Ерагон. Спадок, або Склеп Душ

Паоліні Крістофер

Багато миль пролетіла Сапфіра над зеленими луками, лякаючи своєю тінню птахів і тварин унизу. На землю впала ніч. Вони не стали продовжувати подорож уперед, а зупинились і влаштували собі стоянку біля струмка, що пробігав на дні неглибокого яру. Сиділи, дивилися на зірки вгорі й говорили про все на світі, що вже було й іще мало бути.

Надвечір наступного дня вони прибули до селища ургалів, що було розташоване біля озера Флем, де, як добре знав Ерагон, жили Нар Гарцхвог та матки-херндалл, які управляли цим народом.

Незважаючи на протести Ерагона, ургали влаштували

на честь його й Сапфіри пишне застілля, отож Вершник провів увесь вечір, бенкетуючи із Гарцхвогом та його матками. Ургали робили вино з ягід і деревної кори. Сапфірі вино дуже подобалось, тим часом для Ерагона воно було надто міцне — міцніше, ніж гномівські меди. Крім того, воно мало смак прокислих ягід. Та, попри все, Вершник пив його, щоб не образити господарів.

Багато жінок ургалів прийшли до нього та Сапфіри, щоб побачити їх, оскільки жінки ургалів не брали участі в боях проти Імперії. Вони були дещо тонші, ніж їхні чоловіки, але такі ж високі, а їхні роги були здебільшого коротші й тендітніші, хоча загалом чималі. Разом з ними прийшли й діти ургалів: у менших рогів не було, а старші мали на лобах лускаті нарости, які випиналися на один-п’ять дюймів. Без рогів вони дуже нагадували людських дітей, як не брати до уваги колір їхньої шкіри й очей. Деякі з цих дітей були кулли, бо височіли над товаришами, а інколи навіть над своїми батьками. Наскільки Ерагон розумів, звичайні ургали могли народжувати куллів, і навпаки — кулли часом народжували ургалів звичайної статури.

Увесь той вечір Ерагон та Сапфіра бенкетували із Гарцхвогом, і Ерагон дрімав з розплющеними очима, слухаючи розповідь співця-ургала про одну з перемог Нар Тулкхака — принаймні саме так сказав йому Гарцхвог, бо Вершник нічого не розумів з мови ургалів, окрім того, що порівняно з нею мова гномів звучала так солодко, як вино з медом.

Коли вранці наступного дня Ерагон прокинувся, то побачив на своєму тілі десяток, а то й більше синців. То були сліди дружніх стусанів і ляпасів, які він отримав від куллів під час бенкету. Голова у Вершника боліла так само, як і тіло.

Сяк-так прийшовши до тями, вони із Сапфірою рушили спершу до Гарцхвога, а вже разом із ним — до херндалл. Дванадцять маток засідали в низькій круглій хатині, сповненій диму від палаючого ялівцю та кедра. Плетені двері були достатньо великі для того, щоб Сапфіра могла просунути туди голову, тож її луска відбивала скалочки синього світла в цьому темному приміщенні.

Усі матки були дуже старі, а декілька з них — сліпі й беззубі. Вони були вдягнені в сукні, прикрашені вузлами, схожими на плетені ремені, які висіли біля кожного будинку й на яких були зображені герби певного клану. Кожна з херндалл тримала в руках помережаний якимись символічними візерунками посох.

Привітавши маток, Вершник почав говорити, а Гарцхвог перекладав його слова. Ерагон розповів їм свій план щодо того, як можна запобігти майбутнім конфліктам між ургалами й іншими расами. Цей план був такий. Через кожні декілька років ургали мали проводити ігри на силу, швидкість і спритність. У ході цих ігор молоді ургали змогли б здобути собі славу, потрібну їм задля того, щоб паруватися

й завойовувати собі місце в суспільстві. Ігри слід було зробити відкритими для всіх рас, що дало б змогу ургалам випробовувати свої сили в боротьбі проти тих, хто тривалий час був їхнім ворогом.

— Король Орик і королева Насуада вже погодилися на це,— сказав Ерагон,— а Арія, яка нещодавно стала королевою ельфів, обдумує мою пропозицію. Я гадаю, що вона також благословить проведення цих ігор.

Кілька хвилин херндалл обговорювали між собою пропозицію Вершника. Потім найстарша, біловолоса матка, чиї роги стерлися майже цілком, відповіла:

— Твоя думка, Вогнемечу, дуже добра. Ми повинні порадитись із нашими кланами, щоб визначити найкращий час для змагань, але ми це зробимо.

Ерагон був задоволений. Він уклонився всім і подякував.

Тоді заговорила інша матка:

— Нам це подобається, Вогнемечу, хоч ми й не думаємо, що це покладе край війнам між нашими народами. Наша кров надто гаряча, щоб її могли остудити ігри.

«А кров драконів хіба не така?» — спитала тоді Сапфіра.

Одна з маток торкнулася її рогів:

— Ні-ні. Ми не оспорюємо завзятість твого роду, Вогнеязика.

— Я знаю, що ваша кров дуже гаряча — гарячіша, ніж у багатьох інших,— озвався Ерагон.— Тому в мене є ще одна думка.

Вершник знову почав говорити — херндалл мовчки слухали, тим часом Гарцхвог совався, так, наче йому було ніяково. Коли Ерагон закінчив, херндалл нічого не сказали у відповідь. На якийсь час вони завмерли, втупившись у Вершника. Тепер уже Ерагон почав відчувати себе ніяково.

Нарешті матка, яка сиділа праворуч, струснула своїм посохом — пара кам’яних дзвіночків залунали в наповненій димом кімнаті. Вона говорила повільно, її слова були густі й хрипкі, неначе в неї опух язик:

— Ти зробиш це для нас, Вогнемечу?

— Зроблю,— сказав Ерагон і знову вклонився.

— Якщо ви, Вогнемечу та Вогнеязика, зробите це, тоді ви будете найбільшими друзями Ургалгра за всю його історію, і ми будемо пам’ятати ваші імена до кінця світу. Ми виплетемо їх на кожному тхулькна, ми вирізьблемо їх на наших стовпах, ми навчимо їх нашу молодь, коли в неї проростуть роги.

— Отже, ви кажете «так»? — спитав Ерагон.

— Так.

Гарцхвог помовчав, а потім, говорячи вже від себе, сказав:

— Вогнемечу, ти навіть не знаєш, як багато це значить для мого народу. Ми завжди будемо в боргу перед тобою.

— Ні, ви нічого мені не винні,— відповів Ерагон.— Я тільки хочу, щоб ніколи не було війн.

Він іще трохи поговорив із херндалл, уточнюючи подробиці угоди. Але пора було прощатися.

За якийсь час Вершник і дракон уже продовжили свою подорож до Вройнгарду. Коли грубо витесані хатини селища стали вже майже непомітні, Сапфіра сказала:

«А з них вийдуть добрі Вершники».

«Сподіваюся, так воно й буде»,— відповів Ерагон.

***

До Вройнгарду вони долетіли без пригод. Небо було чисте-чисте. Одна-єдина хмаринка, яка з’явилася на їхньому шляху, була тонка й прозора, не становлячи жодної загрози ані для них, ані для чайок, з якими вони ділили небо.