Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ролiнг Дж. К.

Гаррі трохи побоювався, що Слизоріг міг піти на сніданок, але той відчинив двері свого кабінету після першого ж стуку. На ньому був зелений оксамитовий халат і такий самий нічний ковпак; очі дивилися туманно й заспано.

–  Гаррі, - пробелькотів він.
– Такий ранній візит… я по суботах зазвичай довго сплю…

–  Пане професоре, мені дуже прикро вас турбувати, - якомога тихіше пояснив Гаррі, а Рон тим часом ставав навшпиньки, щоб зазирнути повз Слизорога в кімнату, - але мій друг Рон помилково вжив любовне зілля. Чи не могли б ви його врятувати?

Я міг би завести його до мадам Помфрі, але ж нам заборонено користуватися товарами з «Відьомських витівок Візлів»; крім того, знаєте… незручні запитання…

–  Гаррі, думаю, ти й сам можеш приготувати йому ліки. Ти ж такий знавець настоянок!-здивувався Слизоріг.

–  Е-е, -трохи розгубився Гаррі, бо Рон штурхав його в ребра ліктем, намагаючись прорватися до кімнати.
– просто я ще не готував протиотрути від любовного зілля, пане професоре. Поки я все зроблю, Рон може натворити великих дурниць…

На щастя, саме тієї миті Рон простогнав:

–  Гаррі, я її не бачу… він її десь ховає?

–  Чи зілля було ще свіже?
– Слизоріг тепер дивився на Рона з професійним інтересом.
– Бо що довше воно зберігається, то більшої набирає сили.

–  Та я бачу, - сопів Гаррі, ледве стримуючи Рона, що явно намірився збити Слизорога з ніг.
– Пане професоре, це його день народження, - благально додав він.

–  Ну, добре, заходьте вже, заходьте, - змилосердився Слизоріг.
– Я маю тут у торбі все необхідне, це нескладне зілля…

Рон увірвався в задушливе й захаращене Слизорогове помешкання, перечепився через прикрашений китицями ослінчик для ніг, зберіг рівновагу лише тому, що схопив Гаррі за шию, й пробурмотів:

–  Вона цього не побачила, ні?

–  Вона ще не прийшла, - відповів Гаррі, дивлячись, як Слизоріг відкриває набір для настійок і додає по дрібці різних складників у маленьку кришталеву пляшечку.

–  Це добре, - гарячково мовив Рон.
– Як я виглядаю?

–  Дуже привабливо, - м'яко сказав Слизоріг, подаючи Ронові скляночку прозорої рідини.
– Випий трошки щоб угамувати нерви, знаєш, щоб мати гідний вигляд, коли вона прийде.

–  Класно, - зрадів Рон і одним духом видудлив протиотруту.

Гаррі і Слизоріг дивилися на нього. Якусь мить Рон ще всміхався. А тоді усмішка поволі згасла, і замість неї на обличчі вималювався переляк. Слизоріг реготнув.

–  Ну що, знов нормальний?-засміявся Гаррі.
– Дуже вам дякую, пане професоре.

–  Нема за що, хлопче, нема за що, - відмахнувся Слизоріг, а Рон, спустошений, упав у найближче крісло.
– Йому б зараз дати чогось для настрою, - додав Слизоріг, подріботівши до столика з напоями.
– Я маю маслопиво, маю винце, маю ще останню пляшку настояного в дубовій бочці меду… гм… хотів подарувати Дамблдорові на Різдво… та нехай… - він махнув рукою, - він же не шкодуватиме за тим, чого не мав! Чому б нам його не відкоркувати й не відзначити день народження містера Візлі. Що краще за добрий трунок рятує з пазурів нерозділеного кохання…

Він знову захихотів, і Гаррі теж не зміг стриматися. Це вперше

після невдалої спроби видобути зі Слизорога справжні спогади він опинився з ним майже наодинці. А може, якщо в Слизорога й далі буде веселий настрій… якщо вони вип'ють певну кількість настояного в дубових діжках меду…

–  Ну ось, прошу, - Слизоріг подав Гаррі й Ронові по келиху меду, і підняв свій.
– Ну, многая і благая тобі літа, Ральфе…

–  …Роне… - зашепотів Гаррі.

Але Рон, не дослухавши тосту, перехилив келих з медом до дна.

Минула єдина мить, коротша за удар серця, і за цю мить Гаррі відчув, що сталося щось жахливе, а Слизоріг, здається, ні.

–  …і нехай збудуться твої…

–  Роне!

Рон випустив з рук келиха; підвівся з крісла й повалився на підлогу; руки й ноги почали судомно смикатися. З рота пішла піна, а вирячені очі ледве трималися в очницях.

–  Пане професоре!
– закричав Гаррі.
– Зробіть щось!

Та Слизорога паралізував жах. Рон тіпався й задихався; шкіра почала синіти.

–  Що… але ж… - белькотів Слизоріг.

Гаррі перестрибнув через низенький столик до відкритого Слизорогового набору для настійок і почав виймати звідти різні баночки й торбинки, а в нього за спиною з Ронового горла виривалося жахливе уривчасте булькання й хрип. І ось він знайшов цей засохлий, схожий на нирку, камінчик, що його Слизоріг забрав у нього на уроці настійок.

Гаррі кинувся до Рона, розціпив йому зуби й укинув у рота безоар. Рона потужно пересмикнуло, він хрипко зітхнув, а його тіло обм'якло й заспокоїлося.

– РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ -

Ельфи сідають на хвіст

–  То це був, загалом, не найкращий Ронів день народження?
– запитав Фред.

Був вечір, у шкільній лікарні панувала тиша, вікна ще не були завішані шторами, та лампи вже горіли. Зайняте було тільки одне ліжко - на ньому лежав Рон. Гаррі, Герміона й Джіні сиділи довкола нього; цілісінький день вони чекали за подвійними дверима, намагаючись зазирнути в палату, коли хтось заходив чи виходив. Аж о восьмій вечора мадам Помфрі дозволила їм провідати хворого. А ще через десять хвилин прибули Фред і Джордж.

–  Не думали ми, що оце так доведеться вручати свої дарунки, - похмуро додав Джордж, поклавши на тумбочку біля Ройового ліжка величенький, загорнутий у папір пакунок, і сів біля Джіні.

–  Так, коли ми уявляли собі цю сцену, то він принаймні був притомний, - сказав Фред.

–  Ми чекали його в Гоґсміді, хотіли здивувати… - зітхнув Джордж.

–  Ви були в Гоґсміді?
– здивувалася Джіні.

–  Ми думаємо, чи не купити нам крамничку «Зонко», - невесело пояснив Фред.
– Така собі Гоґсмідська філія, знаєш. Але чи треба нам вона, якщо вам не дозволятимуть у вихідні купувати наші товари… та то вже деталі…