Фах
Шрифт:
— Давайте його сюди, але попередьте, щоб він надто не розводився.
Інженеску відступив убік і прошепотів:
— Звертаючись, називайте його «вельмишановний».
Джордж із зусиллям проковтнув слину. Отже, прийшов час.
Джордж відчув, як усе тіло його стає вологим від поту. Хоча ідея прийшла йому в голову зовсім недавно, він був певний у своїй правоті. Думка народилася під час розмови з Тревіліяном, потім під балаканину Інженеску вона перебродила і сформувалася, а тепер слова новіанина, здавалося, поставили все на свої місця.
— Вельмишановний, — почав
Новіанин похмуро глянув на нього.
— З якого це зачарованого кола?
— Ви самі згадали про нього, вельмишановний. З того зачарованого кола, в яке потрапляє Новія, коли ви прилітаєте на Землю по… по фахівців.
Він не міг дати ради своїм зубам, які вибивали дріб, — від страху, а не від хвилювання.
— Ви хочете сказати, що вам відомо, яким чином ми можемо обійтись без Земного інтелектуального ринку? Так?
— Так, сер. Ви можете створити свою власну систему освіти.
— Хм. Без стрічок?
— Т-так, вельмишановний.
— Інженеску, станьте так, щоб я вас бачив, — не зводячи очей з Джорджа, покликав новіанин.
Історик підійшов і став поза Джорджем.
— У чому річ? — запитав новіанин. — Я не розумію.
— Я серйозно запевняю вас, вельмишановний, хоч би там що, все це юнак робить з власної ініціативи. Не я підказав йому ідею. Я не маю до цього ніякого відношення.
— Тоді ким доводиться вам цей чоловік? Чому ви викликали мене на його прохання?
— Він — об’єкт моїх досліджень, вельмишановний. Він має для мене значну цінність, і я сприяю йому.
— В чому ж його цінність?
— Мені важко пояснити, це пов’язане з моєю роботою. Новіанин реготнув.
— Що ж, у кожного своя робота…
Він кивнув комусь невидимому чи невидимим, хто був поза екраном.
— Тут є один юнак, протеже Інженеску або щось схоже на те, який пояснить нам, як давати освіту, не використовуючи стрічок.
Новіанин клацнув пальцями, і в його руці з’явилася нова чарка, наповнена світлим лікером.
— Нумо, юначе…
На екрані тепер було багато облич. Чоловіки і жінки пхалися одне перед одного, щоб подивитися на Джорджа. Їхні обличчя відбивали найрізноманітніші відтінки втіхи й цікавості.
Джордж спробував триматися невимушено. Всі вони, як новіани, так і земляни, кожний по-своєму «вивчали» його, як жука на голці. Інженеску тепер сидів у кутку й спостерігав за ним широко розкритими очима.
«Які ж ви всі ідіоти», — напружено подумав Джордж. Та вони повинні зрозуміти. Він примусить їх зрозуміти.
— Я був сьогодні на Олімпіаді металургів, — почав він.
— Як, і ви теж? — ввічливо запитав новіанин. — Здається, там було присутнє все населення Землі.
— Ні, вельмишановний, але я там був. У змаганні брав участь один мій друг, і йому дуже не пощастило, тому що ви дали учасникам апарати Бімена, а він здобув тільки Хенслерову освіту, очевидно, застарілої моделі. Ви сказали, що розбіжності зовсім незначні. — Джордж стулив два пальці докупи, свідомо копіюючи нещодавній жест свого співбесідника. — І мій друг знав до Олімпіади, що знадобиться знайомство з апаратом Бімена.
— І
— Мій друг усе життя мріяв потрапити на Новію. Він знав апарат Хенслера. Він знав, що йому треба було ознайомитися з апаратом Бімена, щоб потрапити до вас. А щоб розібратися в цьому апараті, потрібно було засвоїти всього декілька фактів, ще трохи додаткових відомостей і, можливо, трохи практики. Якщо врахувати, що на терезах була мета всього життя, він міг би впоратися…
— А де б він дістав стрічку з додатковою інформацією? Чи освіта тут, на Землі, перетворилася на приватне хатнє навчання?
Обличчя на дальньому плані, як по команді, зареготали…
— Тому він і не став довчатися, вельмишановний. Він вважав, що йому потрібна стрічка. Нізащо на світі він навіть не пробував би вчитися без стрічки. Тож він просто відмовився.
— Відмовився? Може, він з тих хлопців, що відмовилися б літати без скімера? — знову пролунав регіт, і новіанин розтанув у посмішці. — А він кумедний, цей хлопець, — мовив. — Продовжуйте. Я даю вам ще трохи часу.
— Не думайте, що я жартую. Стрічки дійсно нічого не варті. Вони вчать надто багатьох речей і надто безболісно. Людина, яка отримує знання з їхньою допомогою, не уявляє, як можна вчитися інакше. Її знання застигають у тому вигляді, в якому вона бере їх зі стрічки. А якби замість того щоб напихати людину стрічками, її примусили з самого початку вчитися, так би мовити, вручну, вона звикла б учитися самотужки й продовжувала б навчання далі. Хіба це не розумно? А коли звичка буде добре розвинена, людині можна дати трохи знань через стрічку, щоб заповнити прогалини чи уточнити деякі деталі. А далі вже вона вчитиметься самостійно. Таким чином ви зможете своїх металургів, що знають спектрограф Хенслера, навчити користуватися спектрографом Бімена, і вам не доведеться прилітати на Землю по нові моделі спеціалістів.
Новіанин кивнув і відпив зі своєї чарки.
— А звідки отримують знання, окрім стрічок? З міжзоряного простору?
— З книжок. Вивчаючи самі апарати. Думаючи.
— З книжок? Як же можна зрозуміти книжки, не здобувши освіти?
— Книжки складаються зі слів, а більшу частину слів можна зрозуміти. Спеціальні ж терміни можуть роз’яснити ті фахівці, яких ви вже маєте.
— А як бути з читанням? Ви припускаєте використання стрічок, по яких учаться читати?
— Гадаю, з тими стрічками все гаразд, хоча й не бачу причин, чому не можна вчитися читати старим методом. У всякому разі, частково.
— Щоб із самого початку виробити звичку до самостійних знань? — запитав новіанин.
— Так, так, — радісно підтвердив Джордж; цей чоловік вже почав розуміти його.
— А що з математикою?
— Це найлегше, сер… вельмишановний. Математика відрізняється від інших технічних дисциплін. Вона починається з кількох нескладних принципів і поступово ускладнюється. Можна розпочати вивчення математики, нічого про неї не знаючи. Вона практично для цього й існує. А коли ви ознайомитесь з відповідними розділами математики, то зможете розуміти інші книжки по техніці. Особливо, якщо розпочнете з легких.