Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
— Так, — безпорадно видихнув Гаррі.
Розвернувся і сліпо попрямував з лікарні у переповнений коридор. Натовп штовхав його і відпихав, а він стояв, заповнюючись, немов отруйним газом, панічним жахом, доки не закрутилася голова. Він не знав, що робити...
"Рон і Герміона", — пролунав голосок у голові.
Він знову кинувся бігти, розштовхуючи учнів і не зважаючи на їхні сердиті крики. Збіг двома поверхами нижче і вибігав уже на мармурові сходи, коли побачив друзів,
— Гаррі! — вигукнула перелякана Герміона. — Що сталося? З тобою все гаразд? Ти не захворів?
— Де ти був? — допитувався Рон.
— Ідіть за мною, — звелів їм Гаррі. — Маю вам щось сказати.
Повів їх коридором другого поверху, зазираючи в усі двері, аж доки знайшов порожній клас. Затяг туди Рона й Герміону, зачинив двері, притулився до них спиною і глянув на друзів.
— Волдеморт напав на Сіріуса.
— Що?
— Звідки ти...
— Побачив. Щойно. Коли задрімав на екзамені.
— Але... де? Як? — зблідла Герміона.
— Як — не знаю, — відповів Гаррі. — Зате знаю — де. У відділі таємниць є приміщення, в якому повно полиць з маленькими скляними кулями. Це сталося наприкінці дев'яносто сьомого ряду... Він хоче використати Сіріуса, щоб той йому звідти щось дістав... катує його... погрожує потім убити!
Голос Гаррі тремтів так само, як і коліна. Підійшов до парти й сів, намагаючись заспокоїтися.
— Як нам туди потрапити? — запитав у друзів.
На мить запала мовчанка. Тоді Рон пробелькотів: — К-куди потрапити?
— У відділ таємниць, щоб урятувати Сіріуса! — голосно пояснив Гаррі.
— Але ж... Гаррі... — ледь чутно сказав Рон.
— Що? Що? — крикнув Гаррі.
Не міг зрозуміти, чому вони дивляться на нього так, ніби він верзе якісь нісенітниці.
— Гаррі, — перелякано почала Герміона, — як... як міг Волдеморт потрапити в Міністерство магії, щоб ніхто цього не помітив?
— Хіба я знаю? — закричав Гаррі. — Питання в тому, як нам туди потрапити!
— Гаррі... подумай сам, — підступила до нього на крок Герміона, — зараз п'ята година... в Міністерстві магії повно працівників... як там могли опинитися непомітно для всіх Волдеморт і Сіріус? Гаррі... це чаклуни, яких шукають по цілому світі... невже вони могли непомітно пробратися в будинок, де повно аврорів?
— Не знаю! Може, Волдеморт був у плащі-невидимці! — знову закричав Гаррі. — Та й у відділі таємниць завжди було порожньо, коли я там бував...
— Гаррі, ти там ніколи не бував, — спокійно заперечила Герміона. — Тобі тільки снилося.
— Це не звичайні сни! — крикнув їй в обличчя Гаррі, зриваючись на ноги і теж підступаючи на крок. Хотілося трусонути нею, мов грушею. — Як ти тоді поясниш випадок з Роновим татом? Що це було? Звідки
— Це правда, — тихенько сказав Рон, поглядаючи на Герміону.
— Але ж це так... так неправдоподібно! — з розпачем вигукнула Герміона. — Гаррі, як міг Волдеморт напасти на Сіріуса, якщо той весь час сидить на площі Ґримо!
— Може, Сіріус не витримав і вийшов подихати свіжим повітрям, — схвильовано пояснив Рон. — Він уже давно хотів вирватися з того будинку...
— Але навіщо, — наполягала Герміона, — навіщо Волдемортові використовувати саме Сіріуса, щоб дістати зброю чи що там ще?
— Не знаю! Може бути безліч різних причин! — закричав на неї Гаррі. — Може, Волдеморт просто вибрав Сіріуса, бо йому начхати, що з ним станеться...
— Знаєте, я оце щойно подумав, — приглушеним голосом сказав Рон. — Сіріусів брат був смертежером. Може, він розкрив Сіріусові таємницю, як здобути зброю!
— Так... і саме тому Дамблдор намагався весь час тримати Сіріуса під замком! — погодився Гаррі.
— Ви мені вибачте, — крикнула Герміона, — але це все нісенітниці! Ми не маємо жодних доказів, що Волдеморт і Сіріус насправді там були...
— Герміоно, Гаррі їх бачив! — накинувся на неї Рон.
— Що ж, — налякано, але рішуче відказала вона, — я таки мушу це сказати...
— Що сказати?
— Гаррі, це не критика... Але ти робиш... так, ніби... я маю на увазі... тобі не здається, що ти весь час граєш роль... роль... рятівника?— запитала вона.
Гаррі уважно на неї подивився.
— Що означає "роль рятівника"?
— Ти... — вона ще ніколи так боязко на нього не дивилася. — Тобто... скажімо, торік... на озері... під час турніру... ти не повинен був... тобто тобі зовсім не потрібно було рятувати ту малу Делякур... тебе трохи... занесло...
Гаррі залила гаряча хвиля злості. Як вона зараз могла нагадувати йому про ту помилку?
— Тобто це було дуже шляхетно з твого боку і все таке, — негайно почала виправдовуватися Герміона, яку до смерті налякав вираз Гарріного обличчя, — усі вважали, що ти вчинив просто чудово...
— Дивно-дивно... — процідив крізь зуби Гаррі, — бо я добре пам'ятаю, як Рон казав, що я гаяв час і корчив з себе героя... ви й зараз так вважаєте? Думаєте, я знову вирішив корчити з себе героя?
— Ні-ні-ні! — заперечила вражена жахом Герміона. — Я не це мала на увазі!
— То швидше пояснюй, бо ми справді марнуємо час! — крикнув Гаррі.
— Я хочу сказати, що... Гаррі, Волдеморт тебе знає! Він затяг Джіні в Таємну кімнату, щоб заманити туди тебе. Це якраз у його стилі, він знає, що ти... примчиш Сіріусові на поміч! А що, як він просто заманює тебе у відділ таєм...?