Габрієла

Амаду Жоржи

— Для мене особисто немає іншого міста, крім Ільєуса, але в Баїйї більше комфорту та й школи кращі. Хто може це заперечити?.. Мої менші хлопчаки навчаються там в коледжі єзуїтів, і дружина не хоче жити далеко від них. В мене серце болить, коли я подивлюся, як вона побивається за тим сином, що в Сан-Пауло. Де ж вихід? Аби це стосувалось лише мене, то я б довіку звідси не поїхав...

В розмову втрутився Капітан:

— Виїжджати через школу, це, брате Амансіо, м'яко кажучи, не мудро. Для чого ж тоді існує коледж доктора Еноха? Ти зваж, кращого від нього немає навіть у Баїйї.— Капітан був викладачем історії у школі, заснованій

адвокатом Енохом, і дуже симпатизував останньому, бо той, вводячи нові методи навчання, викреслив із вжитку традиційну лінійку, що була неабиякою рушійною силою у формуванні свідомості тогочасних учнів.

— Але ж цей коледж не державний заклад.

— Вважай, що все вже уладналося. Енох одержав телеграму від Мундіньйо Фалкана, де той повідомляє йому про обіцянку міністра освіти розв'язати цю справу за кілька днів...

— І що тоді буде?

— Цей Мундіньйо Фалкан тертий калач...

— Цікаво знати, що йому треба, як ви гадаєте? — запитав полковник Мануел дас Онсас, але ніхто йому не відповів, бо саме спалахнула дискусія між Рібейріньйо, Доктором і Жоаном Фулженсіо щодо методів навчання в школах.

—...Все може бути, не заперечую. Але, як на мене, то для того, щоб вчити «ба-ба», «ма-ма»,— кращої вчительки, ніж дона Гільєрміна, гріх навіть бажати. Хто вже потрапить до її рук... Мій син лише в неї зміг навчитися читати і рахувати. А ось навчання без лінійки...

— На жаль, полковнику, це відстале уявлення про навчання,— усміхнувся Жоан Фулженсіо.— Ці часи давно минули. Сучасна педагогіка...

— Що?

— Лінійка необхідна, але...

— Ви відстали на цілу епоху. В Сполучених Штатах...

— Дівчаток я, звичайно, віддам до монастирської школи, а що стосується хлопчиків, то тут справа вирішена — вони залишаються з доною Гільєрміною...

— Сучасна педагогіка скасувала лінійку разом з іншими методами фізичного впливу,— вдалося нарешті докинути й своє слово Жоану Фулженсіо.

— Не знаю, добродію, про кого ви говорите, але б'юся об заклад, що це не кращий вихід. Коли вже я вмію писати і читати...

Гаряче обговорюючи методи доктора Еноха і відомої дони Гільєрміни, славної своєю легендарною суворістю, вони простували до причалу. Чимало людей ішло в тому ж напрямку зустрічати пароплав. Незважаючи на ранню пору, в гавані вже починався день. Вантажники носили мішки какао із складів на пароплав «Баїйяна». Готувався знятись з якоря баркас з піднятими білими вітрилами, схожий на якусь казкову птицю. Переливисто засвистіла боцманська дудка, даючи команду, на відплиття. Полковник Мануел дас Онсас не вгавав:

— Якого дідька треба цьому Мундіньйо Фалкану? Судомиться людина невідомо чого. Займався б своїми справами і не тикав носа в чужі.

— Та тут все ясно. Незабаром вибори, і чоловікові кортить стати префектом.

— Не думаю... Це для нього дрібнувато...— сказав Жоан Фулженсіо.

— Він людина честолюбна.

— А що, префект би з нього був підходящий. Він доволі енергійний і рішучий...

— Він ще тут людина чужа. Ніхто його як слід не знає...

Доктор, прихильник Мундіньйо Фалкана, перебив попереднє висловлювання:

— Люди, на зразок Мундіньйо Фалкана, нам потрібні. У нього є ерудиція, сміливість.

— Карамба, Доктор! Сміливості, по-моєму, мешканцям цих країв не бракувало ніколи.

— Я маю на увазі не ту сміливість, що необхідна для стрілянини і вбивства. Йдеться про щось значно важче і важливіше.

—

Про важче?

— Мундіньйо Фалкан, як каже Амансіо, справді приїхав сюди нещодавно. Але ж погляньте, скільки він встиг зробити? Чудовий проспект на набережній, в який ніхто не вірив і який так прикрасив місто,— справа його рук! Він привіз перші вантажні автомобілі, без його допомоги не виходила б «Діаріо де Ільєус», не було б у нас і клубу «Прогрес».

— Подейкують, що він позичив грошей росіянину Якову і Моасіру для розвитку автобусного сполучення.

— Я згоден з Доктором,— сказав Капітан, який до цього не промовив жодного слова.— Такі люди нам потрібні... Люди, які розуміють прогрес і сприяють його розвиткові.

Першим, кого вони зустріли на причалі, був Ньо-Гало, службовець податкової контори, типовий представник богеми, непримиренний антиклерикал, постать, без якої вода, як то кажуть, ніде не освячувалась. Одразу ж залунав його гугнявий голос:

— Привіт добірному товариству!..— Він кинувся тиснути всім руки і, захлинаючись, розповідав: — Спати хочеться, аж очі злипаються. Були ми в «Батаклані» з арабом Насібом, а потім відвідали Машадан... Що й казати, кухня! Жінки!.. Але я не міг не зустріти Мундіньйо Фалкана...

Проти гаража Моасіра Естрелли збирались пасажири першого автобуса. Зійшло сонце. Був чудовий день.

— Урожай, є надія, буде добрячий.

— Завтра в нас обід на честь відкриття автобусного руху.

— Знаю. Яків мене запросив.

Мирну розмову обірвали тривожні звуки сирени з пароплава. Були вони уривчастими, різкими. Натовп на причалі насторожився. Навіть докери зупинились, прислухаючись до сирени.

— Сів на мілину!

— Триклята мілина!

— Якщо так триватиме й далі, то навіть «Баїйяна» не наважиться заходити до порту.

— Це вже не кажучи про «Костейру» і «Ллойда».

— «Костейра» вже попереджувала, що анулює маршрут.

Ільєуська мілина, затиснута з одного боку міським узвишшям Уньан, а з протилежного — пагорбом Пернамбуко, що підводився на острівці по сусідству з Понталом, була небезпечною і важкою. Вузький і неглибокий фарватер весь час змінювався, бо в часи припливів і відпливів придонні піски перебували в постійному русі. Нерідко траплялося, що, сівши на мілину, судна знімалися з неї протягом цілої доби. Пароплави з великою водотоннажністю взагалі не ризикували проходити над цією загрозливою і підступною мілиною, незважаючи на чудову якірну стоянку Ільєуса.

Тривожні сигнали сирени не вгавали, і люди, що прийшли зустрічати пароплав, рушили вулицею Уньан, аби побачити з берега, що ж воно діється на отій злощасній мілині.

— Ходімо й ми?

— Це неподобство,— обурювався Доктор, поки група йшла незабрукованою вулицею, що огинала пагорб.— Ільєус виробляє лев'ячу долю всього какао, що споживає світовий ринок, має першокласну гавань, а прибутки від експорту какао одержує Баїйя. І все через цю кляту мілину...

Тепер, коли нарешті вщухли дощі, не було для мешканців Ільєуса проблеми, важливішої над мілину в порту. Боротьба за те, щоб великі кораблі могли спокійно заходити до порту, мала починатись з мілини. Суперечки точились скрізь, щоденно. Було запропоновано ряд заходів, критикувався уряд за байдужість і бездіяльність, перепадало на горіхи місцевій префектурі, але ніхто нічого серйозного не досягнув, влада обмежувалась обіцянками, а порт Баїйї, як і раніше, збирав величезне експортне мито.