Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Ти забуваєш… один ти вже знищив. А ще один знищив я.
– Ви?-схвильовано перепитав Гаррі.
– Я, - відповів Дамблдор, підіймаючи почорнілу й обгорілу руку.
– Перстень. Гаррі. Ярволодів перстень. На нього було накладено жахливе закляття. Якби не моя… скажу без зайвої скромності… дивовижна спритність і не своєчасні дії професора Снейпа, коли я повернувся в Гоґвортс з невиліковними ранами, то мене б уже й на світі не було. Проте всохла рука, мабуть, не найгірша жертва за сьому частку Волдемортової душі.
– А як ви його розшукали?
– Як ти вже знаєш, я багато років тільки те й робив, що досліджував Волдемортове
Одначе нам ще рано вітати один одного з цими здобутками. Ти знищив щоденник, я - перстень, але якщо ми не помиляємося з нашою теорією душі, поділеної на семеро, то залишаються ще чотири горокракси.
– Які можуть бути чим завгодно?
– запитав Гаррі.
– Старими бляшанками або, навіть не знаю, порожніми пляшечками з-під зілля?…
– Гаррі, ти думаєш про летиключі - ті справді мають бути звичайними предметами, які легко не помітити. Але щоб Лорд Волдеморт використовував для збереження власної дорогоцінної душі бляшанку або стару пляшечку з-під зілля? Ти забуваєш, що я тобі показав. Лордові Волдеморту подобалося збирати різні реліквії, і він надавав перевагу магічним об'єктам, що мали велику історичну цінність. Його гонор, його віра у власну вищість, його прагнення посісти найвище місце в магічній історії-все це підказує мені, що Волдеморт ретельно ставився до ви бору горокраксів, добираючи об'єкти, гідні такої честі.
– Але щоденник не був якийсь особливий.
– Щоденник, як ти сам казав, був доказом, що його власник - спадкоємець Слизерина; я переконаний, що Волдеморт надавав йому надзвичайно великого значення.
– А інші горокракси?
– запитав Гаррі.
– Чи ви знаєте, пане директоре, що може ними бути?
– Я можу лише здогадуватися, - відповів Дамблдор.
– Якщо брати до уваги наведені мною міркування, то Лорд Волдеморт мав би надавати перевагу речам, які самі собою становлять певну цінність. Саме тому я й досліджував Волдемортове минуле, щоб знайти свідчення того, чи міг він бути причетний до зникнення певних реліквій.
– Медальйон!
– уголос припустив Гаррі.
– Чашка чарівниці Гафелпаф!
– Так, - посміхнувся Дамблдор, - я готовий закластися… може, не на другу свою руку… але принаймні на кілька пальців на підтвердження того, що ці речі стали третім і четвертим горокраксами. Вирахувати ще два горокракси, припускаючи, що він створив їх загалом шість, значно складніше, але я наважився б висловити здогад, що, здобувши речі, власниками яких були Гафелпаф і Слизерин, він почав пошуки об'єктів, що належали Ґрифіндору й Рейвенклов. Чотири реліквії від чотирьох засновників слугували, я переконаний, потужним збудником Волдемортової уяви. Не стверджую, що він знайшов якусь пам'ятку від Рейвенклов. Однак переконаний, що єдина відома реліквія Ґрифіндора залишилася в надійному місці.
Дамблдор показав своїми почорнілими пальцями на стіну в себе за спиною, де лежав за склом інкрустований рубінами меч.
– Думаєте, насправді він хотів повернутися в Гоґвортс заради
– поцікавився Гаррі.
– Щоб тут пошукати щось таке, що належало комусь із чотирьох засновників?
– Саме так я й думав, - відповів Дамблдор.
– Але, на жаль, цей напрям нічого нам не дає, бо він до школи не проник-принаймні я в це вірю. Отже, і обшукати школу теж не мав змоги. Тому я роблю висновок, що він так і не здійснив свого честолюбного наміру зібрати реліквії від усіх чотирьох засновників. Безперечно, він здобув дві… можливо, знайшов і третю… це все, що ми зараз знаємо.
– Навіть якби він роздобув щось від Рейвенклов чи від Ґрифіндора, то залишається ще шостий горокракс, - порахував, загинаючи пальці, Гаррі.
– Хіба що він дістав і те, і те?
– Навряд, - заперечив Дамблдор.
– Здається, я знаю, що таке шостий горокракс. Цікаво, що ти скажеш, якщо я зізнаюся, що мене вже тривалий час цікавить поведінка тієї змії, Наджіні?
– Змії?-ошелешено перепитав Гаррі.
– Можна використовувати в ролі горокраксів тварин?
– Це робити недоцільно, - пояснив Дамблдор, - бо довіряти частку своєї душі чомусь такому, що може мислити й пересуватися самостійно, дуже ризиковано. Проте якщо я не помиляюсь у своїх розрахунках, коли Волдеморт прибув у дім твоїх батьків з наміром убити тебе, йому не вистачало щонайменше одного горокракса для досягнення заповітної мети-мати шість таких предметів.
Він, здається, зупинив процес виготовлення горокраксів, плануючи скоїти свої найважливіші вбивства. Зокрема, він збирався вбити тебе. Він вірив, що, вбиваючи тебе, позбудеться загрози, передбаченої пророцтвом. Вірив, що стане від цього непереможний. Думаю, він мав намір скористатися твоєю смертю для виготовлення останнього свого горокракса.
Але ми знаємо, що він зазнав невдачі. Минув якийсь час, і він з допомогою Наджіні вбив старого маґла, після чого, мабуть, йому й прийшла думка перетворити змію на останнього горокракса. Змія символізує зв'язок зі Слизерином, що тільки поглиблює містичний образ Лорда Волдеморта. Він, мабуть, відчуває до неї найбільшу прив'язаність, якщо йому взагалі відомі подібні почуття; йому явно подобається тримати її біля себе і він, здається, володіє неймовірною, навіть як для парселмовця, владою над нею.
– Отже, - сказав Гаррі, - щоденника немає, персня немає. Чашка, медальйон та змія й далі цілі й неушкоджені. Крім того, ви вважаєте, що може бути ще один горокракс, який належав колись Рейвенклов або Ґрифіндорові?
– Напрочуд чіткий і точний підсумок, - схвально кивнув головою Дамблдор.
– То… ви й далі їх розшукуєте, пане директоре? Для цього ви час від часу покидаєте школу?
– Вгадав, - підтвердив Дамблдор.
– Шукаю вже дуже давно. Думаю… можливо… я вже близький до того, щоб знайти наступний горокракс. Маю дуже обнадійливі знаки.
– А якщо вам це вдасться - чи міг би я піти з вами й допомогти його позбутися?-попросив Гаррі,
Якусь мить Дамблдор уважно дивився на Гаррі, а тоді сказав:
– Думаю, міг би.
– Справді?-приголомшено перепитав Гаррі.
– Авжеж, -легенько всміхнувся Дамблдор.
– Гадаю, ти заслужив це право.
Гаррі відчув, як збуджено закалатало серце. Було так добре хоч раз не почути обачних і застережливих слів. Директори й директорки на стінах, здається, не були захоплені Дамблдоровим рішенням; Гаррі бачив, як дехто докірливо хитає головою, а Фінеас Ніґелус відверто пирхнув.