Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– О. Господи, то це через вас повбивали людей, в я повинен відповідати за іржаву оснастку, за роз'їдені шви, навіть не знаю, за що ще!
– розлючено вигукнув прем'єр-міністр.
– Через мене??
– побагровів Фадж.
– Хочете сказати, що ви на цей шантаж піддалися б?
– Може, й ні, - прем'єр-міністр підвівся й закрокував по кабінеті, - але я зробив би все можливе, щоб упіймати шантажиста до того, як він те все накоїв!
– Невже ви вважаєте, що я не зробив усього можливого? _ розгнівався Фадж.
– Кожнісінький аврор міністерства
– Ви ще, може, скажете, що то він спричинив ураган у західних регіонах?
– запитав прем'єр-міністр, обурення якого зростало з кожним кроком. Він лютував від того, що з'ясувалася причина усіх жахливих катастроф, а він не міг її повідомити громадськості. Це було ще гірше, ніж визнавати помилки уряду.
– То був не ураган, - жалюгідно буркнув Фадж.
– Вибачайте!
– гарикнув прем'єр-міністр, щосили тупаючи ногами.
– Вирвані з корінням дерева, зірвані дахи, погнуті ліхтарні стовпи, жахливі травми…
– То були смертежери, - пояснив Фадж.
– Посіпаки
Того-Кого-Не-Можна-Називати. І… і ще ми підозрюємо втручання велетня.
Прем'єр-міністр зупинився, ніби наштовхнувшись на невидиму стіну.
– Чиє втручання? Фадж скривився.
– Щоб досягти грандіозного ефекту, він минулого разу залучив велетнів. Служба дезінформації працює цілодобово, команди забуттяторів видозмінюють пам'ять усіх маґлів, які бачили, що відбулося насправді. Відділ нагляду й контролю за магічними істотами мало не в усьому складі гасає довкола Сомерсета але ми не можемо знайти велетня… це просто катастрофа.
– Та невже!
– гнівно вигукнув прем'єр-міністр.
– Я не заперечую, що моральний дух у міністерстві зараз низький, - зізнався Фадж.
– Усе це, а потім ще втрата Амелії Боунз…
– Втрата кого?
– Амелії Боунз. Голови відділу дотримання магічних законів. Ми гадаємо, що Той-Кого-Не-Можна-Називати міг її вбити власноручно, бо це була надзвичайно обдарована чаклунка, і… і все свідчить на користь того, що вона чинила йому серйозний опір.
Фадж прокашлявся, а тоді, як здалося, через силу перестав крутити котелка.
– Але ж про те вбивство писали газети, - миттю забув про свій гнів прем'єр-міністр.
– Наші газети. Амелія Боунз… там повідомлялося, що це була самотня жінка середнього віку. Це було… жорстоке вбивство. Був великий розголос. Поліція просто збита з пантелику ви розумієте.
Фадж зітхнув.
– Ясно, що збита. її ж убили в замкненій зсередини кімнаті, правда? Зате нам достеменно відомо, хто саме її вбив, хоч ми анітрохи не наблизилися до того, щоб його зловити. А тоді ще й Емеліна Венс, про неї ви. мабуть, не чули…
– Ще й як чув!
– вигукнув прем'єр-міністр.
– Це сталося, між іншим, недалечко звідси, якраз за рогом. Газета цю подію смакували: «Порушення закону й порядку під носом у прем'єр-міністра…»
– І ніби цього було
У добрі старі часи ця фраза здалася б прем'єр-міністрові якоюсь тарабарщиною, але тепер він був мудріший.
– Я думав, що дементори охороняють в'язнів Азкабану, - обережно уточнив він.
– Так було.-втомлено пояснив Фадж.
– Колись. Тепер вони залишили в'язницю і приєдналися до Того-Кого-Не-Можна-Називати. Мушу зізнатися, що це був удар у спину.
– Ви начебто казали, - перепитав прем'єр-міністр, відчуваючи, як його охоплює жах.
– що ці істоти висмоктують зі своїх жертв надію й радість?
– Саме так. І вони розмножуються. Ось чому стоїть такий туман.
Прем'єр-міністр відчув слабкість у колінах і впав у найближче крісло. Від думки про невидимих істот, що тиняються по містах і селах, сіючи серед виборців відчай і безнадію, він трохи не зомлів.
– Послухайте мене, Фадж… ви мусите щось зробити! Ви міністр магії й несете за це відповідальність!
– Мій любий пане прем'єре, невже ви вважаєте, що після таких подій я залишився міністром магії? Мене звільнили три дні тому! Уся чаклунська громада два тижні вимагала моєї відставки. Я за увесь термін свого перебування на посаді ще не бачив чаклунів такими згуртованими!
– зробив відважну спробу всміхнутися Фадж.
Прем'єр-міністрові на мить забракло слів. Хоч він і був обурений ситуацією, в якій опинився, та не міг не співчувати цьому зіщуленому чоловікові, що сидів навпроти.
– Я вам співчуваю, - видушив він нарешті.
– Чим можу допомогти?
– Це дуже люб'язно з вашого боку, пане прем'єре, але нічим. Мене прислали повідомити вас про останні події й відрекомендувати мого наступника. Я думав, що застану його тут, та йому, звичайно, зараз ніколи, бо стільки всього діється.
Фадж озирнувся на портрет гидкенького чоловічка в довгій і кучерявій срібній перуці, що кінчиком пера колупався у вусі.
Перехопивши Фаджів погляд, портрет доповів: - Він зараз буде тут. тільки допише листа Дамблдорові.
– Бажаю йому успіху, - сказав Фадж з гіркотою, що вперше прозвучала в його голосі.
– Минулі два тижні я писав Дамблдорові двічі на день, та він не реагував. Якби ж він був готовий переконати хлопця, то я. можливо, й досі б… може. Скрімджерові пощастить більше.
Фадж явно засмутився й замовк, але цю мовчанку одразу порушив портрет, заговоривши бадьорим офіційним тоном.
– Маґлівському прем'єр-міністрові. Прохання про зустріч. Терміново. Прошу відповісти негайно. Руфус Скрімджер, міністр магії.
– Так-так, добре, - неуважно відповів прем'єр-міністр і ледь помітно здригнувся, коли язики полум'я за решіткою знову стали смарагдово-зелені, шугонули вгору й закрутилися ще одним чаклуном, за мить вивергнувши його на антикварний килим. Фадж підвівся, прем'єр-міністр, трохи повагавшись, теж устав. Новоприбулий випростався, обтрусив довгу чорну мантію і роззирнувся.