Ерагон. Спадок, або Склеп Душ

Паоліні Крістофер

— І хто ж це зробить? — спитав Орик.— Добре, якщо вони зустрінуться із сотнею ворожих солдатів, але ж є ще велетень-літун, який дихає вогнем. Хто-хто, а він точно не дозволить, щоб якісь бовдури відкрили ворота під його носом. Про Мертага, прошу звернути увагу, я взагалі не згадую.

— Це зроблю я,— спокійно сказав Ерагон, перш ніж устигла розгорілися суперечка.

Його слова змусили всіх принишкнути.

— Дуже добре,— мовила Насуада, неабияк здивувавши Вершника, який не думав, що правителька так легко погодиться.

Усі присутні заговорили водночас,

через що в наметі стало гамірно, як на базарі.

— Насуадо, ти не можеш дозволити Ерагонові так собою ризикувати,— голосніше за всіх сказала Арія.— Це вже занадто... Пошли когось із магів Блодхгарма! Я знаю, вони вправні воїни і ніколи тобі не відмовлять.

— Ніхто з людей Галбаторікса не наважиться вбити Ерагона,— похитала головою Насуада.— Ані Мертаг, ані найкращі маги короля, ані простий солдат. І ми повинні цим скористатися. Зрозумій, Ерагон — наш найсильніший бойовий маг, а для того, щоб відкрити ворота, може знадобитися чимало сил. Серед усіх нас Ерагон має найвищі шанси на успіх.

— А що як його захоплять у полон? Що тоді? Він не зможе самотужки захищатися проти Мертага. Тобі ж це відомо!

— Ми зробимо відволікаючий маневр...

— Як? Як ти це зробиш? — розвела руками Арія.

— Ми будемо вдавати, ніби атакуємо Драс-Леону з півдня. Сапфіра кружлятиме над містом, підпалюючи будинки й скидаючи зі стін солдатів. У Торнака й Мертага не буде вибору — їм доведеться відбиватися від Сапфіри, особливо тоді, коли їм здаватиметься, що на її спині сидить Ерагон. Блодхгарм та його бойові маги подбають про те, щоб створити його подобу. Доки Мертаг триматиметься на відстані, він навряд чи здогадається про нашу хитрість.

— Ти в цьому впевнена?

— Так.

— Тоді я піду разом з Ерагоном,— роздратовано підсумувала Арія.

Ерагон полегшено зітхнув. Він дуже хотів, щоб ельфійка пішла з ним, але сам ніколи б не наважився її про це прохати.

— Ти — донька Ісланзаді,— затремтів голос Насуади.— Не годиться наражати себе на небезпеку. Якщо з тобою щось станеться... Пригадуєш, як твоя матінка зреагувала тоді, коли подумала, що тебе порішив Дурза? А підтримка вашого народу для нас надто важлива.

— Моя мати...— мовила Арія, проте міцно стисла губи, змусивши себе замовкнути. Якусь мить вона помовчала, а потім продовжила: — Можу запевнити тебе, леді Насуадо, що королева Ісланзаді не відвернеться від варденів, що б зі мною не сталося. Тобі немає чого боятися. Я піду з Ерагоном і візьму із собою двох бойових магів Блодхгарма.

— Ні. Дозволяю взяти тільки одного,— похитала головою Насуада.— Мертаг знає більшість ельфів, які захищають Ерагона, і, коли помітить, що двоє зникло, напевне запідозрить пастку. Та й Сапфірі знадобиться неабияка магічна підтримка, бо тікати від Мертага й Торнака не так уже й легко.

— Трьох не досить для такої місії,— стояла на своєму Арія.— Ми не зможемо гарантувати безпеку Ерагона, а про те, щоб відкрити ворота — годі навіть мріяти.

— Тоді з вами може піти хтось із Ду Врангр Гата.

— На жаль, жоден з ваших бойових магів не має достатньої підготовки,— сумно

посміхнулась Арія.— Перед нами будуть сотні ворогів — і звичайні воїни, і досвідчені маги,— тому в бій підуть тільки ельфи й Вершник.

— Або ж Тіні,— мовив Орик.

— Так,— згодилась Арія, насилу приховуючи своє роздратування.— Тільки вони можуть вистояти в такій нерівній сутичці. Дозвольте нам узяти двох бойових магів Блодхгарма, бо ніхто з варденів не впорається із цією місією...

— Виходить, я рублена печінка? — почувся обурений жіночий голос.

Усі здивовано зиркнули в один із кутків намету, звідки випірнула Анжела. Ерагон і гадки не мав, що знахарка бере участь в їхній нараді.

— Чому це у вас такі кислі обличчя? — спитала Анжела.— Здивовані, що я порівнюю себе з печінкою? Авжеж, людина має безліч органів, скажімо, жовчний міхур, щитовидну залозу... Може, вони здаються вам кращими за печінку? Але про що це я...— знахарка зупинилася навпроти ельфійки.— Аріє, сподіваюся, ти не будеш заперечувати, якщо я до вас приєднаюсь? Загалом беручи, я не належу до варденів, але все одно хочу долучитися до вашої трійці.

— Звісно, мудра жінко,— відповіла ельфійка, схиливши голову.— Не маю жодних заперечень. Битись пліч-опліч з тобою буде для мене неабиякою честю.

— От і чудово! — вигукнула Анжела й додала, глянувши на Насуаду: — Тоді я піду з вами, якщо ніхто не заперечує.

Королева тільки розвела руками.

— Якщо Ерагон і Арія не заперечують,— сказала вона,— я не бачу жодних причин тебе не пускати. Хоч мені й не зовсім зрозуміло, навіщо це тобі.

— Невже ви хочете, щоб я пояснювала кожне своє рішення? — струснула кучерями знахарка.— Ну гаразд, щоб угамувати вашу цікавість, скажу: в мене зуб на священиків Хелгрінда, і я хочу скористатися нагодою, щоб підкинути їм трохи проблем. Більше того, я маю кілька сюрпризів для Мертага й цілком переконана, що мені під силу дати йому добрячої прочуханки.

— А ще я хотів би попрохати піти з нами Елву,— озвався Ерагон.— Якщо хтось і може допомогти нам уникнути небезпеки...

— Під час нашої останньої розмови,— похмуро перервала його Насуада,— Елва поводилася досить дивно, тому я не стану її ні про що просити.

— Гаразд, тоді я сам з нею поговорю,— згодився Ерагон.— Дівча злиться на мене, тому саме я й маю її попрохати.

— Роби, як знаєш,— нервово посмикала бахрому свого золотистого вбрання повелителька.— Хоч, правду кажучи, ідея послати в бій дитину мені не дуже подобається. Нехай навіть ця дитина Елва, яка може про себе подбати.

— Головне, щоб вона правильно реагувала на біль довкола,— сумно зітхнула Анжела.— Після двох останніх битв мала ледь дихала...

— І пам’ятай, Ерагоне,— глянула на Вершника Насуада,— вона непередбачувана. Якщо вона не схоче виконувати твоїх наказів... Словом, будь обережний.

— Гаразд,— пообіцяв юнак.

Насуада почала обговорювати з Орином та Ориком майбутній відволікаючий маневр, і Вершник вирішив, що залишатися в її наметі вже немає потреби. Тоді він швиденько попрощався і вийшов надвір.