Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ролiнг Дж. К.

–  І куди ти подасися, якщо не повернешся до школи?

–  Мабуть, повернуся в долину Ґодрика, - пробурмотів Гаррі. Після загибелі Дамблдора ця думка твердо засіла в нього в голові.
– Для мене все це почалося там. Я прос то відчуваю, що мушу туди вирушити.

Заодно відвідаю могили батьків, це було б добре.

–  А потім що?-запитав Рон.

–  А потім я повинен розшукати решту горокраксів - що ж іще?
– Гаррі дивився на білу Дамблдорову гробницю, що віддзеркалювалася у воді на тому боці озера.
– Він хотів, щоб я їх познаходив, тому й розповів мені про них. Якщо Дамблдор мав рацію… а я в цьому не сумніваюся… то їх залишилося чотири. Я мушу їх знайти й знищити, а потім здобуду сьому частку Волдемортової душі - ту частку, що й досі міститься в його тілі, і саме я повинен його вбити. А якщо на моєму шляху трапиться Северус Снейп, - додав він, - тим краще для мене й тим гірше для нього.

Запанувала довга тиша. Юрба вже майже розсмокталася, а ті, хто ще затримався, старанно обходили монументальну постать Ґропа, що пригортав Геґріда, чиї тужливі завивання й досі відлунювали понад водою.

–  Ми будемо там, Гаррі, - сказав Рон.

–  Де-там?

–  У твоїх тітки й дядька, - пояснив Рон.
– А потім ми вирушимо з тобою, куди завгодно.

–  Ні… - рішуче заперечив Гаррі; він на це не розраховував, він хотів дати їм зрозуміти, що в цю надзвичайно небезпечну мандрівку вирушить сам.

–  Ти нам якось казав, - тихенько нагадала Герміона, - що є ще час повернутися

назад, якщо ми забажаємо. Ми ж мали цей час, правда?

–  Ми будемо з тобою, хоч би там що, - додав Рон.
– Але ти, старий, повинен ще заскочити до моїх батьків, перш ніж кудись вирушати, навіть у долину Ґодрика.

–  Чому?

–  Весілля у Білла й Флер. Забув?

Гаррі вражено на нього глянув; думка, що й далі можуть існувати такі нормальні явища, як весілля, здавалася неймовірною, але прекрасною.

–  Так, весілля пропускати не можна, - сказав він зрештою.

Його рука мимоволі стисла фальшивий горокракс. Не зважаючи ні на що - ні на темний і непевний шлях, що лежав у нього попереду, ні на вирішальну зустріч з Волдемортом, яка, він це знав, неодмінно настане за місяць, рік, чи за десять років, серце в Гаррі затріпотіло від думки, що він насолодиться разом з Роном і Герміоною ще одним, останнім золотим днем спокою.

This file was created

with BookDesigner program

[email protected]

27.02.2008