Ерагон. Спадок, або Склеп Душ
Шрифт:
— Але ж вода може сягнути верхівки воріт!
— Може... Тоді треба спинити механізми, зняти ворота й...— Міцний Молот несподівано примовк, бо в його голові блискавично зринуло відразу кілька цікавих ідей.
«Спрацює чи ні? — пожвавішав він так, ніби залпом випив кухоль меду.— В усякому разі, треба спробувати. Бо що ми ще можемо вдіяти?»
Ватажок виліз на центр берми й схопився за вентилі, за допомогою яких опускали й підіймали шлюзові ворота. Вентилі були надзвичайно тугі й рухались дуже повільно, навіть коли він наліг на них
— Допоможи мені,— гукнув Роран Бальдорові, що так і стояв на березі, здивовано спостерігаючи за його діями.
Бальдор і собі обережно виліз і став поруч з Міцним Молотом. У чотири руки справа пішла жвавіше, і вже невдовзі ворота було зачинено. Не відповідаючи на жодні питання, ватажок швидко потягнув Бальдора до наступних воріт.
Не минуло й десяти хвилин, як усі три водоспади були перекриті.
— По конях! — гукнув Роран своїм супутникам і нетерпляче постукав молотом по своєму щиту.
— А що ти там таке вигадав? — спитав Брігман, коли всі були вже верхи.
Роран обвів присутніх пильним поглядом, аби переконатися, що ті уважно його слухають:
— Ось що ми будемо робити...
Запальний монолог ватажка тривав десь із півгодини. Він докладно розповів усе, що спало йому на думку. Слухаючи Рорана, Мандел почав посміхатися, а Бальдор, Делвін і Гемунд аж роти пороззявляли від захвату — сміливість плану була просто фантастична. І Роран зробив усе, щоб слухачі повірили, що це можливо. Дослухавши, більшість воїнів схвально закивали й навперебій почали запевняти, що ватажок може розраховувати на їхню підтримку. Тим часом сам Міцний Молот дуже хвилювався.
«Що буде, коли план провалиться,— думав він,— і я підведу цих безмежно відданих мені людей». Гіршим за це могла бути хіба що втрата Катріни.
Слід сказати, що Роранів план сподобався далеко не всім. З виразу обличчя Карна було видно, що той сумнівається, а Брігман узагалі був категорично проти.
— Ти геть здурів! — скрикнув він, коли Роран закінчив.— Та це нізащо не спрацює!
— Стули пельку! — гаркнув на нього Мандел і виступив уперед, міцно стиснувши кулаки — Роран виграв стільки битв, у скількох ти навіть участі не брав, до того ж без купи воїнів, якими ти командуєш.
— Ах ти ж виродок! — затремтів від люті Брігман, так, що його верхня губа вигнулась, мов гадюка.— Зараз я навчу тебе поваги! Ти все життя пам’ятатимеш мій урок!..
На щастя, Роран устиг відштовхнути Мандела, перш ніж розлючені воїни кинулись один на одного.
— Стій! — крикнув ватажок.— Візьміть себе в руки Мандел знітився й відійшов, не зводячи з Брігмана сповненого ненависті погляду.
— Я згоден, план нереальний,— мовив Делвін,— але майже всі твої плани, втілені в життя, також були нереальні.
Решта карвахольців ствердно закивали.
— Хтозна, чи це спрацює, але ворог точно буде здивований... Скажу чесно, мені цікаво глянути, чим усе скінчиться,— знизав плечима Карн.
Роран розплився в посмішці.
— Робити те,
— Може, й так,— буркнув Брігман.— Але затія все одно безглузда. Ми втратимо купу вправних воїнів лиш для того, щоб потішити твоє самолюбство.
— Брігмане, ніхто не казав, що мій план має тобі сподобатися. Ти просто повинен виконувати накази! Зрозумів? — процідив крізь зуби Роран, підійшовши до Брігмана так близько, що їхні обличчя розділяли якісь два дюйми— Ще будуть питання?
Запанувала напружена мовчанка. Ось-ось могло статися найгірше.
— Хай тобі грець! — просичав Брігман, грізно змахнувши уламком свого списа. Проте якось несподівано осікся й зробив пару кроків назад,— Гаразд, я трохи побуду твоїм собакою, Міцний Молоте... Але ти поплатишся, от побачиш... І за цю дурну витівку тобі доведеться відповісти!
«Головне, щоб ми захопили Аруфс,— подумав Роран,— а там що буде, те й буде».
— Повертаймось до табору! — скомандував він.— Справ багато, а часу обмаль. Швидко, швидко!
ДРАС-ЛЕОНА
Сонце здіймалося в небо разом із Сапфірою. Міцно вчепившись у сідло, Ерагон помітив на обрії Хелгрінд. Скеля, що нагадувала гостре ікло, не викликала в нього нічого, крім огиди й ненависті. Як не крути, а з цією похмурою місциною в юнака були пов’язані не найкращі спогади. Він залюбки б її знищив, з приємністю споглядаючи, як холодні сірі брили падають і вдрузки розбиваються об землю. Сапфірі загалом було байдуже, але Ерагон знав, що Хелгрінд їй також не подобався.
Надвечір Хелгрінд лишився позаду й перед мандрівниками розпростерлося озеро Леона з добрим десятком пришвартованих біля берега суден, за яким й була ДрасЛеона. Місто мало напрочуд щільну забудову й виглядало доволі непривітно. Обабіч вузьких кривих вулиць тулилися брудні халабуди, частина з яких прилягала до захвиськаної жовтої стіни. За самою стіною, ніби чорна обвуглена стріла, височів химерний собор, у якому проводили свої жахливі ритуали священнослужителі Хелгрінда. Уздовж шляху, що вів на північ, тяглася довга вервечка біженців, які передчували, що місто ось-ось упаде. Вони тікали до Тейрма та Урубейна, аби хоч на деякий час сховатися від варденів, котрі продовжували свій упевнений наступ.
Від часу першого візиту місто зовсім не змінилося, тож і тепер видавалось Ерагонові бридким. Ніде правди діти, Фейнстер і Белатона також не припали юнакові до душі, та принаймні їх йому хоч не хотілося зруйнувати. А от Хелгрінд він залюбки стер би з лиця землі, атакував би його всіма природними й надприродними силами, лишивши від нього лиш стовпи диму й змочений кров’ю попіл. Бідноту, калік і рабів Ерагон залишив би живими, чого не можна сказати про розбещених та збочених священнослужителів, чия огидна релігія поступово розкладала місто.