Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
Рон постукав, але ніхто не обізвався.
— Невже він кудись пішов? — засмутилася Герміона, тремтячи від холоду.
Рон притулив вухо до дверей.
— Там якісь дивні звуки. Послухайте: це Іклань?..
Гаррі й Герміона теж притулилися до дверей. Зсередини долинало глухе уривчасте завивання.
— Може, краще піти когось покликати? — стривожився Рон.
— Геґріде! — Гаррі затарабанив у двері. — Ти тут?
Почулися важкі кроки і двері, зарипівши, відчинилися. Перед ними стояв Геґрід з червоними запухлими очима.
— Ви вже чули! — простогнав він і кинувся Гаррі на шию.
А що Геґрід був удвічі більший за нормальну людину, то Гаррі було не до сміху. На щастя, його врятували Рон з Герміоною, що підхопили Геґріда попід руки. Усі разом вони завели його в хатинку й посадовили в крісло. Геґрід похилився на стіл і нестримно заридав, сльози рясно котилися по його кошлатій бороді.
— Що сталося, Геґріде? — злякано спитала Герміона.
Гаррі зауважив на столі листа.
— Це що, Геґріде?
Геґрід підштовхнув листа до нього і заридав ще гірше. Гаррі вголос прочитав:
Шановний містере Геґрід!
Розслідуючи справу про напад гіпогрифа на учня Вашого класу, ми взяли до уваги запевнення професора Дамблдора, що Вашої вини в цьому прикрому інциденті немає.
— Та це ж чудово, Геґріде! — Рон поплескав велетня по плечі. Але Геґрід не перестав ридати і махнув своєю велетенською рукою, щоб Гаррі читав далі.
Однак мусимо висловити своє занепокоєння діями гіпогрифа. Ми підтримали офіційну скаргу містера Луціуса Мелфоя і передаємо цю справу на розгляд Комітету знешкодження небезпечних істот. Слухання справи відбудеться 20 квітня. Просимо Вас прибути у названий день разом з гіпогрифом до лондонського офісу Комітету. До початку слухань Вам належить тримати гіпогрифа на прив'язі в ізольованому місці.
З повагою...
Далі йшов перелік членів шкільної опікунської ради.
— Ого, — зітхнув Рон. — Але ж ти казав, що Бакбик хороший. Я певен, що його виправдають...
— Ти ж знаєш тих гаргуйлів з Комітету! — мало не задихнувся Геґрід, витираючи сльози рукавом. — Їм тілько покажи якесь файне звірєтко, і вони відразу зачинают його знешкоджувати!
У кутку почувся якийсь звук. Гаррі, Рон і Герміона рвучко озирнулися. На підлозі лежав гіпогриф Бакбик і голосно плямкав. З того, що він пережовував, бризкала кров.
— Як я міг лишити його прив'язаного на снігу! — виправдовувався Геґрід. — Саменького! На Різдво!..
Друзі перезирнулися. Вони розходилися з Геґрідом у поглядах щодо "файних звірєток", яких інші люди називали "жахливими потворами". Проте Бакбик і справді здавався доволі миролюбним. А за Геґрідовими мірками він був просто "симпатюлька".
— Геґріде, ти мусиш добре подумати, як його захищати. — Герміона сіла поруч з Геґрідом і поклала руку на його величезну долоню. — Потрібно їм довести, що Бакбик абсолютно безпечний.
— Ніц не вийде! — ридав Геґрід. —
Геґрід черкнув пальцем поперек горла і, ридаючи, бухнувся на стіл.
— А як же Дамблдор, Геґріде? — запитав Гаррі.
— Він і так мені дуже поміг, — простогнав Геґрід. — У нього самого повно клопоту: ті дементори, що пруться до замку, Сіріус Блек, який лазит довкола...
Рон і Герміона зиркнули на Гаррі: чекали, що він почне докоряти Геґрідові за Блека. Але Геґрід був такий нещасний і переляканий, що Гаррі стримався.
— Послухай, Геґріде, — сказав він, — не треба здаватися. Герміона має рацію: треба добре продумати свій захист. Ми можемо бути свідками...
— Я десь читала про суд над гіпогрифом, з якого знущалися, — замислилась Герміона, — і того гіпогрифа виправдали. Я знайду той випадок.
Геґрід заридав ще голосніше. Гаррі й Герміона безпомічно глянули на Рона.
— Е-е... може, зварити чаю? — запитав Рон. Гаррі витріщив очі.
— Так завжди робить моя мама, коли комусь погано, — знизав плечима Рон.
Врешті-решт, коли Геґрідові кілька разів пообіцяли, що допоможуть і поставили перед ним кухоль гарячого чаю, він висякався в свою хустинку-як-скатертинку і мовив:
— Ваша правда: мені не можна розвалюватись. Мушу си тримати купи...
Вовкодав Іклань боязко виліз з-під столу і поклав голову на Геґрідове коліно.
— Останнім часом я був сам не свій, — Геґрід однією рукою гладив Ікланя, а другою витирав обличчя. — Журюси, шо буде з Бакбиком, і шо нікому не подобаються мої уроки...
— Але нам вони подобаються! — збрехала Герміона.
— Так, вони класні! — докинув Рон. — До речі, як там ці... е-е... флоберв'яки?
— Виздихали, — понуро озвався Геґрід. — Переїли салату.
— О... як жаль!.. — у Рона від тамованого сміху засмикалися губи.
— А ще ті клєті дементори!.. Бр-р-р!,— Геґрід аж здригнувся. — Мушу видіти їх кожен раз, як іду на чарчину до "Трьох мітел". Так, ніби я знову в Азкабані...
Він замовк і лише сьорбав чай. Гаррі, Рон і Герміона затамували дихання: Геґрід уперше згадав про своє коротке перебування в Азкабані.
— Там, мабуть, жахливо, так? — боязко спитала Герміона.
— Ви собі й не уявляєте, — неголосно відповів Геґрід. — Ніколи ще не був у такому місці. Думав, шо вже почав божеволіти. Згадував про всякі жахіття... як мене вигнали з Гоґвортсу.. як помер тато... як я мусив відпустити Норберта...
На його очах виступили сльози. Норбертом звали дракончика, якого Геґрід колись виграв у карти.
— Побудеш там і починаєш забувати, хто ти. Життя втрачає сенс. Я тілько мріяв померти уві сні... Коли мене випустили, я ніби знову си народив, ніби в потічку скупався, мені ще ніколи не було так файно. А ті дементори, до речі, не хтіли мене відпускати.