Гаррі Поттер і таємна кімната
Шрифт:
— Запитай, чи вона щось бачила, — ледь чутно попросив Герміону Гаррі.
— Що ти там шепочеш? — глянула на нього Мірта.
— Нічого, — швидко озвався Гаррі. — Ми просто хотіли запитати…
— Я не хочу, щоб за моєю спиною про щось перемовлялися! — проказала Мірта, ковтаючи сльози. — Я все відчуваю, хоч і померла!
— Мірто, тебе ніхто не хоче образити, — пояснила Герміона. — Гаррі тільки…
— Мене ніхто не хоче образити! Отакої! — завила Мірта. — Моє життя у цій школі було таким жалюгідним, а
— Ми хотіли запитати, чи ти останнім часом не помічала чогось дивного, — швидко додала Герміона, — бо під час Гелловіну перед дверима цього туалету хтось напав на кицьку.
— Чи ти бачила тут когось того вечора? — запитав Гаррі.
— Я не звертала уваги! — драматично проказала Мірта. — Півз мене так образив, що я прийшла сюди і намагалася сама себе вбити. Але потім я, звичайно, пригадала, що я… що я…
— Уже мертва, — підказав Рон.
Мірта заридала, знялася в повітря, а тоді перевернулася й пірнула в унітаз сторч головою, забризкавши їх і зникнувши з очей. Судячи з приглушених ридань, вона забилася в якийсь вигин каналізаційної труби.
Гаррі й Рон роззявили роти, але Герміона втомлено знизала плечима й сказала:
— Якщо чесно, сьогодні Мірта була майже веселою. Гаразд, ходімо звідси.
Гаррі ледве встиг зачинити двері, за якими чулися булькітливі Міртині схлипування, як пролунав гучний голос, від якого всі аж підскочили.
— РОНЕ!
На сходах завмер геть приголомшений Персі Візлі, на грудях якого виблискував значок старости.
— Це дівочий туалет! — зойкнув він. — Що ви там…
— Просто дивилися, — знизав плечима Рон. — Чи нема яких слідів, розумієш…
Персі аж роздувся, нагадавши Гаррі місіс Візлі.
— Забирайтеся звідси! Геть! — замахав він руками, відганяючи їх. — Невже вам байдуже, що можуть подумати? А ви знову прийшли сюди, коли всі вечеряють!
— А чого б не прийти? — обурився Рон, зупинившись і люто зиркнувши на Персі. — Слухай, ми ту кицьку й пальцем не чіпали!
— Я так і казав Джіні, — сердито озвався Персі, — але вона й досі думає, що вас виженуть; я ще ніколи не бачив її такою засмученою, вона вся в сльозах! Ти хоч би подумав про неї, усі першокласники тільки про це й говорять.
— Це якраз тобі начхати на Джіні! — розгнівався Рон, вуха якого почервоніли. — Ти тільки боїшся, щоб це не завадило тобі стати старостою школи!
— Знімаю з Ґрифіндору п'ять очок! — відрубав Персі, потираючи пальцями значок старости. — Сподіваюся, це буде наукою для тебе! Більше ніяких детективних розслідувань, бо я напишу мамі!
І він подався геть, а його шия була така ж червона, як Ронові вуха.
Того вечора Гаррі, Рон і Герміона посідали у вітальні якомога далі від Персі. Рон і далі мав кепський настрій, раз по раз ляпаючи чорнилом на своє домашнє завдання з заклинань. Коли він неуважно взявся за чарівну паличку, щоб витерти чергову ляпку, вона підпалила йому пергамент. Спалахнувши,
— Хто ж то міг бути? — сказала вона тихенько, наче продовжуючи розпочату розмову. — Хто хотів би повиганяти з Гоґвортсу усіх сквибів і учнів маґлівського роду?
— Ану, подумаймо! — вдаючи збентеженість, сказав Рон. — Хто ж це вважає за покидьків усіх учнів маґлівського роду?
Він подивився на Герміону. Герміона невпевнено глянула на нього.
— Якщо ти маєш на увазі Мелфоя…
— А кого ж іще! — вигукнув Рон. — Ти ж чула, як він казав: "Бруднокровці, тепер ваша черга!" Слухай, та варто тільки глянути на його гидку щурячу морду, аби зрозуміти, що то він!
— Мелфой — спадкоємець Слизерина? — скептично мовила Герміона.
— Подивися на його родину, — додав Гаррі, також закриваючи книжку. — Вони всі були в Слизерині, він завжди цим вихваляється. Вони цілком можуть бути нащадками Слизерина. Його ж батько такий лихий!
— Вони могли сторіччями зберігати ключі від Таємної кімнати! — припустив Рон. — Передавати їх від батька до сина.
— Ну… — невпевнено протягла Герміона, — може, й так.
— Але як це довести? — спохмурнів Гаррі.
— Є один спосіб, — поволі вимовила Герміона, зиркнувши на Персі на тому краю кімнати і ще більше стишивши голос. — Це, звичайно, нелегко. І небезпечно, дуже небезпечно. Треба порушити, здається, мало не півсотні шкільних правил.
— Якщо десь за місяць, або й більше, ти надумаєш це пояснити, то скажеш нам, добре? — роздратувався Рон.
— Добре, — холодно озвалася Герміона. — Для Цього нам треба проникнути у слизеринську вітальню і поставити Мелфоєві кілька запитань, але так, щоб він не збагнув, що то ми.
— Але ж це неможливо! — здивувався Гаррі, а Рон усміхнувся.
— Ні, можливо, — заперечила Герміона. — Треба тільки дістати трохи багатозільної настійки.
— Що це? — запитали водночас Гаррі й Рон.
— Кілька тижнів тому про неї на своєму уроці згадував Снейп.
— Ти гадаєш, на уроках зілля й настійок ми не маємо іншої роботи, як слухати Снейпа? — буркнув Рон.
— Ця настійка трансформує одну людину в іншу Подумайте про це! Ми могли б перетворитися на трьох слизеринців. Ніхто б не здогадався, що то ми. Мелфой міг би розповісти нам що завгодно! Може, він і зараз вихваляється десь у слизеринській вітальні, — якби ж ми могли його чути!
— Ця багатозільна штука мене трохи лякає, — насупився Рон. — А що, як ми назавжди лишимося слизеринцями?
— З часом вона втрачає свою силу, — нетерпляче махнула рукою Герміона, — а от дістати рецепт буде дуже важко. Снейп казав, що він є в книжці під назвою "Найпотужніші настійки", яка зберігається в бібліотеці у відділі службової літератури.
На жаль, існував тільки один спосіб узяти книжку зі службового відділу — мати письмовий дозвіл котрогось учителя.
— Ой, нелегко буде пояснити, навіщо нам ця книжка, — засумнівався Рон. — Усі відразу здогадаються, що ми хочемо зробити якусь заборонену настійку.