“Галатея”
Шрифт:
— Кнопка! — вигукнув я. — Кнопка!
Поглянули б ви тієї миті на американця! Його обличчя враз стало попелястим, він за один стрибок опинився біля столу, схопив у оберемок чемодан і не оглядаючись побіг до дверей.
І тільки тепер він, а одночасно з ним і я, помітили, що дверей не існувало.
Так он як помстився Кребс перед смертю!.. Кімната немов одягнулася в сталевий панцир: простінки й вікна було затягнуто суцільними плитами.
Грюкнув чемодан об підлогу. Посипалися папери. Американець кинувся назад, але скриньки на стіні побоявся торкнутись; знову побіг до колишніх
— Не нервуйте! — сказав я зловтішно. — Старий людожер був, мабуть, непоганим конструктором. Ваші клопоти даремні: за годину ви перетворитесь на атоми. Чи не треба вам духівника?.. Без особливого бажання, але все одно можу вислухати звіт про ваші мерзенні справи.
Американець, певно, не чув мене. Він учепився в волосся руками і шепотів:
— Чорт забирай!.. Чорт забирай!.. — потім підбіг до мене й закричав: — Скажіть, ви — інженер?.. Так, так, знаю: інженер, та ще й фахівець, бо інакше б вас не послали сюди!.. Я вас розв’яжу зараз. Беріть собі всі креслення! Забирайте хоч увесь Крейцвальд! Зробіть тільки так, щоб ми вибралися звідси!
Він розплутував мотузки, що стягували моє тіло, але пістолета з рук не випускав.
— Тільки швидше, швидше! — майже благав він. — Лишилося мало часу… Я зараз випатраю сейф — може, пощастить знайти схему вмикання фугасів… Якщо знайду креслення “мислячої машини” — віддам вам, слово честі!
Щиро кажучи, я й сам стрімголов кинувся б до тієї скриньки з кнопками, бо таки неприємно знати, що десь з невблаганною точністю крутяться коліщата годинникового механізму, який ось-ось ввімкне струм у “пекельну машину”. Але я не квапився: гра не скінчилася, хоч козирі й потрапили до моїх рук.
Крім крихітного кишенькового ножа, що його дав мені Кларк, я не мав жодного інструмента, тому чимало поморочився навіть, аби витягти пристрій з футляра. Схеми, яка б пояснила що до чого, — не було. Але загалом я зрозумів: це — пристрій миттєвої дії. Натисни на кнопку, бодай легенько, — і щось десь ввімкнеться. А тоді вже хоч натискай, хоч не натискай — все одно. Отож, якщо годинниковий механізм “пекельної машини” почав працювати, порятунку нам немає.
Звісно ж, я не поділився цими думками з американцем. А той стояв поруч і шепотів:
— Ну, як?.. Ну, що?.. Чи вдасться щось зробити?
Я з поважним виглядом копирсався в складній схемі і багатозначно гмукав. А очі мої нишком оббігали кімнату: де б узяти якусь зброю?
На килимі я помітив стріляні пістолетні гільзи. Цілком машинально, за звичкою розвідника, полічив їх. Дев’ять… Дев’ять? Я мало не підскочив з радості: в обойму мого пістолета входить саме дев’ять набоїв; Кларк випустив їх усі, — отже, в його руках тепер не смертоносна зброя, а звичайний шматок металу!
— Мені потрібний якийсь важіль! Швидко! — скомандував я.
Кларк з усіх чотирьох кинувся на пошуки. А я вже помітив те, що було мені потрібно. Я згадав: на стіні кабінету висіла колекція старовинної зброї. Саме вона мала врятувати мені життя.
— Шпагу!.. Ні, не ту… Оту, що праворуч.
Кларк підозріло зиркнув на мене, але я гримнув:
— Швидше! — і він, тримаючи пістолет напоготові, простягнув мені вузький пружний
Скажу вам: ніколи доти я не тримав у руках шпагу, фехтувати не міг, і вигляд я мав, напевне, дуже кумедний. Але тоді мені було не до сміху.
— Ну, досить гратися! — сказав я, наставляючи проти його грудей вістря шпаги. — Лягайте!
Гадаю, вас не цікавить опис невеликої сутички, що відбулась між нами. Словом, легко поранений Кларк покірно ліг на підлогу і чемно дав зв’язати себе тими ж мотузками, якими раніше був зв’язаний я. Я таки переміг.
Вас цікавить, що діялося далі?.. А далі потяглися довжелезні години нестерпного чекання. Дорого дісталися вони мені — я тоді посивів. Усі мої зусилля вибратися з того каземату були марні, і ми з американцем сиділи там, як миші в пастці, аж доки лейтенант Мамиченко таки розшукав нас, а дивізійні слюсарі вирізали автогеном отвір у броньованих дверях.
На майора Кларка чекала прикра несподіванка: Радянська Армія перейшла в наступ на день раніше визначеного строку, і Крейцвальд одразу ж захопив наш повітряний десант.
Старий шкарбун Кребс не збрехав: уся територія дослідного інституту телемеханіки справді була замінована. І кнопки чорної скриньки справді вмикали спускові важельки “пекельних машин”.
Усе передбачив хижий садист. І машини його справді були бездоганні, як на той час. Не врахував він тільки дрібниці. Один його помічник, знаючи, що Крейцвальд незабаром потрапить до рук радянських солдатів, вимкнув струм у секретній мережі. Цим він врятував життя кільком десяткам людей у підземних майстернях, а також і мені.
Чоловік замовк, лукаво посміхаючись. Він знав, що на нього посиплеться злива запитань.
— А що з американцем? Його повісили? — вигукнув один з хлопчаків.
— А чи знайшли креслення “мислячої машини”? — запитав інший.
— А як дізналися, де ви є?
— А де тепер отой об’єкт “Ікс” — у американців?
Чоловік помовчав, тоді сказав:
— Американця ми передали союзному командуванню, а там були хапуги не кращі за Кларка. Ніхто його й пальцем не зачепив… Оце нещодавно ми зустрілися з ним у Лондоні. Він удав, що не впізнає мене…
Всі Кребсові папери, разом з його діючими моделями, ми передали у відповідні технічні інстанції. Тоді я не був фахівцем з автоматики і думав, що Кребс справді вигадав щось надзвичайне. Але коли після демобілізації я зацікавився цією справою, то… — чоловік посміхнувся, зневажливо махнув рукою. — Ми знайшли всі креслення й розрахунки Кребсової так званої “мислячої машини”. Як на той час, це було грандіозно: десять тисяч надмініатюрних радіолампочок, кілька десятків електродвигунів, п’ять дизельних турбогенераторів загальною потужністю вісімдесят тисяч кінських сил. Уся споруда, обладнана гусеницями, важила б сім тисяч тонн, коштувала б сотні мільйонів доларів, була б повільною, неповороткою і легковразливою… А “мислити”… Вона могла “мислити” хіба як друкарська машинка чи арифмометр — тільки дуже складної конструкції… Кребс пішов хибним шляхом. Але він, безперечно, був обдарованим конструктором: адже його автомати побудовані ще до того, як народилась кібернетика…