Феміністка
Шрифт:
— А ти звідки знаєш? — здивовано глянула на нього Мандела.
— Ми, — скорчив поважну гримасу Барабаш, — усе знаємо! Робота в нас така.
— Бреши, бреши!.. — недовірливо посміхнулася Мандела. — Вгадав, еге? Одне слово, вийшла я заміж… а тоді розлучилася! Ну, й одсудила половину маєтку. В шведа тільки в банку лежало вісімсот тисяч доларів, — не рахуючи цінних паперів!
Я крутнув головою. Проститутко ти, проститутко, подумалося мені.
— Просцітутка ти, просцітутка… — докірливо сказав Барабаш. — Була ти просцітуткою — просцітуткою ти й зосталася. Отак людину обдерти, га!
— А
— А ти знаєш, де зараз Чамбамбіна гроші заробляє? — поспитала Мандела.
— А де?
— На вокзалі, от де. Міньєт робить! Я похитав головою.
— Що за красуня була! Яке личко, які брови…
— Які вуста! — іронічно докинув Барабаш.
—І вуста теж! А як вона любила оту пісеньку… навіть в ліжку наспівувала: «Чам-бам-біна в ссорі»…
— От і нас те саме чекало… якби вчасно не зорієнтувалися! — сказала Толкунова. — Сам знаєш, як воно в незалежній Україні: як у другого не видереш, то сам не матимеш!
Мандела знову наповнила келишки.
— Давайте, — сказала вона, — за вас, хлопці! Щоб діти грому не боялись…
— … і хрін до старості стояв! — докинула Толкунова.
— Одне слово, за гуманність і лібералізм! — підсумував я. Ми випили.
—І як же справи йдуть? — поцікавився Барабаш.
— О-о, перший клас! Я — директор, Свєта, — Мандела показала на Толкунову, — заступник! Масаж усіх видів. Удень традиційний, увечері… гм… специфічний.
— Ти такі слова повивчала! — жахнувсь я.
— А ти думав! Я в Швеції коледжа скінчила… по психології. Тому в нас фірма дуже культурна. До нас народні депутати ходять, міністри… а одного разу візита наніс навіть спікер!
— Хотів, гад, Оксанку вжарити! — обурено сказала Толкунова.
—І що ж? — поцікавивсь я.
— Хріна йому! — Толкунова зробила недвозначний жест.
— Оксанка — це наш талісман, — пояснила Мандела.
— Бреши, бреши… — сказав Барабаш. — Певне, хочете лесбіянкою зробити… щоб третьою була, еге?
— А чого, — сказав я, — воно й римується. Оксанка — лесбіянка!
Толкунова виважила в руці пляшку з коньяком.
— В голову дати? — коротко поспитала вона.
— Все, все! — поспішно сказав я. — Мовчу. Німий як могила!
— Ото в ній ти й опинишся, коли нявкнеш бодай одне горбате слово!
— Ша… ша! — встряла Мандела. — Май совість, Свєтко… хлопці в гості прийшли, а ти їх зразу ж у голову!
— Це жарти, — сказав Барабаш, відсовуючись до стіни. — Смішки-висмішки, розумієш?
— Ну, — сказала Мандела, — смішки смішками, а діло стоїть… Ви чогось же ж сюди прийшли, га?
Я кивнув.
— Ми в справі. Треба з тобою побалакати… але наодинці!
— Барабаш почекає, — вирішила Мандела. — Свєто, знайди йому дівчину, й нехай бавиться! А ми з тобою займемся масажем. Ти ж хотів еротичний масаж?
— Та я, власне…
— Ходім, ходім! — сказала вона, тягнучи мене за собою. — Такого тобі ніхто не зробить!..
Ми піднялися нагору й увійшли до затишного кабінетику. Він був обшитий панелями з мореного дуба, на стінах висіли картини з непристойними зображеннями. Посередині покою стояло щось таке, як тапчан, але на високих
— Роздягайся. — коротко звеліла Мандела.
— Як це?..
— Ти ж на масаж прийшов? — Вона зняла з вішалки білий халат і стала одягатися. — Значить, роздягайся догола… а як же ж іще?
Я почув себе ніяково.
— А якщо я стісняюся?
— Розкажи своїй бабуні! — пирхнула вона. — Стісняється він… а хто нас із Чамбамбіною взував у парку, га?
— Справді, — сказав я, знімаючи светра, — що було, то таки було! Але ж і морозяка стояв тоді…
— Ще б пак! — сказала Мандела, дістаючи з настінної шафки якісь слоїки, пляшечки, пудельця. — В мене й шкура пооблазила — на животі й на колінах. А Чамбамбіна, бідолашка, заробила простуду робочого органу…
— Так мороз же ж був — градусів за тридцять!
— А нам захотілося… ну, хоч вогню приклади! От молодість, га! На мені була ото така норкова шуба, так ти її кинув на сніг — і погнали! Десята вечора, в повітрі іскри скачуть од холоду… а тут груповий секс, аж дим горою! Я зняв труси й жбурнув їх у куток.
— Ну?
— Лягай на тапчан, — сказала Мандела. — Ницьма.
— О, — похопивсь я, вкладаючись донизу лицем, — мені ж треба зняти з тебе допит!
— Потім, потім!.. — неуважно сказала Мандела, розглядаючи мене з ніг до голови. — Ну, ти й бугай! М'язи так само качаєш?
— Десять годин на тиждень. На більше нема часу.
— А це що за шрам? О, й ще один!
— Робота в нас така… Отой, що під пахвою, в Боснії заробив — снайпер шарахнув із даху! Ще б пару сантиметрів — і гаплик…
— Розслабся, — сказала Мандела, проводячи долонькою по спині. — Заплющ очі… так, наче ти спиш, зрозумів?
Її вправні пальчики пробігли по хребту, легенько поколюючи нігтями. Потім зупинилися на боках, погладжуючи їх плавними пестливими рухами, лагідно проникли під живіт й знову повернулися нагору, натискуючи якість точки біля шиї, відтак побігли швидше й швидше, тепер вона колола мене якимись дерев'яними голками, які держала по одній в кожній руці, і темп цей наростав і наростав, аж я відчув, що спина моя горить сотнями шпарких пульсуючих вогнів, але вона не спинялася, голки мигтіли в її руках, штрикаючи глибше й глибше, проникаючи в самісіньке єство, аж щось неначе електричний струм пробігло мені по хребту, піднімаючись дедалі вище…
… й вибухнуло під черепом, як згусток живого сліпучо-білого вогню, й я скрикнув, підхоплюючись на ліктях, тому що це було щось таке, як біль, тільки несло в собі якусь досі незвідану розкіш і такий екстаз, що крику свого я не почув, — лише червоні плями пливли й пливли увіччю, щезаючи з поля зору.
— Кричиш? — поспиталася Мандела, і її голос долинув до мене, мов би з далекої далини. — Ще не так будеш кричати… от перевернись на спину!
Я заборсався, перевертаючись горізнач. Серце гамселило, як навіжене; м'язи дилькотіли й були, мов холодець; уколи дерев'яними штрикавками, певне, ввімкнули якийсь механізм, бо по хребту через рівні проміжки часу протікали гострі діткливі імпульси. Я підняв очі вгору — й просто на стелі побачив картину в золоченій рамі: гола дівчина лежить горілиць на білому простиралі, цнотливо прикриваючи долонькою свою розкішницю.