Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

Губерский Л. В.

Але виникає питання: яке повинне змінюватися пізнання, чи важливий для нас рух заради руху, або зміна пізнання має свої об'єктивні підстави?

Релятивізм розуміє цю зміну як рух у сфері чисто суб'єктивних уявлень, а тому схиляється по суті до агностицизму. Він охоче погоджується з тим, що ніяких вічних, абсолютних істин в кінцевій інстанції не існує, оскільки, як вважають його прихильники, об'єктивної істини взагалі немає. Як аргумент береться історія розвитку окремих наук, яка свідчить про неминучу загибель теорій, безперервну зміну їх.

Релятивізм виникає як суб'єктивістське осмислення прогресу наукового знання, революційних зсувів в ньому. На відміну від догматизму він виходить з розуміння істини як процесу, проте позбавляє цей процес найголовнішого — об'єктивного змісту. Тому він приводить до заперечення існування об'єктивної

істини. Як метафізики, релятивісти об'єктивність пізнання пов'язують з незмінністю, з раз і назавжди даним станом. Якщо істина є процес, то вона, на їх думку, вже нічим не відрізняється від помилки, а рух пізнання означає перехід від однієї помилки до іншої.

П.В. Копнин Гносеологические и логические основы науки – М. 1974. Глава V. С. 131 – 150.

Рассел, Бертран

(1872 – 1970)

Англійській філософ, логік, суспільний діяч, засновник сучасної філософії логічного аналізу. За Расселом сутність філософського пізнання полягає не в проясненні філософської термінології, а в систематичному розумінні навколишнього світу. Доктрина “знання через безпосереднє знайомство “ посідає центральне місце в епістемології Рассела. Суспільно – політичні погляди Рас села поєднували лібералізм, антифашизм і антикомунізм.

Основні твори : “Критичний розгляд філософії Ляйбніца” (1900); “Principia mathematika”, у співавт. У 3т.(1910 –1913); “Наше пізнання зовнішнього світу”(1914); “Аналіз свідомості” (1921); “Аналіз матерії” (1927); “Освіта і соціальний лад” (1932); “Історія західної філософії” (1947); “Людське пізнання : його обсяг і межі” (1948); “Автобіографія Бертрана Рас села. 1872 – 1914”. У 3 т. (1967).

ЛЮДСЬКЕ ПІЗНАННЯ. ЙОГО СФЕРА ТА МЕЖІ.

РОЗДІЛ I

ІНДИВІДУАЛЬНЕ І СУСПІЛЬНЕ ПІЗНАННЯ

Наукове пізнання прагне стати абсолютно безособовим і намагається затверджувати те, що відкрите колективним розумом людства. В цьому розділі я розгляну, наскільки воно досягає успіху в досягненні цієї мети і якими елементами індивідуального пізнання слід пожертвувати для досягнення можливої міри успіху в цьому.

Колектив знає і більше, і менше, ніж індивідуум: він знає, як колектив, весь зміст енциклопедії та всі внески праць наукових установ, але він не знає тих близьких до серця й інтимних речей, які складають колорит і саму тканину індивідуального життя. Коли людина говорить: "Я ніколи не зможу передати того жаху, який я пережив, побачивши Бухенвальд" або: "Ніякі слова не можуть виразити моєї радості, коли я знову побачив море після довгих років тюремного ув’язнення", вона говорить про щось таке, що є істинним в найстрогішому і точнішому значенні слова: вона володіє через свій досвід пізнанням, яким не володіють ті, чий досвід був іншим, і яке не піддається повному виразу в словах. Якщо вона першокласний художник слова, вона може створити у сприйнятливого читача стан свідомості, не у всьому відмінний від її власного, але якщо вона спробує скористатися науковими методами, потік її досвіду буде безнадійно загублений в запорошеній пустелі.

Мова, наш єдиний засіб повідомлення наукового знання, соціальна по своїй суті, походженню і головних функціях. Звичайно, якби математик потрапив на безлюдний острів із зошитом і олівцем, він, ймовірно, спробував би прикрасити свою самотність обчисленнями за допомогою мови математики; правда також, що людина може писати щоденник, який вона приховує від усіх, окрім себе. У повсякденному житті більшість з нас користується словами при роздумі на самоті. Проте головною метою мови є спілкування, і для того, щоб служити цій меті, вона має бути народним, а не особистим діалектом, винайденим саме тим, хто говорить.

... Існує два способи взнати, що позначає слово: один – шляхом визначення значення слова за допомогою інших слів, що називається вербальнимвизначенням; інший — коли часто чуємо слово у присутності об'єкту, який воно позначає, що називається наочнимвизначенням. Ясно, що наочне визначення спочатку є єдино можливим, оскільки вербальне визначення,

припускає знання слів, що вживаються у визначальній частині. За допомогою вербального визначення ви можете взнати, що п'ятикутник є плоска фігура з п'ятьма сторонами, проте дитина не цим способом взнає значення таких повсякденних слів, як "дощ", "сонце", "обід" або "ліжко". Таким словам навчають, вимовляючи потрібне слово з особливим наголосом, коли дитина бачить відповідний об'єкт. Внаслідок цього значення, яке дитина повинна пов'язати із словом, є продуктом її особистого досвіду і має відмінності відповідно до обставин та її здатності сприймати. Дитина, яка часто бачить дрібний дощ, що мжичить, пов'яже із словом "дощ" іншу ідею, ніж дитина, яка бачила тільки тропічні зливи. Короткозора і та, що нормально бачить дитина зв'яжуть різні образи із словом "ліжко".

Правда, освіта веде — і не без успіху — до знеособлення мови. "Дощ" представляється вже не явищем особистого досвіду, а "краплями води, що падають з хмар на землю", і "вода" — вже не тим, що може нас намочити, а Н ₂О. Що ж до водню й кисню, то вони одержали вербальні визначення, які мають бути вивчені напам'ять, причому не має значення, розумієте ви їх чи ні. Отже, в процесі вашої освіти світ слів все більше і більше відділяється від світу відчуттів; ви опановуєте мистецтвом правильного використовування слів, як ви могли б оволодіти мистецтвом гри на скрипці; врешті-решт ви стаєте таким віртуозом в маніпулюванні словами, що вам навряд чи потрібно пам'ятати, що слова мають значення. Тепер ви стаєте цілком суспільною людиною, і навіть найпотаємніші ваші думки виявляються цілком відповідними для енциклопедії. Зате ви вже не можете більше сподіватися стати поетом, і якщо ви спробуєте виконувати роль закоханого, ви знайдете, що ваша знеособлена мова не дуже придатна для виразу почуттів, що переживаються вами. Ви пожертвували виразом ради повідомлення, і те, що ви можете повідомити, виявляється абстрактним і сухим.

Вельми важливим фактом виявляється те, що чим більше ми підходимо до закінченої абстрактності логіки, тим меншою стає неминуча різниця в значеннях, які різні люди пов'язують із словом. Я не бачу підстави, чому взагалі повинна бути якась відмінність між двома освіченими людьми в розумінні значення ідеї, що повідомляється їм словом "3481". Слова "або" і "ні" мають кожне абсолютно одне і те ж значення для двох різних логіків. Чиста математика у всіх її частинах працює поняттями, що мають цілком суспільний і безособовий характер. Причиною цього є те, що математичні поняття нічого не одержують від відчуттів, а джерелом всього особистого є саме відчуття. Тіло є апарат, що відчуває та реєструє, що постійно передає роздратування із зовнішнього світу; роздратування одного тіла ніколи не бувають абсолютно однаковими з роздратуваннями іншого, хоча практичні й соціальні потреби навчили нас не звертати уваги на відмінності між сприйняттями двох осіб, що стоять поряд. В побудові фізики ми підкреслювали просторово-часовий аспект наших сприйнятів, тобто аспект, найабстрактніший і споріднений логіці та математиці. Це ми зробили, прагнучи до популярності, заради того, щоб повідомити доступне для повідомлення, і для того, щоб покрити інше темним покривом забуття.

Проте простір і час, наскільки люди знають їх, насправді зовсім не так безособові, як наука зображає їх. Теологи зображають Бога тим, що дивиться на простір і час ззовні, без пристрасті і з повним усвідомленням цілого; наука намагається наслідувати цю безсторонність з деяким видимим успіхом, але успіх цей до певної міри ілюзорний. Людські істоти відрізняються від Бога теологів тим, що їх простір і час мають свої тут і тепер. Те, що знаходиться тут і тепер, — живо, а то, що далеке від нас, ховається в тумані, що поступово все більше згущується. Все наше пізнання розповсюджується з просторово-часового центру, який є крихітним відрізком, що ми займаємо в кожний даний момент. "Тут" — дуже невизначений термін, — в астрономічній космології Чумацький Шлях може розглядатися як "тут"; при вивченні Чумацького Шляху "тут" є сонячною системою; при вивченні сонячної системи "тут" — це земля; в географії це місто або район, в якому ми живемо; у фізіологічному вивченні відчуття — це мозок в його протилежності всій решті тіла. Ширші "тут" завжди містять в собі менш широкі "тут" як свої частини; всяке "тут" містить в собі мозок того, хто говорить, або, принаймні, частину його. Подібні ж міркування застосовні й до "тепер".