Фб-86
Шрифт:
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Гейза Олайош уже вдруге постукав у двері квартири великого будинку на вулиці Батхіань. Двері відчинились, в них з'явилася молода струнка дівчина.
Олайош чемно зняв капелюха і привітався.
— Я шукаю товаришку Естер Боруш.
— Це я, — стримано промовила дівчина.
— Хотів би поговорити з вами. Я працівник Міністерства освіти.
— Будь ласка, заходьте.
Олайош зайшов
— Проходьте в кімнату, — запрошувала вона. — Сюди.
Невелика кімната була зі смаком обставлена. Біля вікна столик, праворуч від дверей шафа, навпроти неї диван. На столі купа книг і зошити, настільна лампа.
— Сідайте, будь ласка, — сказала Естер, вказавши на м'який стілець.
Гість поклав капелюха на диван і сів.
— Я прийшов у справі Іштвана Красная, — розпочав він.
Естер зацікавлено підвела голову.
— Сталося щось? — спитала вона злякано.
— Ні, нічого. Вірніше, сталося те, що його, як самі знаєте, виключили з університету.
— Так, це я знаю, — одказала дівчина.
— Нехай вас не дивує те, що я вам скажу. Я теж був членом дисциплінарної комісії, але її рішення не давало мені спокою. Я голосував проти виключення, та зараз не в цьому справа. Хотілося б допомогти хлопцеві, бо в мене таке відчуття, що трапилась помилка. Я знаю також, що й професор Голуб клопотав у його інтересах, але безрезультатно.
— Так, — перебила його дівчина. — Голубові сказали, що Іштваном ще до дисциплінарної справи зацікавила поліція.
— Про це я не знав, — здивовано озвався Олайош.
— Я днями розмовляла з професором, — мовила далі Естер. — Статс-секретар пояснив йому, що все — і засідання дисциплінарної комісії, і виключення — було викликане якоюсь справою, заведеною на Іштвана поліцією.
— Це неправда! — вирвалось в Олайоша. — Значить, статс-секретаря ввели в оману. На засіданні Каллош навіть не згадував поліцію. Скажіть, Краснай розповідав вам про своє минуле?
— Так, — відповіла дівчина. — Ми знайомі з ним чотири роки. Він докладно розповідав про свій розрив з батьком. Я тільки не знала, що в автобіографії він не написав, де перебуває батько. Це з його боку легковажність. Але неправда, що Іштван антирадянськи настроєний. Він не комуніст, політикою не займається, проте в одному я впевнена: він тілом і душею наш. Ні, він не ворог. Іштван, як вам сказати, — це тип вченого. Крім науки, його нічого не цікавить. Весь свій вільний час віддавав книгам і роботі в лабораторії. Він виділявся серед нас. Це талант! От і все, що можу про нього сказати.
— Зрозуміло, — кивнув головою Олайош. — А що вам відомо про його колишню
— Небагато. Іштван дуже замкнений, неговіркий, друзів у нього немає. Але знаю, що він ще й тепер її кохає.
— І не залицяється ні до кого?
— Наскільки мені відомо, ні. Хоч, стривайте… — Естер трохи завагалася. — Кілька днів тому він випадково познайомився з офіціанткою одного ресторану. Вона, здається, подобається йому. Він дуже самотній і зовсім знервувався.
— А що ви знаєте про цю офіціантку?
— Тільки те, що мені Іштван розповів. — І Естер детально передала Олайошу історію знайомства Іштвана і Свою.
— Дозвольте спитати ще одне?.. — завагався Олайош.
— Будь ласка.
— А які у вас стосунки з Краснаєм?
Дівчина зашарілася.
— Ми хороші друзі. Він ділиться зі мною всім. Признався навіть, що та офіціантка подобається йому як жінка.
Олайош задумався.
— На вашу думку, — озвався він через деякий час, — Краснай чесна людина? Така, за яку можна спокійно ручитися?
— Так, — рішуче одказала дівчина. Потім з гіркотою додала: — А можна в наші дні знайти людину, яка поручилася б за свого друга чи співробітника? Крім Голуба, не знайшлося нікого, хто сказав би хоч слово за Іштвана, хоч інші викладачі теж добре знають, який він талановитий і чесний. Я розмовляла з кількома. Одні знизували плечима, інші всього-на-всього сказали: «Знаєте, людині не заглянеш у серце», а треті взагалі нічого не говорили.
— Ви неправі, — засміявся Олайош, — крім Голуба знайшлася ще одна людина, яка стала на захист Іштвана.
— І що ви думаєте робити? — зацікавилась дівчина.
— Ще не знаю, — одказав Олайош. — Певно, напишу від свого імені доповідну статс-секретареві. А можливо і в партійні органи.
— Це не партійна справа, — зауважила дівчина. — Іштван безпартійний.
— Зате я партійний. А це справа мого сумління. Партія дбає не лише про членів партії, її цікавить і доля безпартійних. Бо коли ми турбуватимемось тільки про себе, тоді безпартійними займуться інші. Все залежить від того, чесна людина Краснай чи ні.
— На мою думку, він чесний, — з глибоким переконанням промовила дівчина.
— Тоді треба боротися за нього. Це для нас справа честі. І ця боротьба мусить увінчатися успіхом, якщо ми дружно візьмемось за справу. Голуб, я… і ви.
— А чим я можу допомогти? — спитала дівчина. — Охоче зроблю все, що від мене залежить.
— Ось що! — Олайош задумався. — Підіть у той будинок, який вам назвав Краснай, і дізнайтеся, чи справді там жила дівчина на ім'я Майя, чи знають там Красная, може, хтось його пам'ятає. Це було б дуже важливо.