Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ролiнг Дж. К.

Волдеморт звівся на ноги. Він уже зовсім не був схожий на Тома Редла; обличчя його пашіло люттю.
– То це останнє твоє слово?

–  Останнє, - теж підвівся Дамблдор.

–  Тоді нам більше нема про що говорити.

–  Нема, - погодився Дамблдор, і його обличчя оповив глибокий смуток.
– Давно минув той час, коли я ще міг налякати тебе палаючою шафою й примусити розплатитися за твої злочини. А якби я цього хотів. Томе… як би я хотів…

Ще мить, і Гаррі закричав би, попереджаючи Дамблдора: він був упевнений, що Волдемортова рука смикнулася до

кишені з чарівною паличкою; але ця мить минула, Волдеморт повернувся спиною, вийшов і двері за ним зачинилися.

Гаррі відчув, як Дамблдорові пальці знову стиснули його руку, й за кілька секунд вони вже стояли у тім самім кабінеті, лише на підвіконні не було снігу, а Дамблдорова рука знову була чорна й нежива.

–  Навіщо?
– одразу запитав Гаррі, дивлячись Дамблдорові у вічі.
– Навіщо він приходив? Ви про це дізналися?

–  Маю певні здогади, - відповів Дамблдор.
– але не більше.

–  Які здогади, пане директоре?

–  Розкажу тобі, Гаррі, тоді, як здобудеш отой спогад професора Слизорога, - сказав Дамблдор.
– Коли мати меш цю останню частинку складанки, все, сподіваюся, стане ясно… нам обом.

Гаррі аж кипів з цікавості, і хоч Дамблдор уже підійшов до дверей і відчинив їх йому, він не зразу зрушив з місця.

–  Пане директоре, він що - знову хотів отримати по саду вчителя захисту від темних мистецтв? Він не сказав…

–  Безперечно, він цілився саме на цю посаду - відповів Дамблдор.
– Наслідки нашої короткої зустрічі це тільки підтвердили. Бачиш, після того, як я відмовив у цій посаді Лордові Волдеморту, жоден учитель захисту від темних мистецтв не втримався в нашій школі більше як рік.

– РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ -

Незнаходжувана кімната

Увесь наступний тиждень Гаррі сушив собі голову, як переконати Слизорога поділитися з ним справжнім спогадом, однак жодної геніальної думки мозкові хвилі не принесли, тож він знову взявся за те, чому присвячував найбільше часу, коли бував розгублений: за перечитування підручника настійок-у надії, що Принц нашкрябав там на полях щось корисне, як це досі бувало багато разів.

–  Ти там нічого не знайдеш, - твердо заявила Герміона у неділю пізно ввечері.

–  Не починай, Герміоно, - сказав Гаррі.
– Якби не Принц, Рон тут зараз не сидів би.

–  Сидів би, якби ти уважно слухав Снейпа ще в першому класі, - не здавалася Герміона.

Гаррі пропустив її зауваження повз вуха. Він щойно знайшов закляття («Сектумсемпра!»), нашкрябане над інтригуючою приміткою «Для ворогів», і йому аж свербіло його випробувати, але на очах у Герміони такого не зробиш. Тому він нишком загнув кутик потрібної сторінки.

Друзі сиділи біля каміна у вітальні; там уже нікого не було, крім кількох колег-шестикласників. Трохи раніше тут панував гамір, коли всі повернулися з вечері й побачили на дошці оголошень

нове повідомлення про дату іспиту з явлення. Ті, кому вже виповнилося або мало ви повнитися сімнадцять років у день іспиту, двадцять першого квітня, могли записатися на додаткові тренування, що мали відбуватися (під посиленим наглядом) у Гоґсміді.

Рон запанікував, коли прочитав оголошення; він досі не опанував явлення й боявся, що провалить іспит. Герміона, котрій уже двічі вдалося явитися, була трохи впевненіша, а Гаррі, якому виповнювалося сімнадцять аж за чотири місяці, все одно не мав права складати іспити, незалежно від того, готовий він був би до них чи ні.

–  Зате ти вмієш являтися!
– нервово буркнув Рон.
– У липні складеш запросто!

–  Мені лише раз це вдалося, - нагадав Гаррі; на мину лому уроці він нарешті спромігся зникнути і знову матеріалізуватися всередині свого обруча.

Згаявши море часу на те, щоб побідкатися через своє невміння являтися, Рон тепер квапився закінчити складнючий реферат для Снейпа; Гаррі й Герміона вже його написали. Гаррі не сумнівався, що отримає за нього низьку оцінку, бо він не погоджувався зі Снейпом щодо найкращих методів боротьби з дементорами, але його це не тур бувало: усі його думки зараз були про Слизорогів спогад.

–  Кажу тобі, Гаррі, що той дурний Принц тобі не допоможе!
– підвищила голос Герміона.
– Примусити когось зробити те, що ти хочеш, можна лише закляттям «Імперіус», але воно заборонене…

–  Я це знаю, дякую, - буркнув Гаррі, не зводячи очей з книжки.
– Тому я й шукаю щось інше. Дамблдор казав, що сироватка правди тут не подіє. Має бути щось інше - якесь зілля чи закляття…

–  Ти йдеш не тим шляхом, - не вгавала Герміона.
– Дамблдор каже, що лише ти можеш здобути той спогад. Це означає, що ти єдиний можеш переконати Слизорога. Отже, підсипати йому зілля не треба - це міг би зробити хто завгодно…

–  Як правильно писати «збройний»?
– запитав Рон, щосили трусячи пером і дивлячись у пергамент.
– Це ж не може бути «3… А… Д…»

–  Ні, не може,-підсунула до себе Ронів реферат Герміона.
– І «оракул» теж починається не з літер «С… Р… А…». Що це в тебе за перо?

–  Самозвіряльне перо від Фреда й Джорджа… але, мабуть, чари вже вивітрились…

–  Мабуть, - показала Герміона на назву реферату,-бо треба було писати про те, як подолати дементорів. а не «туалеторів». і я не пригадую, щоб ти міняв ім'я й прізвище на «Руні Ввазусруні».

–  Ой!
– приголомшено глянув Рон на свій пергамент.
–

Тільки не кажи, що доведеться все переписувати!

–  Усе нормально, ми це виправимо, - підсунула Герміона до себе реферат і вийняла чарівну паличку.

–  Я люблю тебе, Герміоно.
– сказав Рон. падаючи на крісло і втомлено тручи очі.

Герміона ледь-ледь зашарілася й сказала: -Дивися, щоб Лаванда не почула.

–  Не почує, - буркнув собі під ніс Рон.
– Або й почує… і порве зі мною…

–  Чому ти сам з нею не порвеш, якщо так цього хочеш?- здивувався Гаррі.