Ерагон. Спадок, або Склеп Душ

Паоліні Крістофер

Кіт-перевертень знову розплющив одне око:

«Щасливої подорожі, Убивце Короля!»

***

Ерагон нарешті вийшов з будівлі й попрямував через місто, аж поки не дійшов до будинку, де тепер мешкав Джоуд зі своєю дружиною Геленою. Це був величний будинок з високими стінами, чималим садом і слугами, які заклякли в поклоні біля входу. Гелена почувалася дуже добре. Забезпечуючи спершу варденів, а тепер усе королівство Насуади надзвичайно потрібними припасами, вона швидко побудувала торгівельну компанію значно більшу за ту, що її Джоуд тримав колись

у Тейрмі.

Ерагон застав Джоуда, коли той умивався, готуючись до вечері. Вершник чемно подякував за пропозицію повечеряти з ними разом, але відмовився, бо заскочив усього на кілька хвилин. Потім він повідомив Джоуда про те, що невдовзі покидає Алагезію. Спершу Джоуд був і здивований, і засмучений, але зрештою він погодився, що Ерагонові й Сапфірі таки треба залишити країну разом з іншими драконами. Тоді Вершник спитав, чи не хотів би Джоуд супроводжувати їх.

— Це дуже спокусливо для мене,— трохи подумавши, відповів Джоуд.— Але моє місце тут. У мене є моя робота, а Гелена вперше за тривалий час, здається, щаслива. Ілірея стала нам рідною домівкою, і ніхто з нас не хоче покидати її й знову переїжджати бозна-куди.

Ерагон кивнув.

— Але ти... ти маєш намір їхати туди, де мало хто з. драконів і Вершників коли-небудь бував. Скажи мені: ти знаєш, що лежить на сході? Чи є там іще одне море?

— Є, якщо проїхати досить далеко.

— А до того?

Ерагон знизав плечима:

— Здебільшого порожні землі. Принаймні так мені казали Елдунарі, а в мене немає причин думати, що бодай щось змінилося там за минулі століття.

Джоуд підійшов до Ерагона майже впритул і понизив голос:

— Оскільки ти від’їжджаєш... Я скажу тобі це... Пам’ятаєш, я казав тобі колись про «Аркаена» — орден, присвячений збереженню знання по всій Алагезії?

Ерагон ствердно кивнув:

— Так, ти казав, що Геслант належав до нього.

— І я також,— сором’язливо мовив Джоуд і провів рукою по волоссю, піймавши на собі здивований погляд Вершника.— Я приєднався до них багато років тому, іще коли був молодий... Я надавав їм інформацію й рукописи впродовж багатьох років, а вони, у свою чергу, допомагали мені... Я гадаю, що тобі треба це знати. Бром був єдиною людиною, якій я розповів про це.

— Навіть Гелена не знає?

— Навіть вона... Так чи інакше, коли я закінчу писати свій звіт про тебе й Сапфіру та про піднесення варденів, я відішлю його до монастиря на Хребті, і він буде включений у вигляді нових розділів до «Доміа абр Вірда». Твою історію ніколи не забудуть, Ерагоне. Принаймні це я можу обіцяти тобі напевно.

Ерагонові дивно було чути все це.

— Дякую тобі,— тільки й сказав він і потис Джоудові руку.

— І я тобі, Ерагоне, Убивце Тіні.

***

Після цього Ерагон вирушив назад до зали, де вони жили разом із Сапфірою і де на нього вже чекали Роран та Катріна, щоб повечеряти разом.

За вечерею вони розмовляли здебільшого про Арію й Фірнена. Ерагон не хотів починати розмову Про свій від’їзд, аж поки з їжею не було покінчено й усі троє не пішли в кімнату,

вікна якої виходили на двір, де, дрімаючи, лежали Сапфіра та Фірнен. Там вони сиділи, пили вино та чай і дивилися, як сонце спускалося до далекого обрію.

Пройшло досить багато часу, поки Ерагон нарешті не розпочав розмову про від’їзд. Як він і чекав, Катріна та Роран були вкрай збентежені цією новиною й щосили намагалися змусити його змінити власну думку. Ерагонові знадобилася ледь не година для того, щоб пояснити їм причини свого рішення, бо спершу вони навіть чути нічого про це не хотіли й завзято сперечалися щодо кожної дрібниці.

Нарешті Роран не витримав.

— Прокляття!— скрикнув він.— Ти — наша родина! Ти не можеш поїхати!

— Я мушу. І ти знаєш це так само добре, як і я.

Ти просто не хочеш цього визнавати.

Роран грюкнув кулаком по столу, а потім рвучко встав і підійшов до відчиненого вікна — м’язи на його обличчі закам’яніли.

Немовля заплакало.

— Цить, цить, моє маленьке,— сказала Катріна й погладила його по спинці.

Ерагон теж звівся й підійшов до Рорана:

— Я знаю, що це не те, чого б тобі хотілось. Мені теж ця мандрівка не дуже гріє душу, але в мене немає вибору.

— Ні! У тебе є вибір. Як і всі люди, ти маєш вибір.

— Так, і це те, що мені належить зробити.

Роран буркнув щось невиразне й схрестив руки на грудях.

— Якщо ти поїдеш,— озвалась Катріна,— то не зможеш бути дядьком Ізміри. Невже вона повинна зростати, навіть не знаючи тебе?

— Ні,— сказав Ерагон, повертаючись до жінки.— Я завжди зможу розмовляти з нею, слідкувати, щоб вона була добре захищена, можливо, мені навіть вдасться надсилати їй час від часу дарунки.

Він став на коліно й простягнув до дитини палець, який вона досить міцно схопила своєю ручкою.

— Але тебе не буде поруч.

— Так... Мене не буде поруч,— Ерагон м’яко звільнив палець із ручки Ізміри, звівся і став поруч із Рораном.— Але я ж вам кажу: ви можете приєднатись до мене.

М’язи на обличчі Рорана ожили.

— І покинути Паланкарську долину?! — він струснув головою.— Хорст та інші вже готуються до повернення назад. Ми відбудуємо Карвахол, і це буде найчудовіше містечко на всьому Хребті. Ти міг би нам допомогти. І все стало б так, як було раніше.

— Я б теж цього хотів.

Внизу Сапфіра тихо ревнула й тицьнулась носом у шию Фірнена. Зелений дракон пригорнувся ближче до неї.

— А чи немає іншого шляху, Ерагоне? — сумно спитав Роран.

— Якщо і є, то ми із Сапфірою не змогли його знайти.

— Будь воно прокляте!.. Це неправильно! Ти не мусиш жити сам-один у тій дикій місцині.

— Я не буду зовсім один. Блодхгарм і деякі інші ельфи поїдуть з нами.

Роран нетерпляче махнув рукою:

— Ти знаєш, що я маю на думці!

Міцний Молот посмикав кінчики вусів і обіперся руками об кам’яний виступ під вікном. Ерагон міг бачити, як м’язи на його могутніх плечах напружились. Роран помовчав, а потім глянув на Вершника: