Ерагон
Шрифт:
— Мені здалося, ти хотів їх убити, — не вгавав Ерагон.
— Я й тепер хочу, — посміхнувся Мертаг. — Але якби я вбив їх раніше, то ніколи б не зустрів вас.
«А Бром був би тоді живий, — подумки додав парубок. — І він би вже напевно знав, чи можна довіряти цьому юнакові». Ерагон згадав, як у Дареті старий передбачив наміри Тревора, і йому стало цікаво, чи зможе він так само перевірити Мертага. Юнак хотів був пробитися до свідомості свого співрозмовника, але щоразу наштовхувався на непробивний мур захисту. «Де він цьому навчився? — здивувався Ерагон. — Бром казав,
— А де Сапфіра? — спитав він Мертага.
— Не знаю, — відповів той. — Коли я полював, вона якийсь час була зі мною, а потім кудись зникла. Востаннє я бачив її опівдні.
Кивнувши, Ерагон звівся на ноги й поплентався вглиб печери.
— Що будеш робити? — гукнув йому вслід Мертаг.
— Я ще точно не вирішив, — озвався юнак, якому все враз остогидло. Він згорнув ковдри й прив’язав їх до Кадокового сідла, відчувши, як у нього ще й досі болять ребра. Тим часом Мертаг пішов готувати зайців. Перебираючи в торбах речі, Ерагон натрапив на меча й обережно витяг його з піхов.
Раніше юнак ще ніколи не користувався Зароком — як не брати до уваги їхніх вправ із Бромом, — бо не хотів, аби цього меча хтось побачив. Але відтепер це його не обходило. Він пам’ятав, як меч здивував і налякав разаків, тож вирішив повісити його на поясі. «З цієї миті я завжди носитиму Зарок, — подумки вирішив Ерагон. — Нехай усі бачать, хто я такий насправді. Мені нічого боятися, я — вершник!»
Хлопець почав розбирати Бромові торби. Там був тільки одяг, кілька незрозумілих дрібничок та ще маленька торбинка з грошима. Знайшовши мапу Алагезії, Ерагон присів з нею біля вогнища. Тим часом Мертаг, що під ту пору патрав зайця, глянувши на Ерагона, від захвату аж втратив дар мови.
— Цей меч… — пробелькотів він. — Можна мені глянути?
Трохи повагавшись, Ерагон, який не хотів ані на мить розлучатися зі своєю зброєю, кивнув. Мертаг почав набожно розглядати меча.
— Де ти його взяв? — спитав він, побачивши викарбувані на лезі символи.
— Мені передав його Бром, — озвався хлопець. — А що?
Мертаг сховав зброю в піхви й гнівно схрестив руки на грудях.
— Цей меч, — схвильовано сказав він, — колись мав куди більшу славу, ніж його власник. Останній вершник, якому він належав, був Морзан — безжалісна й жорстока людина. Я думав, що ти ворог імперії, але тепер бачу в тебе трикляту зброю одного з клятвопорушників!
Приголомшений Ерагон не знав, що й сказати. Він думав, що Бром, мабуть, забрав зброю Морзана після їхньої битви в Джиліді.
— Старий ніколи не говорив, звідки в нього цей меч, — нарешті здобувся він на слово. — Я навіть гадки не мав, що він належав Морзанові.
— Ніколи не говорив? — з недовірою перепитав Мертаг. — Не бачу жодної причини, чому він мусив це приховувати.
— Я теж, — погодився Ерагон. — Але в старого було чимало секретів.
Юнакові було трохи моторошно тримати меч, що належав людині, яка виказала вершників Галбаторіксу. «Скільки
— Але я все одно носитиму його! У всякому разі, Зарок буде в мене, доки я не матиму свого власного меча!
Мертаг аж здригнувся, коли Ерагон назвав зброю на ім’я.
— Ну дивись, діло хазяйське, — знизав він плечима, повертаючись до приготування їжі.
Трохи попоївши, Ерагон відчув неабияке полегшення.
— Доведеться продати мого коня, — заклопотано сказав парубок, вишкрібаючи миску.
— А чому не коня Брома? — здивувався Мертаг.
— Сніговія? — вигукнув Ерагон. — Ні-і-і, Бромові б це не сподобалось. А оскільки він тепер… не з нами, то я все робитиму за нього.
— Якщо ти справді цього хочеш, — замислився Мертаг. — Я впевнений, що в якомусь селі чи містечку ми зможемо знайти для нього покупця.
— Ми? — перепитав юнак.
— Але ж сам ти не зможеш тут довго залишатись, — пояснив Мертаг. — Якщо разаки нишпорять десь поруч, то Бромова могила буде для них справжнім дороговказом. До того ж, твої ребра ще не загоїлись… Я знаю, що ти можеш захищатися за допомогою магії, але тобі потрібен супутник, який би допомагав у дорозі й під час бою. Тож дозволь мені супроводжувати тебе ще якийсь час. Але ти маєш знати: мене шукає імперія. І колись через це проллється кров.
Ерагон хотів був розреготатися, та натомість ледь не скрикнув від пронизливого болю в ребрах. Коли біль пройшов, він сказав:
— Нехай тебе шукає хоч ціла армія, мені байдуже. А допомога мені й дійсно потрібна, тут ти маєш рацію. Я буду дуже радий, якщо ти поїдеш зі мною, хоча спершу я мушу поговорити про це із Сапфірою. До речі, ти теж повинен знати: на пошуки мене Галбаторікс може справді відправити цілу армію. Отже, самому тобі було б куди безпечніше.
— Я знаю, — коротко відповів Мертаг. — Але мене це не зупинить.
— Ну гаразд, — посміхнувся юнак.
Доки вони розмовляли, до печери залізла Сапфіра й сумно привіталась із Ерагоном.
— Тобі вже краще? — спитала вона в парубка.
— Трохи, — озвався той.
— Я сумую за старим, — зітхнув дракон.
— І я теж… — відповів юнак. — Але я навіть не підозрював, що Бром був вершником! До того ж, таким старим, як клятвопорушники…
— А я знала, хто такий Бром насправді, — несподівано сказала Сапфіра. — Знала з тієї самої миті, коли він заговорив до мене на фермі.
— І ти нічого мені не сказала? — вражено вигукнув Ерагон. — Але чому?
— Він просив тримати це в секреті, — просто відповіла вона.
Юнак вирішив не сваритися через це з драконом, адже Сапфіра ніколи не робила йому боляче.
— Це був не єдиний секрет Брома, — сказав він драконові, а потім швидко переповів історію Зарока й те, як на неї зреагував Мертаг. — Тепер я розумію, чому Бром нічого не говорив про цей меч, передавши його мені. Якби я знав про його походження, то, мабуть, утік би при першій-ліпшій нагоді.