Габрієла
Шрифт:
— Приготуйся. Сьогодні ми підемо в нотаріальну контору Тоніко і підпишемо один документ.
Вона не розпитувала, що це за документ, чи він щось купував чи продавав, вона навіть не намагалась довідатись про це. Радість і розраду вона знаходила тільки в церкві. Права Мелка були необмеженими, він все робив і ухвалював сам. А мати займалася господарством, і це було її єдине право. Батько марнував час у кабаре і будинках розпусти, витрачав гроші на коханок, грав у готелях і барах, пиячив з друзями. Мати мусила гибіти дома, слухатись і підкорятись. Бліда, затуркана, вона в усьому підкорялася чоловікові, втратила власну волю і не мала впливу навіть на доньку. Малвіна поклялася, як тільки підросла, що з нею такого не трапиться. Вона не стане на коліна. Мелк, правда, виконував її капризи, але інколи стурбовано придивлявся до неї. За деякими ознаками він впізнав у ній себе. Вона так само любила життя. Але він вимагав від доньки покори. Коли вона висловила йому своє бажання вчитися в гімназії, а потім в університеті, він сказав:
— Я не хочу, щоб у мене була вчена дочка. Ти підеш в монастирську школу, навчишся шити, рахувати, читати і грати на роялі. А більшого
Малвіна знала, яке життя у заміжніх жінок,— воно таке саме, як у її матері. Всі вони беззаперечно підкорялися главі сім'ї. А таке життя гірше, ніж в монастирі. Малвіна поклялася, що ніколи не дозволить, аби з неї зробили рабиню. Подруги розмовляли в шкільному дворі, молоді й веселі, доньки заможних батьків. Їхні брати вчилися в Баїйї, в гімназіях і в університеті. Дівчата щомісяця одержували гроші з дому і могли робити з ними, що їм заманеться. Лише в ці дні юності вони були вільними: свята в клубі «Прогрес», легкий флірт, любовні записки, невинні поцілунки на ранкових кіносеансах, інколи трохи триваліші біля воріт будинку. А тоді наставав час, приходив батько з одним із своїх друзів, флірт закінчувався, починалося сватання, потім заручини. Якщо наречена опиралася, батько примушував її дати згоду. Правда, інколи траплялося так, що дівчина виходила заміж за того, кого любила, коли хлопець задовольняв родичів. Але це майже не змінювало становища. Чоловік, якого вибрали батьки, чи наречений, посланий долею,— байдуже. Після весілля це не мало жодного значення. Чоловік завжди господар, пан, його наказам треба підкорятися. У нього права, у неї обов'язок і покора. Жінки мають охороняти і берегти честь родини, добре ім'я чоловіка, вони несуть відповідальність за господу і за дітей.
Найближчою подругою Малвіни стала Клара, доросліша за неї і старша класом на рік. Вони часто сміялися і жваво перешіптувалися у дворі. Не було дівчини веселішої і життєрадіснішої від Клари, такої вродливої, такої квітучої, такої закоханої в танці і такої шукачки різних пригод. Клара легко закохувалась, була романтична, непокірна і смілива. Вона вийшла заміж за того, кого любила, так принаймні їй здавалося. Наречений її не був неотесаним і обмеженим фазендейро. Це була людина освічена, він закінчив факультет права, навіть читав поезію. Але це не мало ніякого впливу на його ставлення до дружини. Що трапилося з Кларою, куди поділись її веселощі, мрії, де похоронила свої плани, свої надії? Вона відвідує церкву, займається домашнім господарством, народжує дітей. Вона навіть не користується парфумами, адвокат не дозволяє.
Так було завжди, так залишалося і зараз, немов нічого не змінилося, немов життя не стало іншим і місто не зробило кроку вперед. В школі дівчата перебували під враженням історії Офенізії, незайманки з роду Авілів, що померла від нещасливого кохання. Вона не захотіла вийти заміж за барона. Її брат Луїс Антоніо не раз знаходив претендентів на її руку. Вона ж мріяла лише про імператора.
Малвіна ненавиділа це місто, що жило пересудами і плітками. Вона зненавиділа його устрій та звичаї і почала боротися з ними. Вона почала читати. Жоан Фулженсіо керував нею, радив прочитати ті чи інші книги. Перед нею поставав інший світ, де життя було чудовим, де жінка не була рабинею чоловіка. Там були великі міста, де вона змогла б працювати, заробляти на життя і бути вільною. Вона не дивилася на ільєуських чоловіків, і Ірасема називала її «бронзовою незайманкою» — за назвою одного роману, тому що в Малвіни не було коханців. Прибулий з іншого міста Жозуе спробував упадати за нею, він присвячував їй вірші і друкував у газетах. «Присвячується байдужій М...» Ірасема читала сонети Жозуе вголос у дворі школи. Якось — це було, коли ошуканий Жезуїньйо убив свою дружину,— Малвіна розговорилася із Жозуе. Деякий час вона приймала його залицяння. Хто зна, може, він справді не схожий на інших? Але він виявився таким самим. Він одразу ж хотів заборонити їй підфарбовувати обличчя і дружити з Ірасемою: «Про неї поширюються такі чутки, вона вам не рівня»,— і не дозволяв іти на свято до полковника Місаела, куди його особисто не запросили. А знайомими вони були десь не більше місяця...
В Ільєусі Малвіні подобався лише їхній новий будинок, споруджений за планом із столичного журналу, це був її вибір. Батько виконав примху доньки, йому було байдуже, що будувати. Мундіньйо Фалкан привіз напівбожевільного архітектора, що сидів у Ріо без роботи; Малвіна була в захопленні від спорудженого ним будинку. А втім, вона мріяла і про самого Мундіньйо. Так, він поводився б інакше, він би визволив її звідси, повіз в інші краї, які змальовані у французьких романах. Малвіна не прагнула божевільного кохання і шаленої пристрасті. Вона покохала б того, хто дав би їй право жити вільно, хто розвіяв би її страх перед долею жінок Ільєуса. В противному разі краще вже залишитися старою дівою і ходити в чорній сукні до церкви. Щоправда, ще лишався шлях, на який стала бідолашна, хоч і непокірна, Сіньязінья.
Мундіньйо відійшов від неї, як тільки відчув, що вона занадто вже цікавиться ним. Малвіна страждала, надію було втрачено. А Жозуе з кожним днем ставав усе вимогливішим і деспотичнішим, вона вже ледве терпіла його присутність. І тут приїхав Ромуло, пройшов майданом в купальному халаті і кинувся в море, розтинаючи хвилі широкими помахами рук. Так, Ромуло не був схожим на місцевих чоловіків. Велике горе спіткало його — у нього збожеволіла дружина. Він розповідав Малвіні про Ріо. Що таке шлюб — звичайна умовність. Вона могла б працювати, допомагати йому, бути водночас його коханкою і секретарем, вчитися в університеті — якщо, звичайно, зуміла б — і могла б стати незалежною. Лише кохання єднало б їх. О, яким повнокровним життям жила вона в ці місяці!.. Вона знала, що усе місто пащекує про неї, що в школі тільки й мови про неї, дехто з подруг відцурався її, і першою була Ірасема. Але хіба все це її обходило? Вона зустрічалася з Ромуло на набережній,
Замкнена у себе в кімнаті, побита, вона прочитала в баїйянській газеті: «У вищому світі Італії трапився скандал. Принцеса Олександра, дочка інфанти дони Беатріси Іспанської і принца Віторіо, покинула батьківський дім і вирішила жити сама, ставши касиркою в ательє мод. Справа в тому, що батько мав намір видати її заміж за багатія, герцога Умберто Вісконті де Модроме з Мілана, а вона була закохана в простого промисловця Франко Мартіні». Здавалось, це було написано про неї. Огризком олівця Малвіна надряпала на уривку газети записку до Ромуло, в якій призначила годину побачення. Служниця віднесла записку в готель і віддала її Ромуло. Сьогодні вночі, коли він хоче, Малвіна належатиме йому. Тепер вона вирішила твердо: вона поїде звідси, поїде і житиме самостійно. Єдине, що її утримувало, і вона лише сьогодні збагнула це,— небажання завдавати болю батькові. Так, він страждатиме! Але тепер навіть його страждання не зупинять її.
Вмостившись на вологому камені і звісивши ноги над безоднею, Малвіна чекала. На піску пляжу, затуленого від неї скелями, цілувались закохані. На вершинах скель заблищав вогник. Продумавши увесь план, зваживши всі його деталі, Малвіна чекала з нетерпінням. Внизу розбивалися хвилі, клубочилась піна. Чому він не йде? Адже він мав прийти раніше від неї, в записці Малвіна точно призначила час. Чому ж він не йде?
А в готелі Коельйо, замкнувши двері, Ромуло Вієйра, авторитетний інженер міністерства шляхів сполучення і суспільних робіт, тремтів од страху і не міг заснути. Він завжди поводився з жінками як ідіот. Потрапляв у скрутні обставини, наживав ворогів і все ж не міг стати іншим. Продовжував фліртувати з незаміжніми, а в Ріо ледве врятувався од розгніваних братів якоїсь Антонієти, з якою зустрічався. Братів було четверо, і вони були сповнені бажання провчити його, тому Ромуло і погодився поїхати в Ільєус. Він заприсягнувся ніколи більше не дивитися на дівчат. Це відрядження в Ільєус обіцяло добрий заробіток, а він збирав гроші. Окрім того, Мундіньйо Фалкан обіцяв йому винагороду, якщо він не затягуватиме обстеження і доведе необхідність термінової присилки землечерпалок. Він так і зробив і домовився з Мундіньйо, що той попросить міністерство, аби йому було доручено керівництво роботами по випрямленню та поглибленню фарватера. Експортер обіцяв йому більшу винагороду, коли перший іноземний пароплав зайде в порт, пообіцяв також потурбуватися про його просування по службі та підвищення на посаді. Чого йому бракувало ще? І все ж таки він зв'язався з цією дівчиною, обнімався з нею в кіно, надавав їй нездійснених обіцянок. І ось наслідки: після неприємної розмови з Мундіньйо довелося телеграфувати в Ріо і просити заміни. Ромуло обіцяв, що, прибувши в Ріо, він не дасть міністрові спокою до того часу, поки драги і буксири не будуть відправлені. Це все, що він міг зробити. Залишатися ж в Ільєусі, щоб його одшмагали нагайкою на вулиці або пристрелили серед тихої ночі, він не міг. Тому він замкнувся в номері, щоб вийти лише в час прибуття пароплава. Вона збожеволіла — призначити побачення на скелях, він не вірив, що Мелк вернувся на плантацію, де кінчалося збирання урожаю. Божевільна, йому взагалі таланило на психопаток, він, як правило, натикався на таких...
Малвіна чекала вгорі, на скелях. Хвилі кликали її вниз. Вдень він ледве не помер з переляку; тепер вона зрозуміла — він не прийде. Вона дивилася, як летить піна, хвилі гукали її, на мить у неї промайнула думка кинутись вниз. Так вона звела б рахунки з життям. Але ж їй хотілося жити, хотілося виїхати з Ільєуса, працювати, стати самостійною, знайти собі місце в світі. Який з того сенс, що вона помре? Вона кинула в хвилі свої тонко розроблені плани, спокуси Ромуло, його клятви, порвала і кинула у воду записку, яку він написав їй за кілька днів після приїзду до Ільєуса. Малвіна зрозуміла, що зробила помилку, бо бачила лише єдиний спосіб вибратися звідси: зіпершись на руку чоловіка або коханця. Чому? Чи це не вплив Ільєуса, який втовкмачив їй зневіру у власні сили? Чому треба виїжджати, неодмінно тримаючись за чиюсь руку? Зв'язати себе обіцянками, взяти собі на плечі непосильний тягар обов'язку? Чому не рушити самій на завоювання світу? Так, вона піде, але не через двері смерті, адже вона палко прагнула життя, життя вільного, як безбережне море. Вона взяла туфлі, спустилася із скелі і почала обмірковувати новий план. На серці полегшало. Мабуть, воно й краще, що він не прийшов: хіба можна жити з боягузом?
Про вічне кохання, або про Жозуе, який долає стіни
У тій низці сонетів, які присвячувались «байдужій, невдячній, зверхній і гордій М...» і друкувалися курсивом у відділі суміші «Діаріо де Ільєус» поруч із повідомленнями про народження, хрестини, смерть і одруження, Жозуе не раз у вимучених римах стверджував, що його неприйняте кохання — вічне. Пристрасть вчителя взагалі була позначена багатьма високими якостями, кожна з яких сама собою була чудовою, але найбільше уваги на сторінках газет він віддавав її вічній суті. Ця «вічність» добувалася вчителем у поті чола, бо йому доводилося упрівати над александрійським і десятискладовим віршем, підшукуючи відповідні рими. В палкому багатослів'ї любов Жозуе ще більше зросла і досягла розмірів безсмертя, коли нарешті гордість Малвіни, враженої убивством Сіньязіньї і Осмундо, виявилась зломленою і між ними розпочався флірт. То був час довжелезних поем, що прославляли це кохання, яке непідвладне часові і навіть смерті. «Вічне, як сама вічність, неосяжне, мов усі відомі і невідомі світи, безсмертне, як безсмертні боги»,— писав учитель.