Епоха слави і надії
Шрифт:
В більшості випадків докази знаходяться буквально перед очима, проте люди, навчені більше вірити офіційним джерелам, проходять повз реальні факти, за звичкою не помічаючи їх. Тотальний обман привчив громадян не бачити реальності за вигаданими образами.
Ніколас подивився в камеру телефона, звертаючись до численних глядачів:
– Що стоїть за словом, "відтворити"? Відтворюється те, що було повністю втрачено. Ісаакіївський собор завжди стояв в незмінному вигляді, його лише трохи переробили на початку дев'ятнадцятого століття, і не було ніяких інших церков на його місці. Давайте заглибимося в будівельну конструкцію собору, вона підкаже
– Зрозуміло, – кивнув екскурсовод. – Зараз у Ісаакіївського собору три сходинки. На макеті установки колон, ось він, – «Председатель» вказав в його сторону, – східців дев'ять. Шість з них пішли під землю на глибину в півтора метри.
– Але будівлі йдуть в землю не тому, що занурюються під своєю вагою, а тому що наростає культурний пласт, вірно? – Запитав Ніколас. – Так от. Розкопки культурного пласту на Палацовій площі дали дуже цікавий результат: нижній пласт – нижня бруківка, далі півтора метри культурного пласту у вигляді звичайного грунту. Верхній пласт – верхня бруківка, далі вже сучасний щебінь і асфальт. Звідки на Палацовій площі взявся шар грунту в півтора метри? – Ніколас сам же відповів на своє питання:
– Виходить, у результаті якоїсь катастрофи все місто занесло брудом, можливо, сталася повінь. Чи може культурний пласт наріс сам, природним чином, але тоді мала пройти не одна сотня років, і Пітер повинен був би залишатися безлюдним, оскільки бруд, що скупчився, двірники з Палацової площі вже точно би прибрали.
Ніколас пошепки звернувся до Ганни:
– Так от, що тобі снилося? Про катаклізм у Петербурзі? Не знаходиш, що цей збіг занадто значимий? Їй богу, я готовий вже і в реінкарнацію повірити.
Ніколас подивився на «Председателя»:
– Нав'язана версія історії Ісаакіївського собору повністю не відповідає реальності. Будівництво і виготовлення будівельних конструкцій велося із застосуванням високого рівня технологій, недоступного у наш час в таких масштабах. Вони клали камені без розчину і без щілин в кладці. Вміли підганяти кам'яні блоки один до одного з вражаючою точністю. І взагалі обробка і будівництво із каменю були доведені до рівня недоступного для нашого розуміння і зараз.
Розмір культурного пласту в півтора метри залишає відкритим питання віку Ісаакіївського собору і самого Пітера. Письмові свідчення на цю тему сфальсифіковані. А під фальшиву версію написані наукові праці, випущені книги за кордоном, намальовані картини, створені міфи, – він криво посміхнувся. – Це справжня система обману, такі обмани супроводжують історію міста Пітера, Росії і всіх російських народностей. Виходить, що вся історія, яку навчають у школі, в інституті, показують по телебаченню – міф, що має у своїй основі реальні події. Ми думаємо, що нам недомовлюють в деяких дрібницях, а насправді нас обманюють у головному! Особливо сильно містифіковані кінець вісімнадцятого і почало дев'ятнадцятого віків. Це повністю закрита для обговорення тема. Ну, раз закрито – обговорюватимемо.
– Гаразд! Ваша взяла, я згоден! – Вигукнув екскурсовод. – Згоден з тим, що Петро Перший не збудував, а відкопав Петербург із землі. Ось так, взяв лопату, копнув, а там виявився граніт. Ще трохи в землі подлубався, і прямо в руки йому впали фрагменти бронзової капітелі. "Ух ти" зрадів Петро Перший. Зібрав працівників, привіз на місце розкопок, і через пару років здивовані аборигени вже могли там все оглядати, а власне, що вони там оглядали?
Підсумовуючи ствердження "супротивників офіційної історії", в глибині петербурзьких боліт чекали археологів наступні "нез'ясовні артефакти": кілька кілометрів гранітного парапету і кілька десятків колон із граніту, мармуру і піщанику. Ось, власне і все, якщо не рахувати ще "викопаного" Петром "Мідного вершника", його бронзового пам'ятника самому собі.
– Банда! – Ніколас з посмішкою звернувся до своєї аудиторії. – І так ми дійшли висновку, що на цьому місці, задовго до 1703-го року існував великий міський центр високорозвиненої імперії, що мала деякі супертехнології, які згодом виявилися втрачені. Ось таким, зовсім несподіваним чином, проявився зв'язок Санкт – Петербургу з найзначнішими спорудженнями старовини і географічними параметрами Землі.
– Цей зв'язок частково пояснює єгипетську містику Санкт – Петербургу, прагнення Петра, відродити місто саме в цьому, незручному з практичної точки зору місці, і багато інших не пов'язаних на перший погляд фактів. І найголовніше, дає сенс античній версії спорудження Петербургу, – вперше за той час, що вони знаходилися в соборі, подала голос Ганна. – До Петра Першого на Рвсі також велося літочислення з часів Створення Світу. Виникає питання – коли ж насправді був "створений" світ? І взагалі, який світ був створений?
Наша планета, космос, галактика, а може просто деякий мирний договір?
– А можна побачити могилу Монферана?
– Його поховали не тут, – похитав головою «Председатель». – І навіть не в Росії. Монферан – великий архітектор, людина мистецтва, був, поза сумнівом, істинно віруючою людиною, народженою і хрещеною в католицтві. Для нього віра була не просто безглуздою "конфесією". Архітектор помер майже відразу після того, як храм був освячений. Є безліч чуток і припущень, чому ж він помер. Одно з них – нібито зневажливе відношення з боку нового государя, Олександра Другого.
– "Військових вусів"? – Здивовано перепитала Ганна.
– Річ у тому, що Петербург дев'ятнадцятого століття був військовою столицею. І на балу, і на вулиці мундир можна було зустріти частіше, ніж сюртук або фрак, – пояснив екскурсовод. – Тоді ж і ввійшла в моду приказка: "Славна Москва калачами, а Петербург – вусанями", тому що відмітним привілеєм військових, в порівнянні із цивільними, було носіння вусів, їми в ті часи пишалися. Цивільним особам, носити вуса забороняв і закон, і етикет.
Так от, згідно з однієї із версій, Олександр Другий на церемонії освячення Ісаакіївського собору раптом помітив, що Монферан носить вуса, будучи абсолютно не військовою людиною, та ще і французом… Імператор публічно, в досить різкій формі зробив йому зауваження. Нібито, відчувши себе ображеним, Монферан пішов додому до закінчення церемонії, впав в депресію і незабаром помер.
– А яка друга версія? – Запитав Ніколас, прочитав в коментарях до ефіру безліч питань на цю тему.
– За іншою легендою, під час урочистого освячення собору, один з наближених Олександра Другого, звернув увагу царя на скульптурну групу святих на фронтоні храму. В ній була присутня скульптура самого Монферана з моделлю собору в руках, – відповів екскурсовод. – Зображувати себе в подібному оточенні само по собі було досить зухвалим кроком, але цього мало, всі святі покірливо схилили голови перед Ісакієм Далматським, і тільки архітектор залишився з гордо піднесеною головою.