Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)
Шрифт:
…
На всіх етапах історії людство створювало узагальнюючі погляди на світ і людину, на свою життєдіяльність, висувало ідеали, формувало уявлення про майбутнє, що слугували орієнтирами в його житті. Постійний розвиток виробництва, культури, людських потреб, розширення долучених в людську діяльність все нових і нових сфер природи, удосконалювання самої діяльності й самої людини роблять постійно актуальними завдання пізнання об’єктивних законів розвитку й перетворення світу, формулювання основних принципів наукового підходу до світу й людини, формування світогляду як системи узагальнених поглядів на світ, на історичні долі людини й людства.
Однак світогляд являє собою не просто
Формуючись на основі матеріальної перетворюючої діяльності людського суспільства, світогляд реалізує потреби й цілі останньої духовно, виступаючи як спосіб “духовно-практичного” освоєння миру, що означає створення образів не тільки світу, далекого людині, але й світу вільної реалізації його життєвих цілей, надій і сподівань, а також і способів досягнення цього “стану” світу. “Духовно-практичне” освоєння світу як би “продовжує”, доповнює (а іноді й компенсує) його “матеріально-практичне” освоєння.
Однак потреби матеріальної перетворюючої діяльності людини відбиваються у світогляді не прямо, а через систему історично даних суспільних відносин, які надають цим потребам конкретно-історичного соціального змісту. Тому “духовно-практичне” освоєння світу у світогляді “продовжує” (доповнює або компенсує) його “матеріально-практичне” освоєння відповідно до соціальних інтересів суспільства, його класів, соціальних груп.
В умовах розвиненого родового ладу … таким “духовно-практичним” освоєнням світу була міфологія. … У міфології боротьба людини із зовнішніми силами природи зображується як титанічна боротьба, у якій сама людина часто виступає могутнім титаном, що стверджує своє панування у світі. Вона якщо не бог, то напівбог, що насмілився вступити в єдиноборство із самими богами. Цим міфологія відрізняється від більш пізньої релігійної свідомості, що, відобразивши панування над людиною вже не природних, а соціальних сил, її соціальне поневолення, зводить останню до положення “хробака земного”, що покладає надію на свій порятунок від “земної долі” у потойбічному світі, що цілком залежить у своєму житті від волі бога-рятівника.
У розвиненій релігійній свідомості, виникнення якої відноситься до епохи формування сучасних світових релігій, “духовно-практичне” освоєння світу здійснюється через його подвоєння на природний і надприродний, “земний” і “небесний”, поцейбічний і потойбічний, причому так, що світ реально практичної життєдіяльності обмежений і підкорений зовнішнім (потойбічним) надприродним силам, які “долаються” не через боротьбу, а через підпорядкування (поклоніння, молитви, пожертвування тощо). …
...
Науковий світогляд опирається на знання об’єктивних законів розвитку світу, а також тих соціальних сил, які покликані й здатні здійснити його перетворення в інтересах всіх трудящих, усього людства. ...
Завдяки своєму теоретичному характеру філософія істотно відрізняється від стихійно сформованих форм масового світогляду й світосприйняття. На відміну від світогляду, що виникає із практичного відношення до світу, що є способом його “духовно-практичного” освоєння, філософія й наука виникають із пізнавальноговідношення в процесі його історичного перетворення у відносно самостійну сферу діяльності людини.
Оскільки філософія завжди ставила перед собою завдання дати істинне, відповідне дійсності знання, вона не відрізнялася від
Своєрідність об’єкта філософського пізнання полягає в тому, що він являє собою єдність свідомості (мислення) у його відношенні до об’єктивного світу й об’єктивного світу в його відношенні до свідомості (мислення). Дані відношення складаються в процесі суспільно-історичної практики, що формувала людське мислення, виділяючи загальні й необхідні зв’язки в об’єктивному світі й перетворюючи їх у форми мислення (категорії). Тому природно, що філософське пізнання виступає як пізнання універсально-загального, як осягнення світу в його універсально-загальних формах, що в остаточному підсумку в процесі історичного розвитку перетворило філософію в науку про загальні закони руху й розвитку світу і його пізнання. Вивчаючи відношення свідомості до об’єктивного світу, мислення до буття, філософія перетворює у свій предмет всю ту проблематику, що виникає на основі розвитку світогляду як форми суспільної самосвідомості людини й способу “духовно-практичного” освоєння світу. Це не означає, звичайно, що філософія вирішує тільки те, що поставляє їй повсякденна світоглядна свідомість, що складається поза нею на основі безпосередньої практики громадського життя. Як форма теоретичного розвитку світоглядних знань, філософія здатна й покликана обганяти й випереджати пізнавальну діяльність повсякденної світоглядної свідомості, теоретично ставити світоглядні проблеми, які відбивають історичні зрушення в суспільній практиці ще до їхнього відбиття в “нефілософському” світогляді. Але попри все це філософія виникає й розвивається “на шляхах” розвитку світогляду, через освоєння, постановку й теоретичне вирішення світоглядної проблематики.
Філософія відрізняється від світогляду в тому відношенні, що вона є не “духовно-практичним”, а теоретичнимосвоєнням світу. У цьому плані вона - не сам світогляд, а форма його теоретичного вираження й розвитку. Але, вирішуючи своїми теоретичними засобами світоглядну проблематику й тим самим поставляючи суспільній свідомості теоретично розроблені світоглядні знання, філософія сама функціонує як система світоглядних знань, виконує функцію теоретично розробленого світогляду.
…
На перший погляд може здатися, що виокремлювати основні категорії світогляду й тим самим з’ясувати його категоріальну структуру можна, проаналізувавши вузлові категорії й категоріальні структури самої філософії, інакше кажучи, розкрити категоріальну структуру світогляду, ототожнюючи її з категоріальною структурою філософії. У цьому випадку основне питання філософії, а також такі категорії, як мислення буття, матерія й свідомість, природа й дух, повинні розглядатися відповідно як основне питання й вузлові категорії будь-якого світогляду.
Однак таке спрощення викликає серйозні заперечення. По-перше, світогляд як форма суспільної самосвідомості людини історично виникає значно раніше, ніж відбувається відокремлення розумової праці від фізичної й становлення на цій основі філософії й науки; виникнення світогляду історично пов’язано принаймні з епохою родового ладу (ритуальні поховання померлих родичів, тотемізм тощо); ключ до розкриття категоріальних структур цього первісного світогляду дає міфологія, що історично передує філософії.