканці планет, де взуття ще шили чоботарі, а не фабрики. Потім зиркнув на того, хто назвав себе калтокійським командармом: наче підліток, у величезній куртці Коре і розірваних штанях, босий, з розтріпаним довгим волоссям. Не реальні обидва, особливо перед екраном радара. Вони говорили, сміялись над чимось. Як діти, що грались у війну.
Варко не повірив "iм, але знав, що Такароне вірити не можна взагалі. От і доводиться вибирати у союзники цих дивних чужинців. І надіятись, що вони не грабують його планету, а дійсно рятують. Та взагалі все надто неправдоподібно. Єдиний, хто міг щось підтвердити — це Коре, але чи можна йому зараз вірити, адже стільки років він вештався десь по чужих світах?
Та от Варко покликали до кімнати, де знаходився конференц-зал з потрібною апаратурою для передачі сигналу по всій планеті у прямому ефірі. І порадитись нема з ким, і ніхто нічого не може підтвердити. Варко у сво"iх ваганнях почував себе чи то довірливим бовдуром, чи то зрадником.
Гел знову сів у крісло чергового офіцера, підтягнув до себе важкий стілець і поклав на нього ноги, знову відкинувся на високу спинку м'якого зручного крісла.
Рол присів поряд, торкнувся руки Гела:
— Спробуй поспати, мені так легше буде відновити тебе, бо ще трохи і ти знову помреш.
— Ти, головне, проконтролюй це все, шкода "iх, — попросив Гел.
— Добре. І з Мелом я поговорю, Джарк йому не відмовить, тим більше з твого дозволу.
— Мілен попередь, бо Джарку зараз легше зв'язатися з нею, ніж зі мною. І нехай вона не йде на зустріч з Такароне нема потреби, потрібно тільки підірвати його корабель на зворотній дорозі, скажемо, що то копроконська опозиція.
— Добре, — посміхнувся Рол, скинув з себе плащ і накрив "iм босі ноги Гела.
Ракірла, неначе казкова перлина, на дорогоцінному різнокольоровому полотні великого космосу. Ніжна вуаль з білих хмар линула над незчисленними островами планети. Сині океани сяяли в світлі зірки, як діаманти у короні стародавнього короля. Темна діадема нічно"i сторони відтіняла той блиск і надавала планеті загадковості, незвідано"i і привабливо"i.
Ракірлійці — амфібі"i, маніакально берегли чистоту сво"iх океанів, а на островах побудували міста, які нагадували білосніжне мереживо на вбранні наречено"i. Міста Ракірли славились сво"iми водоспадами і фонтанами, наповнювали вулиці приємною прохолодою, і прибутковими туристами, які злітались в дивні міста-мережива, немов мухи на мед.