Ерагон. Спадок, або Склеп Душ
Шрифт:
Велика краплина солоного поту скотилася Вершникові в кутик лівого ока. Він швидко закліпав, щоб позбутися різкого пекучого болю, проте Арія на це не зважала. Видавши бойовий клич, вона кинулася на Ерагона, і вони знов закружляли в смертельно небезпечному танці. Суперники билися так, ніби це був останній бій у їхньому житті. Втома робила їхні тіла неповороткими, та вони все рухались, рухались і рухались...
Нарешті все закінчилось. Вершник та ельфійка стояли посеред майданчика, немов якийсь монумент '*7їхні мечі були схрещені, й вони щосили тисли одне на одного...
— Я... бачу... тебе...— ледь чутно
В очах Арії на мить спалахнули яскраві іскорки дивного кольору, спалахнули й так само швидко згасли.
СЕРЦЕМ ДО СЕРЦЯ
Правду кажучи, Глаедр був трохи розчарований нічийним результатом. Геть виснажені, суперники попадали поруч на траву й знеможено хапали губами повітря, ніби дві рибини, викинуті стрімкою хвилею на піщаний берег. Старому драконові страшенно хотілося виявити переможця, проте він розумів, що продовжувати бій далі небезпечно як для здоров’я Вершника, так і для здоров’я Арії.
Щойно бійці сяк-так прийшли до тями й звелися на ноги, Глаедр наказав їм зайти до намету Ерагона. Там, скориставшись енергією Сапфіри, Вершник та ельфійка швиденько зцілили свої найтяжчі рани. Невдовзі до намету завітав зброяр Фредрик. Він кинув погляд на понівечені під час тренування щити й буркітливим голосом прочитав парочці чималеньку нотацію, мовляв, хто ж так поводиться з обладунками... Арія й Ерагон були надто виснажені, аби щось йому пояснювати, тому зброяр, так і не дочекавшись жодної відповіді, забрав щити й потягнув їх до своєї майстерні.
Не спливло й кількох хвилин, як до намету Вершника в супроводі своїх охоронців завітала сама Насуада.
— Часу дуже мало,— мовила вона сухо,— тож якщо ви вже награлись, пробуючи покришити одне одного на капусту, нам треба серйозно поговорити.
Блодхгарм і його команда миттю вийшли назовні й оточили намет широким кільцем. Охорона Насуади занервувала, проте Вершник у кількох словах пояснив, що так і має бути. За хвилину крізь запону намету просунулася голова Сапфіри — з пащеки дракона війнуло димом і горілим м’ясом.
Її поява трохи спантеличила Насуаду, хоч дівчина швидко оговталась.
— Отже, з вами був Глаедр? — спитала вона.
— Так, це був він...— Вершник зиркнув на охоронців Насуади, ніби хотів переконатися, що ті відійшли на достатню відстань, аби не чути їхньої розмови.
— Я так і думала! — задоволено сказала дівчина, проте вже наступної миті знову наче як збентежилась: — А мені можна з ним поговорити? Чи він воліє спілкуватися тільки з ельфами й Вершником?
— Хтозна,— знизав плечима Ерагон і зиркнув на Арію, шукаючи в неї підтримки.— Він іще не зовсім одужав, тому важко сказати...
«Я говоритиму з тобою, Насуадо, дочко Аджихада,— несподівано пролунав у їхніх головах голос старого дракона.— Можеш питати мене про все, що тобі заманеться, тільки пам’ятай — у нас справді обмаль часу. Ерагон іще не готовий до тих великих завдань, які чекають на нього попереду. Мені треба багато з ними працювати».
Юнак іще ніколи не бачив на обличчі Насуади такого побожного страху.
— Де він? — якось невиразно змахнувши руками, прошепотіла дівчина самими губами.
Ерагон не придумав нічого ліпшого, як вказати на брудну пляму, що красувалася на його похідній ковдрі. Насуада здивовано звела брови, кивнула й навіщось
«Дякую,— мовив він.— Почуваюся непогано, а допомоги мені не треба. Я вже не їм, не п’ю й не сплю. Одне-єдине, що дає мені полегшення, це внесок у нашу спільну перемогу над Галбаторіксом».
«Здається, я відчуваю те саме»,— кивнула Насуада й спитала в Глаедра, як, на його думку, варденам із найменшими втратами захопити Драс-Леону.
Якоїсь миті вона так розхвилювалася, що не могла навіть говорити.
«А ще,— мовила Насуада, сяк-так опанувавши себе,— я дуже хвилююсь за Ерагона й Сапфіру. їм доведеться проникнути на територію Імперії, але ми ще й досі не маємо дієвого плану. Тим часом пробиватися навмання — справа надто небезпечна, їх піймають, мов куріпок, іще до початку масованого наступу».
Глаедр слухав дуже уважно, потім трохи помовчав, певно, щось обмірковуючи.
«Я не можу запропонувати тобі легких шляхів, Насуадо,— сказав старий дракон, порушивши тривалу мовчанку.— Мені треба зважити всі за і проти. Якби Мертаг і Торнак діяли самі по собі, ми пошили б їх у дурні за лічені секунди. Але Галбаторікс добре це розуміє, тому озброїв їх купою Елдунарі, і зараз я нічого не можу вдіяти. Я не наважуся гарантувати вам перемогу навіть попри те, що на вашому боці Ерагон, Сапфіра й ельфи».
На обличчі Насуади з’явилося розчарування. Трохи помовчавши, вона нервово обсмикнула сукню, подякувала Глаедрові за розмову, попрощалася з усіма й, обережно обійшовши голову Сапфіри, покинула намет Вершника.
Ерагон присів на свій лежак і ледь не вперше за цілий день дозволив собі трохи розслабитись. Ельфійка тим часом вмостилася неподалік від нього на невисокому триніжку. Витерши об коліна спітнілі долоні, юнак простягнув Арії флягу із водою. Та подякувала ледь помітним кивком і жадібно припала до горлечка. Втамувавши спрагу, ельфійка повернула флягу Вершникові, який і собі зробив кілька великих спраглих ковтків. Після води в його шлунку забурчало. Так бувало щоразу по завершенні бою — це нагадував про себе голод. Вершник нервово засовався на лежаку, сподіваючись, що розмова з Глаедром буде не надто довга. Сонце якраз пірнуло за горизонт, тож залишалося не більше години, щоб поласувати якоюсь гарячою стравою. Після цього варденські кухарі зазвичай гасили свої вогнища й лягали спати. А це означало, що на вечерю знову буде суха шкуринка хліба, сушене м’ясо, скибка запліснявілого сиру й цибулина, які вже добряче остогидли Ерагонові.
Щойно ельфійка й Вершник вмостилися зручніше, у їхніх головах знову залунав густий бас золотого дракона. Він почав розповідати юнакові про основи розумового бою. Хоч Ерагон уже чимало знав про це, він уважно слухав і беззаперечно виконував кожен наказ Глаедра, коли той просив його щось зробити або повторити.
Невдовзі вони перейшли від теорії до практики. Дракон почав випробовувати захисні бар’єри Ерагона, атакуючи їх щоразу дедалі сильніше й сильніше. Пересвідчившись у їхній надійності, Глаедр викликав юнака на поєдинок, під час якого обидва суперники намагалися бодай на мить захопити думки один одного.